ДМИТРО МАРКОВИЧ Життя і творчість, Детальна інформація

Творча спадщина Д. Марковича—важливий внесок у розвиток українського оповідання. Вона складається з 21 оповідання, драми «Не зрозуміли», автобіографічних матеріалів: «Неудачньїй» (1880), «Гіпаі», «Лист до приятелів і всіх земляків»(1907), «Мій сон»(1915), «Мої гріхи» (1919), «Лист до читача» (1917); «Життя одної людини» (1918); спогади: «Заметки и воспоминания об Афанасии Васильевиче Марковиче» (1893); «З давнього минулого. Про Олександра Яковле-вовича Кониського» (1901).

Співець степу — так називають Марковича за те, що степ у різних варіаціях і ролях є мало не в кожному оповіданні: як місце, де розгортаються події, як елемент сюжету, як головний персонаж:

«І правду в тих піснях співають: то «Степ широкий \x25A0— край веселий».

293

Ідеш по ньому, ідеш день, і два, й п'ять — і нема кінця тому широкому степу. Села та хутори десь по ярах поховались, а серед степу тільки де-не-де сарай стоїть... А далі знов рівно і вільно тільки тирса шумить та часом перекотиполе зірветься й понесе його вітер якимсь чарівним клубком» [59].

Та цей райський спокій, тихий, приглушений ритм життя, пастельна неозорість степу вмить змінюється іншими кольорами, смертельно загрожуючи і чабанам і отарі породистих овець. їх є аж 2 тисячі, 12 тисяч заплатив за них хазяїн. Тому й пильнують, як зіницю ока, отару — цілий маєток. Бо втрата навіть пари овець для чабана — гірше смерті: не виплатиться. Зрозуміла причина, коли від розбу-шованої до краю природи рятують отару, а не людей. Слабкий не витримує — гине, як це сталося з сиротою — підпасичем з оповідання «Шматок» (отара. — Авт.).

Стихія минає, врятовану отару знову виганяють в степ, але... вже без підпасича, що загинув від сильного охолодження тіла та голоду. Смерть хлопця не помітили. На питання хазяїна, якої шкоди заподіяла стихія шматку, чабан відповідає:

«Хвалити Бога, добродію, нічого собі; тільки п'ять ягничок одбило вітром, не знайшли ще. Нічого, благополучно.

— Ну, слава Богу, що пройшов той день благополучно! — весело сказав хазяїн...

Гарба їхала тихо і благополучно, тільки підпасич мертвий зсунувся трохи набік, та рука висіла, і чіпала, і черпалась об колесо...» [65].

Тричі повторене слово «благополучно» денонсується смертю підпасича, що німо ілюструє неприродність і несправедливість меркантильного цього світу і зіпсутих до краю людей — бездушних і безсердечних.

Теми оповідань Марковича — різноманітні, конфлікти — неординарні, події й ситуації так чи інакше пов'язані з правом, пра-вовістю. Письменник звертався до вічних і сучасних проблем сте-4 повиків-хуторян; до проблеми поколінь та їх протистояння; він досліджував психологію убивць і злочинців; звертався до теми вини, гріха, покаяння і смерті.

Іван з Буджака з однойменного оповідання —• вільний син вільних степів. Його, ще п'ятирічного хлопчика, покинутого невідомо ким у степу, підібрали чабани. Жив серед овець (удень) і собак (уночі), безмірний степ, боротьба з холодом, хугою, дощами, з літньою спекою, з вовками, степовими злодіями наклали свою печать на Іванову постать і вдачу. Високий, стрункий, з гострим пронизливим поглядом чорних очей, з піднятою вгору головою, з нерухливим засмаленим обличчям, що нагадувало собою блідо-червону статую, з волохатою грудниною — він наганяв страх на всіх млявих і вселяв якусь огиду у всіх понівечених, золотушних синів «уличної городської цивілізації... Мирний городянин, що звик у житті тільки до дрібних

294

каверз, лукавства та облуди, мимоволі бліднів перед цією цільною натурою, перед цим дужим, могучим степовиком» [46].

Протиставляючи героя, вихованого степом, суспільству, Маркович захищає його волелюбність, справедливість, чистоту і природність. Він милується Івановою красою і силою, природною безпосередністю і чистим, як джерело, серцем.

Відчуваючи степ, він прислухається до себе, до своїх думок і почуттів, стає самим собою, усвідомлює власну долю, своє минуле і теперішнє місце в житті.

Пейзаж поетизує оповідання, надаючи йому відповідного емоційно-ліричного настрою. Витіснивши дію, він сприяє виявленню характеру героя, його почуттів. Через пейзаж внутрішнє розкриває себе в зовнішньому. Фарби, запахи, звуки — все, що можна побачити, почути, пережити, до чого доторкнутися, стає вираженням людської сутності.

В яскравих картинах й образах Маркович змалював життя степовиків, їхню бідність, абсолютну безправність. їх визискують усі: пани, хазяї, чиновники, лихварі. І після реформи вони піддаються ще більш жорстокій експлуатації і знущанню, за безцінь продаючи свою робочу силу.

25 років працює на хазяїна Іван з Буджака:

«Від хазяїна він мав гроші на сорочку і штани, все останнє було саморобне, а харчі — хазяйські. Він, як і всі інші чабани, мав плату без умови: скільки йому треба було; а звичайно треба було небагато — два чи три карбованці на рік» [16].

Однак і такий мізер йому намагаються не дати.

Тричі просить Іван прикажчика принести ЗО копійок, та одержує лише 23. Байдужий до грошей і матеріальних цінностей, справедливий, як сама правда, Іван вбиває прикажчика.

«А як же? Він казав, що дасть гроші, і не дав... Він повинен був дати...» [47].

За безцінь відібрано життя людини — швидко, вправно і цинічно. Вже сам по собі злочин виключав найменше співчуття до злочинця. Докази такі очевидні, переконливі і страшні, що годі й заперечувати справедливість вироку: довічна каторга в Сибіру, тим більше, що й сам злочинець визнав факт. Прокурор, судді, тюремні наглядачі дали однозначну оцінку:

«Це навіки пропащий чоловік, це запеклий злочинець... Погляньте на його обличчя, зверніть увагу на його завзяте мовчення, на цей упертий, похмурий погляд — і страшенний злочинець стане перед вами, панове! — казав на суді прокурор.

— Цю бестію за одну пику його треба б повісити — така мерзенна пика! Його поправить тільки шибениця та петля... — казав смотритель тюрми, заслужений і шановний штик-юнкер в одставці» [44].

Конфлікт оповідання має чіткий правовий характер та глибоке психологічне обґрунтування. Письменник-правник скрупульозно про-

295

стежує мотиви злочину і психологію виконавця його. Розкидані по оповіданню окремі деталі створюють привабливий портрет сина степу, природного в своїй поведінці і вчинках, мужнього і справедливого, чистого від цивілізованого бруду, з своїм природним сприйняттям світу, своїм кодексом честі, правил поведінки і спілкування з навколишнім світом і людьми.