Розвиток підприємництва в аграрному секторі економіки України за роки незалежності, Детальна інформація

Підприємництво є особливим типом людської діяльності, яка стратегічно зорієнтована на успіх, отже, перш за все на отримання прибутку. Якщо нечесні шляхи збагачення задовольняють лише власні потреби, то позитивна діяльність підприємця забезпечує задоволення власних потреб і, опосередковано, суспільних. Цільова орієнтованість на успіх вимагає постійних новацій і реалізується через пошук та реалізацію нових можливостей, задовольняючи цим нові суспільні потреби, замовляючи динамічне суспільне зростання. Врахування цього вимагає наявності відповідного комплексу умов для розвитку позитивної діяльності підприємця, спрямованої на економічний прогрес. Цей тип діяльності включає новаторство як основний засіб діяльності, ґрунтується на ряді принципів і вимог , які найповніше реалізуються при товарно-грошових відносинах, присутніх на всіх рівнях утворення.

Економічний прогрес забезпечує, насамперед, матеріальне виробництво. Підприємство як діяльність зорієнтована на прибуток, розвиватиметься переважно у тих сферах, де є можливість одержати найбільші прибутки. Дане протиріччя вирішується економічними методами. Якщо встановлені правила в суспільстві зумовлюють високу продуктивність у сферах обігу, то підприємництво розвивається саме тут , а, значить , поза сферою матеріального виробництва , і така підприємницька діяльність не приводить до економічного зростання, не виконує функцію задоволення суспільних потреб, а лише не чисельних прошарків населення.

Отже, узагальнені висновки :

а) Категорія “підприємництво” – це система відносин між суб’єктами з приводу особливого типу діяльності по задоволенню суспільних потреб шляхом здійснення новаторської функції, стратегічно зорієнтованої на успіх.

б) Підприємництво є формою реалізації відносин власності і проявляється через систему інтересів.

в) Підприємництво є чітко персоніфікованим. Суб’єктом підприємництва є людина не тільки з певними потребами та інтересами, але особливим типом особистості. В економічній системі з широким запровадженням ринкових регуляторів управління підприємництво здійснюється переважно за допомогою економічних інтересів. Цей постулат вимагає знання потреб та інтересів суб’єктів підприємництва, їх природи, а також ступеня підпорядкованості і взаємозв’язку інтересів кожного суб’єкта в суспільстві в цілому. В протилежному випадку система економічних інтересів може призвести до занепаду виробництва, що необхідно враховувати в перехідних економіках.

г) Підприємництво є історичним явищем і зазнало у своєму розвиткові значних змін.

д) Як кожне суспільне явище, підприємництво розглядається в загальному зв’язку і взаємозалежності, у безперервному розвитку під дією боротьби протилежностей.

З іншого боку, підприємець, як особливий тип особистості, характеризуються не тільки особливими природними якостями. Його поведінка формується переважно під впливом економічних і, особливо, історичних та культурних цінностей. Тому категорія “підприємництво” включає особистість суб’єкта підприємництва, в якому реалізуються виробничі відносини, а значить, відносини власності. Але визначення тільки економічної категорії підприємництва не вичерпує це явище. Необхідно доповнити його характеристиками таких наук, як соціологія та психологія. Таким чином, можна дати визначення категорії підприємства як системи економічних відносин з приводу особливого типу діяльності, стратегічно зорієнтованої на успіх, по задоволенню суспільних потреб шляхом здійснення новаторської функції, в якій реалізуються відносини власності з позначеними соціально-психологічними характеристиками.

Вихідним при характеристиці економічної категорії є визначення суб’єктів і об’єктів підприємництва. Конкретним проявом підприємницької функції є підприємницька діяльність, яка виступає об’єктом підприємництва. Згідно з економічною теорією головною ознакою діяльності, в тому числі підприємницької , є організація, що передбачає оцінку економічної ситуації, розробку плану дій, організацію адміністративного управління та контролю за виконанням плану. Однак об’єктом підприємництва є не просто діяльність, а згідно з його регульованою функцією – новаторська діяльність по комбінації факторів, виконанню управлінських функцій для виробництва товарів та надання послуг з метою одержання прибутку, виявлення суспільних потреб.

Підприємницька діяльність досить різноманітна. На основі аналізу першоджерел пропонується наступна схема її класифікації.

За фактором новаторства виділяють два види підприємницької діяльності: науково-технічне, або інноваційне підприємництво і ринкове підприємництво.

Науково-технічне підприємництво передбачає діяльність щодо економічної реалізації нововведень і винаходів у різних сферах економіки, включаючи організацію та управління. Різновидом інноваційного підприємництва є венчурне, особливо ризикове – це діяльність з розробки та комерційного використання результатів науково-технологічних нововведень, інвестори передають венчурним компаніям свій капітал на безоплатній основі, однак у випадках успіху їм надається права на результати наукових розробок, одержання засновницького прибутку і прав основного акціонера. Фірми сплачують вищу процентну ставку за кредит, ніж існуючі крупні компанії через побоювання ризику. Ряд дослідників підкреслюють, що причиною фінансової нестабільності дрібних та середніх структур є нестача власних коштів.

