Вдосконалення добування вугілля на українських шахтах, Детальна інформація

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива в натуральному вигляді посідає перше місце серед інших галузей. Тут зосереджена більшість працівників і основних фондів паливної промисловості.

Найбільшим басейном в Україні Донбас із запасами 240 млрд. Т. Тут є усі марки вугілля : коксівне (половина запасів), антрацит, газове, довгополуменеве. Донецьке вугілля має високу теплотворну здатність і незначну зольність. Проте собівартість його порівняно висока через велику глибину залягання шарів та їхню малу потужність. Це знижує його конкурентноспроможність. У 1977 році видобуто 76,9 млн. т. вугілля, в тому числі – 31,6 млн.т – коксівного

Видобувають вугілля на 295 кам яновугільних шахтах, з них 131 шахта з коксівним вугіллям. З 1989 року видобуток вугілля поступово скорочувався і в 1995 році разом з бурим вугіллям становив 83,8 млн. т.

Основними ланками вуглевидобутку шахтним способом є шахта з комплексом наземних і підземних споруд і енергосиловим господарством, вуглезбагачувальна фабрика, транспорті комунікації і водогосподарські споруди, районні енергетичні центри, складське господарство, підприємства та установи невиробничої сфери. З вугільною промисловістю прямо чи посередньо пов язана діяльність майже 40% міського населення Донецької та Луганської областей.

Вугільні шахти зосереджуються переважно у Центральній і Північній частинах Донецької та Південній частині Луганської областей. Коксівне вугілля добувають головним чином у Центральній частині Донецької області, в районі Єнакієве, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красно армійська, Костянтинівки, а також Краснодонському та Кадіївському районах Луганської області. В Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області добувають більше енергетичного вугілля. Газ добувають переважрно у Лисичанському районі.

Нове шахтне будівництво налагоджено у Західному Донбасі ( Дніпропетровська обл..).

Собівартість вугілля Донбасу висока, однак на великих сучасних шахтах вона лише трохи вища від середньої собівартості видобутку вугілля у Кузнецькому басейні.

Майже 14 млн. т кам яного вугілля видобувають у Львівсько – волинському кам яновугільному басейні. Запаси вугілля тут невеликі, тому передбачається, що в перспективі у басейні працюватимуть тільки 2 шахти з 15 діючих. Значну частину вугілля цього басейну використовують Бурштинська та Добротвірська теплові електростанції.

Дніпровський буро – вугільний басейн розташований переважно на Правобережжі України й об єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейн поділяють на 12 буро – вугільних районів, в яких налічується понад сто родовищ. Вугілля басейну без брикетування непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використовується здебільшого для місцевих потреб. Запаси вугілля, що його можна видобувати відкритим способом, розподіляються у 58 родовищах. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях. За останні роки його видобуток перебуває в межах 4,0 - 4,5 млн. т.

Буро – вугільна промисловість України об єднає великі механізовані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикет ні фабрики, а також допоміжні підприємства.

1. Історія розвитку, сучасний стан.

1.1 Реформування вугільної галузі

19 січня Кабінет міністрів прийняв національну програму реформування вугільної галузі „ Українське вугілля”, розроблену українськими фахівцями. Це вже друга спроба уряду провести реформи у вугільній промисловості України характеризувалася надзвичайно низькою продуктивністю праці, високою собівартістю добутого вугілля, перехресним субсидуванням, яке позбавляло рентабельні шахти ресурсів для розвитку, нарощуванням заборгованостей вугільними підприємствами. 1996 року Президент України Леонід Кучма своїм указом затвердив програму реформування галузі. У її створені активно брали участь Світовий банк і зарубіжні експерти. Відтоді ситуація у вугільній галузі принципово не змінилася. Експерти відзначають, що відсутність позитивних результатів обумовлена низькою виконавчою дисципліною та низкою не передбачуваних обставин.

Програма не спрацювала також тому , що при її розробці не було поставлено ряд важливих питань, власне так само, як і в програмі, ініційованій екс – віце – прем єром Юлією Тимошенко. Ми стверджуємо що в процесі розробки програми реформування вугільної промисловості її автори були зобов язані відновити все проблемне поле вітчизняної вугільної галузі. Це складний економічний крок – системний аналіз розкриє справжню глибину кризи вугільної промисловості й висвітлить питання, однозначної відповіді на які не мають ні вітчизняні, ні західні фахівці. Та якщо цей крок не зробити, для центральних і регіональних властей вугільна промисловість залишатиметься „ непереможним монстром”.. У цій статті ми пропонуємо рамки аналізу та проектування реформи вугільної промисловості.

1.2 Енергобаланс

Не знаючи , скільки країні необхідно вугілля , не можливо починати реформу вугільної промисловості. Реально виконуваний довготерміновий енергетичний баланс потрібен як відправна точка в реформуванні паливно – енергетичного комплексу. Україна ж досі не має у своєму розпорядженні енергобалансу як базового документа довготермінової політики в царині ПЕК. Точніше , він є, але не виконується й за фактом є дефіцитним. Часто в країні працюючі генерувальні потужності менші від потужностей споживання. Це позначається на низькій частоті струму в електричних мережах ( близько 49,2 Гц замість 50 Гц ) і призводить до доборів газу українськими електростанціями з російського експортного потоку. Дефіцитність енергобалансу проявляється також у неплатежах за спожиті первинні енергоресурси ( неоплачені ресурси можна вважати дефіцитом ). Так, вітчизняним шахтам споживачі винні понад 5 млрд. Грн.., недофінансування капітального будівництва на шахтах вилилося в 11 – мільярдну кредиторську заборгованість вуглярів (дані Мінпаливенерго). Нагромаджено величезні борги перед російськими постачальниками енергоносіїв і вітчизняними енергогенерувальними станціями.

