Розвиток підприємництва в аграрному секторі економіки України за роки незалежності, Детальна інформація

У певних межах її можна згладжувати шляхом виготовлення продуктів, які мають неоднакові час виробництва і робочий період. Йдеться про таку організацію виробництва, яка поєднує основні й допоміжні галузі, промислові підприємства і промисли залежно від економічних і природних умов.

У сільському господарстві також дуже важливим є своєчасне виконання робіт (наприклад, сівба, збір урожаю, догляд тварин з інтервалами, які визначаються природою, тощо). Якщо в промисловості несвоєчасне виконання технологічних операцій веде до затримки виготовлення продукції, то в сільському господарстві це призводить до прямих втрат продукції, погіршення її якості, великих втрат втіленої в неї праці. А це позначається на результатах підприємництва.

Науково-технічна революція здійснюється на основі ринкових механізмів, що в сільському господарстві, передбачає не просто використання техніки, а створення системи машин. Система машин повинна враховувати особливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатів, транспортних засобів. Дуже важливо також забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки, з тим щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат врожаю внаслідок, скажімо, затримки при посіві чи збиранні врожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більша маса засобів виробництва, більш висока енергоозброєність праці.

У сільському господарстві підприємець обмежений вибором виробництва тих чи інших продуктів природними умовами і специфікою цієї галузі. Наприклад, високі врожаї коріандру, рицини, соняшнику і т. д. можна одержати в районах степу України. В Поліссі природні умови для них непридатні і дуже низька врожайність. Тут доцільніше вирощувати льон, картоплю і т. д. Підприємництво в сільському господарстві відрізняється і тим, що земля як особливий і обов'язковий засіб виробництва обмежена в просторі. Цей фактор поряд із зростанням потреб на продовольчі товари визначає необхідність інтенсифікації сільського господарства як основної форми виробництва.

Отже, сільськогосподарське виробництво має деякі особливості. А саме:

а) природнокліматичні умови, структура ґрунту впливають на продуктивність праці;

б) природнокліматичні фактори зумовлюють і ритм виробництва, його сезонний характер, значний розрив між робочим періодом і часом виробництва;

в) особливості використання техніки, фінансування і формування доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку з сезонним характером виробництва;

г) остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції;

д) спеціалізація виробництва зумовлена географічними і природнокліматичними факторами;

е) значна частина виробленої продукції споживається в середині господарств;

ж) велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха.

В сільському господарстві порівняно з іншими галузями значно ускладнюється процес управління виробництвом. Це зумовлено наступними причинами:

а) необхідністю розвивати в аграрних підприємствах декілька товарних галузей , які істотно відрізняються технологією та організацією виробництва;

б) розосередженістю працівників по великій території, площею нерідко декілька тисяч гектарів земельних угідь і складністю в зв’язку з цим прийняття оперативних рішень відповідно до зміни поточної виробничої ситуації;

в) достатністю території аграрних підприємств та їх господарських об’єктів стороннім особам і необхідністю докладання додаткових зусиль для організації збереження власного та орендного майна, вирощеного врожаю.

г) потребою залучення сезонної робочої сили в періоди збігу сільськогосподарських робіт і труднощами управління нею в складі тимчасових організаційних ланок ,які нерідко посилюються через низьку кваліфікацію таких працівників;

д) необхідністю подовження робочого дня працівників аграрних підприємств з метою своєчасного виконання ними важливих технологічних операцій у стислі агротехнічні строки та існування таких робочих місць, зокрема в молочному скотарстві, що характеризується розірваністю робочого дня працівників.

Специфічні особливості сільського господарства

Специфічною особливістю сільського господарства є існування взаємозалежності і взаємодоповнюваності окремих галузей, що вимагає всебічного обґрунтування галузевої структури підприємства. Виявом цієї особливості є, зокрема, та обставина, що значна частина продукції даної галузі не набуває товарної форми, а використовується в наступних циклах відтворення.

Проблема кредитування для сільського господарства значно ускладнюється ще і тим, що ця галузь розцінюється комерційними банками як кредитно-ризикована. Тому кредитна ставка для аграрних підприємств встановлюється вищою порівняно з рівнем для підприємств інших галузей. Якщо, скажімо, у березні 2000р. процентні ставки за кредитами комерційних банків для будівельної індустрії становили 35,3% , торгівлі і громадського харчування становили 36,3% , промисловості – 38,7% , то для сільського господарства – 44,6%.

Крім високих процентних ставок, відбувалося і блокування кредитування аграрного сектора економіки через неможливість використання землі як об’єкта застави, спричиненою нерозвиненістю ринку цього ресурсу, а також через звужену можливість використання готової продукції як об’єкта застави у зв’язку з існуванням протягом тривалого часу першочерговості розрахунків. Адже відповідно до їх вимог продукції могло і не вистачити для задоволення потреб кредиторів, оскільки вона могла бути використана для задоволення вищих за рангом зобов’язань.