Суб’єктами підприємницької діяльності, виходячи із трактування поняття “підприємець”, є приватні особи. Вони можуть організовувати різні підприємства: одноосібні, сімейні, засновані на власній праці, а також більш крупні з найманою працею. Сучасна економіка представлена не лише приватними індивідуальними структурами. Більшу частину прибутку одержують у великих корпораціях, тому виникає питання про можливість підприємництва в різних організаційних формуваннях. Відповідно до Закону України ”Про підприємництво” суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності, передбачених Законом України ”Про власність”. Законодавство визначає юридичною особою підприємство як суб’єкт господарського права, що здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку. Виділяють чотири ознаки юридичної особи: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, участь у суспільному виробництві від свого імені, самостійна майнова відповідальність. Враховуючи це, об’єктами підприємницької діяльності як юридичні особи, мають бути такі види підприємств: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності фізичної особи, господарське товариство; підприємство, засноване на власності об’єднання громадян; комунальне підприємництво, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Виходячи із вище викладеного та суті підприємницької функції, можна визначити економічну категорію підприємництва як систему економічних відносин між суб’єктами з приводу особливого типу діяльності щодо здійснення новаторсько-координуючої функції з метою одержання прибутку, соціального ефекту та специфічну соціально психологічну форму.

ПРОБЛЕМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦТВА

У АГРОПРОМИСЛОВОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Відомо, що ніяке суспільство не зможе функціонувати нормально, якщо не матиме високорозвиненого аграрного сектора і достатньої кількості продовольства для забезпечення населення. Кожна країна вправі здійснювати свою аграрну політику, виходячи з конкретних умов, економічних і технологічних можливостей, рівнів земле і водозабезпеченості, історичних традицій народу та ін.

В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. А тому в історії України не тільки нині, але й з найдавніших часів аграрне питання завжди було актуальним і складним. Сьогодні, саме в аграрному секторі створюється більше третини національного доходу, формується 70% обсягу загального роздрібного товарообігу, зосереджено біля третини основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого в економіці України.

За даними ООН, українська земля має можливість повноцінно годувати 100 млн. чол. Досягти цього можна при нормальному господарюванні. Сьогоднішній стан сільського господарства України є критично небезпечним. Щороку з полів вивозиться до 600 млн. т родючого ґрунту, за останні 30 років середній вміст гумусу знизився з 3,5% до 3,2%, різко зросла кислотність і засоленість, площа еродованих земель щорічно збільшується на 80-100 тис. га і досягла третини ріллі. Радіонуклідами забруднено понад 3,5 млн. га сільськогосподарських угідь і майже 70 тис. га виведено з обороту. Чорноземи вкрай забруднені пестицидами і нітратами, середня концентрація забруднення на 1 кв. км у 6,4 разів більша, ніж у США і у 3,2 рази більша, ніж у країнах Європейського співтовариства.

Таким чином, сучасне використання земельних ресурсів не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових і водних територій, що негативно впливає на стійкість агро ландшафту, викликає деградацію ґрунтового покриву.

Значно погіршилося матеріально-технічне оснащення сільського господарства. На кожний фізичний трактор в Україні зараз припадає 72 га орних земель. У Німеччині цей показник становить 8, Франції - 12, США - 28 га. На 1000 га припадає лише 7 зернових комбайнів, а в Німеччині - 25, у США та Франції - 19. У таких несприятливих умовах міг тільки тривати спад сільськогосподарського виробництва.

Основними шляхами реалізації Національної програми підтримки агропромислового сектора України є докорінне поліпшення наявного ресурсного потенціалу, нарощування його якісних і кількісних параметрів, державна підтримка пріоритетних напрямів розвитку агропромислового виробництва, широке застосування економічних важелів у виробничих відносинах, формування господаря землі.

Стабільний розвиток сільськогосподарського виробництва можливий при докорінній зміні соціально-демографічної ситуації на селі, подоланні гострої депопуляції на основі підвищення народжуваності, матеріальній підтримці сільських сімей, ефективній міграційній політиці тощо.

2.1 Природні особливості сільськогосподарського виробництва

У сільському господарстві земля є головним засобом виробництва. На відміну від інших засобів виробництва за умови правильного використання земля постійно відновлює свою родючість, якісно поліпшується, її природна родючість неоднакова в різних природнокліматичних умовах. Тому в землеробстві праця однакової кваліфікації і фондоозброєності дає різні результати залежно від природних умов, тобто продуктивність праці тут визначається передусім продуктивністю природних факторів.

Вплив природних факторів на результати виробництва можна обмежити шляхом розвитку продуктивних сил. Йдеться про економічну родючість, підвищення якої досягається через раціональне використання землі, систематичне впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землеробства тощо.

Таким чином, у землеробстві економічний процес відтворення незалежно від його суспільного характеру завжди взаємодіє з природним. Тому підприємець повинен добре знати і вміло використовувати не тільки економічні закони, а й закони природо. Адже тут об'єктом діяльності людини є живі організми: рослини і тварини; їх біологічні процеси протікають за певними законами природи, а вплив людини на ці процеси обмежений. У сільському господарстві неможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості. Наприклад, час виробництва озимої пшениці становить 10місяців. Процес праці переривається в проміжках між посівом, внесенням добрив, весняним боронуванням і збором урожаю. Звідси - повільний оборот виробничих фондів, зумовлений великою різницею між часом виробництва і робочим періодом.

2.2 Сезонність сільськогосподарського виробництва