Україна може розглядати можливості зниження залежності від російських енергоносіїв тільки за рахунок збільшення обсягів споживання вугілля. За рахунок власного добування Україна забезпечує лише 24% від загального споживання газу та 12% споживання нафти. Найближчим часом неможливо навіть трішки збільшити видобуток цих енергоресурсів через відсутність ресурсів інвестиційних. За зведеними даними вугільних підприємств , добування вугілля на діючих шахтах можна збільшити до 150 млн. тонн за рік. Розвіданих вугільних запасів вистачить ще на 350 – 400 років. Україна може й імпортувати вугілля. Ціна вугілля в більшості країн нижча від собівартості його добування в Україні. При собівартості вітчизняного вугілля (за деякими даними ) 55 дол. За тонну, економічно доцільним може бути імпорт практично з будь – якої країни світу. Приміром, навіть поставки з далекої ПАР на 20% дешевшими, навіть з урахуванням фрахтових видатків.

Міжнародний ринок вугілля великий і продовжує рости, що забезпечує йому цінову стабільність. Сьогодні на міжнародному ринку продається близько 650 млн. тонн вугілля, і цей показник щороку збільшується на 4 – 6%. Експерти прогнозують на найближчі 10 років відносно стабільні ціни на вугілля.

В уряду є два – три роки на рішення, за рахунок якого енергоносія покриватиметься дефіцит електроенергії, на забезпечення цінової конкурентоспроможності цього ресурсу й доступу до нього. У 2002 – 2003 роках напевне відбудеться приватизація енергогенерувальних компаній, які нині є основним споживачем вугілля. Власники самі вирішуватимуть , який енергоресурс одержувати. Вони можуть віддати перевагу російському газу чи імпортному вугіллю. З цього випливає, що держава мусить розподілити в часі роботу й видатки на зміцнення конкурентоспроможності українського вугілля. Це вимагає скорочення собівартості українського вугілля шляхом 1) залучення інвестицій на перспективні шахти і 2) закриття порядку 60 -70 шахт (загалом їх в Україні близько 190 ), які сьогодні добувають 3 – 4% всього вугілля країни. Якщо це не робтти вже тепер , то після приватизації електростанцій уряд може зіштовхнутися з різким скороченням внутрішнього попиту на українське вугілля. Це вимагатиме нових дотацій із боку держави для зниження ціни. Грошей на збільшення дотацій у держави не буде, бо водночас їй ( державі) доведеться цілком фінансувати усі надані різним групам громадян пільги й енергоспоживання бюджетних організацій.

Визначення й забезпечення місця українського вугілля в загальному енергобалансі є головним предметом програми реформування вугільної промисловості.

1.3 Сучасна екологічна ситуація галузі.

Газ на вітер , вугілля на сонце

Стовпи диму з високих труб, загазоване міське повітря, висохлі ріки і вирубані ліси вже є звичними атрибутами нашого життя. Вони приносять свої незручності, вони псують нам естетичне задоволення від довколишніх ландшафтів...

Що стосується глобального потепління , яке є наслідком забруднення навколишнього середовища і збільшення кількості СО2 в атмосфері, то про нього чули всі , але мало хто у своєму повсякденному житті сприймає його як реально існуючу загрозу.

На людство неухильно насувається глобальна екологічна катастрофа. В наукових роботах, присвяченим наслідкам зміни клімату обговорюються такі негативні процеси затоплення островів і переповнення гирл річок, наступ пустель на напівзасушливі землі так званого „ сухого поясу”, засолення ґрунтових вод, скорочення орних площ через висихання і ерозію грунту, збільшення кількості природних катастроф , лісових пожеж, поширення тропічних хвороб на північ, ослаблення термохалинної циркуляції, вимирання багатьох видів тварин і рослин. Для Європи і світу ці всі жахи вже давно перейшли з площини теоретичних дискусій у парадигму нової економіки, яка робить ставку на невичерпну енергію сонця і на відновлені джерела енергії – вітер, воду, біомасу.

До того ж , об єм енергії , яку щорічно дає Сонце Землі , в 15 тисяч разів більший за річне споживання атомної енергії і енергії з викопних джерел.

І якщо у світі так звані альтернативні джерела енергії вже широко і успішно експлуатуються, наприклад, в Німеччині вже багато будинків освітлюють та обігрівають автономні солярні тарілки, а вітрові електростанції дають в рік 5000 МВт електроенергії, то для України ця альтернативна розкіш невідомо коли розпочнеться.

Поки що ми міцно і приречено тримаємося за вугілля, газ, атомну енергетику, гідро та теплоелектростанції.

Вітчизняне добування нашого вугілля є високо затратним і небезпечним для життя, газ нам постачає відомо хто, і тут наша залежність помітна навіть неозброєним оком, наші АЕС після Чорнобильської аварії вже ніколи не будуть асоціюватися з „ мирним атомом ”.

Шахтарські регіони є зонами екологічного лиха. Тільки в Луганській області в атмосферу викидається 700 тис. Т забруднювальних речовин трьохсот найменувань. На терені області міліють річки, зникає риба, ускладнюється ситуація з питною водою. З розвіданих запасів прісної води в Луганській області лише 14% відповідають вимогам Держстандарту „ питна вода”. З загальної кількості стоків тільки 8% можна вважати очищеними. Під усім східним регіоном лежить бомба вповільненої дії у вигляді величезних порожнин у шахтах. Вони призводять до зсувів, провалів, дрейфу ділянок поверхні. Уже зараз у кількох районах Східної України вмирають селища й території через погану екологію. Навіть у таких великих містах, як Лисичанськ, і в низці районів відключену рух поїздів на ділянці Лисичанськ – Вовчоярівськ.