Президент України, Детальна інформація

Зміст.

Стор.

Введення 2

1. Поняття , види і статус глави держави. 4

2. Конституційний статус Президента України 7

2.1. Реалізація конституційного статусу у нормах Основного Закона України. 7

2.2.Взаємодії Президента України з іншими органами державної влади. 15

3. Зміст актів Президента та їх характеристика.

Висновок

Список використаної літератури. 16

22

26





Введення.

Ми є свідками досить чіткого юридичного оформлення ще однієї галузі влади – президентської. Вона почасти нормотворчествує, почасти керує, почасти дозволяє суперечки. Але все це робиться в правових рамках для реалізації своїх головних задач – підтримки стабільності державної системи, цивільного світу в суспільстві, охорони конституційного ладу, суверенітету і цілісності держави.

Ціль роботи: показати специфічну роль інституту президента в умовах формування цивільного суспільства, політичного плюралізму, організації державної влади на нових принципах, зробити розгорнуту картину поняття статусу Президента України.

Політична необхідність такої фігури випливає, насамперед, з потреби забезпечити стійкість системи керування державними справами. Інститути державної влади, навіть при наявності розвитий правової системи, не повинні (у всякому разі, на нинішньому витку цивілізації) залишатися без авторитетного арбітра, що, не складаючись з цими інститутами у відносинах влади – підпорядкування, проте, забезпечує погоджене їхнє функціонування, оперативно виводить державну систему з можливих тупикових ситуацій, що не завжди мають форму правової суперечки. Тим самим цей арбітр забезпечує необхідну єдність державної влади в умовах поділу влади. Говорячи по-іншому, інститут президента покликаний «цементувати» державу, тобто забезпечувати стійкість механізму влади.

Якщо інші державні структури законодавствують, керують, здійснюють правосуддя, то головна задача президента – уособлювати державу усередині країни і зовні.

Принципове значення, особливо в даний час, має аналіз конституційно - урегульованих взаємин президента з виконавчою владою, парламентом, судовими органами, їхнього порівняння з практикою і визначення тенденції їхнього розвитку.

Разом з тим, передчасно розглядати інститут Президента як устояну сукупність конституційних норм і сформованої практики. З часу створення (1991р.) він постійно розвивається, змінюється і здобуває нові риси. Багато повноважень і функції Президента одержали необхідну конкретизацію в поточному законодавстві України, нормативних указах Президента і рішеннях Конституційного Суду. Причому мова йде не про наділення додатковими, повноваженнями Президента, а, головним чином, про розмежування компетенції основних органів, що здійснюють державну владу в Україні.

Поняття, види і статус глави держави.

Термін «президент» походить від латинського Praesidens, що буквально означає «сидячий перед». У сучасному значенні президент – це одноособовий глава держави, що одержує свої повноваження шляхом виборів.

Історичні корені інституту президентства ідуть у стару римську екстраординарну магістратуру, створену на випадок виникнення надзвичайних небезпек, що загрожують існуванню держави.

У ХХ столітті такі грандіозні по своїх масштабах потрясіння, як революції, світові війни, розпад колоній, привели до утворення безлічі незалежних держав і в більшості з них був заснований посада президента. В даний час нараховується близько 150 країн, у яких главою держави є президент.

Посада глави держави існує при усіх формах правління. У монархічних державах - це спадкоємний монарх, у республіках- виборний президент. Держава має потребу в існуванні посадової особи, що забезпечує конституційний порядок, стійкість і наступність механізму влади, а також вище представництво в міжнародних відносинах. Це і є глава держави, наділенний звичайно широкими повноваженнями у сфері взаємин із законодавчою, виконавчою і судовою владою і виступаючий як своєрідний символ держави й офіційний представник народу. Глава держави покликаний зміцнювати державну владу, забезпечувати конституційним шляхом дозвіл усіх криз і конфліктів між органами державної влади.

При різних формах правління повноваження глави держави виглядають неоднаково. В одних країнах функції глави держави номінальні, в іншіх - вони уособлюють реальну владу. Але при всіх умовах глава держави зберігає власні повноваження, тобто вищі представницькі функції як усередині країни, так і поза нею, ці функції нікому не підконтрольні і не підзвітні. Представницька функція спричиняє визначені владні повноваження - наприклад, підписувати міжнародні договори, призначати своїх повноважних представників у регіонах країни та інші.

Конкретне положення розділу держави і його фактична роль у житті країни визначається в кожній країні в залежності від політичних умов і історичних традицій. У державах парламентської монархії (Великобританія, Японія й ін.) наприклад, глава держави царює, але не керує, і його функції зовні виглядають тільки як представницькі. Настільки ж слабко вони виражені в республіках парламентського типу (ФРН, Італія). Але якщо держава обирає тип президентської (США) чи напівпрезидентської (Франція) республіки, то вона свідомо йде на створення сильної влади президента республіки. Ця влада може прямо зливатися з виконавчою владою й очолювати її (CША) чи стояти як би поза основною владою.

Коли говорять про положення розділу держави в системі органів державної влади, то мають на увазі співвідношення його функцій із законодавчою і виконавчою владою. У демократичній правовій державі завжди діє принцип поділу влади, що припускає, що владне повноваження будь-якої посадової особи відноситься до однієї з трьох влад - законодавчої, виконавчої чи судовий. Функції глави держави стикаються з усіма трьома владами (Президент в області законодавства , наприклад, має право вето, у відношенні судової влади глава держави вправі призначати суддів чи здійснювати помилування), але все-таки його основні функції не можна віднести до законодавчій чи судовій.

Інша справа - взаємини глави держави з виконавчою владою. Навіть у тих країнах, де він не входить у жодну з трьох влад (ФРАНЦІЯ) чи про його статус у Конституції взагалі не говориться (ФРН), юридична наука і практика визнають його главою виконавчої влади - тому що ніякій посадовій особі не можна мати функції і владні повноваження будь якої влади. У той же час при такім положенні, що не заперечує принцип поділу трьох влади, утвориться особливий статус глави держави, що випливає з його власних повноважень, обов'язку виступати гарантом Конституції і здійснювати вище представництво.