Отже, втрати аграрними підприємствами обігових коштів і неможливість залучення кредитних ресурсів привили до блокування процесу відтворення основних засобів сільськогосподарського призначення і матеріальних оборотних засобів. Підприємства не мали змоги оновити зруйнований машинно-тракторний парк, придбати необхідну кількість мінеральних добрив, запасних частин отрутохімікатів, пального, насіння вищих репродуктивних кондицій, пально-мастильних матеріалів. У результаті аграрні товаровиробники вимушено перейшли на екстенсивний тип розвитку, що супроводжується деіндустріалізацією виробництва і застосуванням у великих масштабах ручної праці. Наслідки не забарилися – рік у рік скорочувався обсяг сільськогосподарського виробництва і обсяг продажу сільського-господарської продукції, а відтак сформувалася “петля” аграрної кризи.

Насамперед слід зазначити , що на початку 2000р. аграрні підприємства мали вкрай несприятливу структуру активів. В їх загальній вартості понад 84% становили необоротні активи, в тому числі 75 процентних пунктів припадало на будівлі і споруди, які переважно пустують і мають незадовільний фізичний стан. Через постійне вимагання оборотного капіталу його частка становила 16%, з них на грошові кошти, розрахунки та інші оборотні активи припадало лише 3,4 процентних пункту. За такої структури активів ліквідна частка майна аграрних підприємств стала надто низькою , що вкрай ускладнило розв’язання проблеми кредитозабезпеченості. Постійно зростала заборгованість підприємств , і в 1999р. вона становила 15,4 млрд. грн., перевищуючи їх дебіторську заборгованість у 7 разів. Через важний фінансовий стан підприємства істотно знизили заробітну плату працівників і нерідко її не виплачували роками. Відсутність грошових коштів зумовила перехід від грошової оплати переважно до натуральної. Однією з основних форм прояву аграрної кризи, як уже зазначалося, є істотне зниження обсягу виробництва валової продукції сільського господарства. У 2000р. валова продукція зменшилася порівняно з 1990р. у 1,9 раза. Особливо швидкими темпами зменшувався обсяг виробництва продукції тваринництва. За вказаний проміжок часу зменшення становило 2,4 рази, що негативно відбилося на структурі споживчого кошика.

У 2000р. в економіці країни в цілому, в тому числі і в сільському господарстві, виникли паростки подолання руйнівної сили, що тривала майже тисячоліття. Реальний валовий внутрішній продукт зріс порівняно з 1999р. на 6%, а валова продукція промисловості – на 12,9%. Найвищі темпи збільшення обсягів виробництва порівняно з попереднім роком досягло в галузях, продукція яких наповнює внутрішній ринок і задовольняє потреби споживачів, - харчовій, легкій, деревообробній та ін. Намітилася тенденція до посилання інноваційної активності, насамперед у напрямі оновлення продукції і впровадження нових технологій. Набула подальшого посилення тенденція нарощування обсягів інвестицій в основний капітал. Досягнута стабільність гривні, зросли експортні надходження валюти, збільшилися іноземні інвестиції. У 2000р. вперше за останні 10 років зросло виробництво продукції сільського господарства на 7,6% проти 1999р. , а продуктивність праці на 4,9%.

Подальше реформування економіки, здійснення у 2000р. глобальних соціально-економічних перетворень на селі – створення на базі колишніх колективних сільськогосподарських підприємств ринкового типу, а також завершення найвідповідальнішого етапу земельної реформи – приватизації землі дали змогу вказані позитивні зрушення розвинули далі. Так, у 2001р. валовий внутрішній продукт держави зріс порівняно з 2000р. на 9%, причому темп його зростання був одним з найвищих серед країн Європи. Валова продукція цієї галузі зросла на 9%. Стало поліпшуватися соціальне середовище на селі. Вдвічі зменшилася заборгованість по заробітній платі селян, зросли їх заробітки. У 2001р. Власників земельних і майнових паїв було нараховане 2 млрд. гривень орендної плати, або на 25% більше , ніж у минулому році. Доходи в особистих селянських господарствах зросли в 1,6 рази. Проте дані позитивні зрушення – це лише перші паростки економічного зростання, які потрібно завершити і створити сприятливі умови для їх подальшого розвитку та набуття тенденції незворотності.

3 РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ

Можна стверджувати, що с обранням державою незалежності в агропромисловій сфері відбулися певні інституційні перетворення , зрушення в бік розвитку ринкових відносин. Господарські суб’єкти одержали те , до чого прагнули ще за часів Радянського Союзу, - можливість самостійно господарювати, свободу у виборі напрямів виробничої діяльності, послаблення зовнішнього адміністрування. Динаміка змін у агропромисловому секторі приведена на рис. №1.

Рисунок 3.1 Динаміка змін у агропромисловому секторі