Історія держави і права України, Детальна інформація

і згуртовує довкола себе нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у сус-

пільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він

відроджує почуття гордості й рішучість боронити свої інтереси. Прикладом вели-

чезних змін в українській свідомості, до яких спричинився Хмельницький, є слова

простого козацького сотника, звернені до високого польського урядника: «А що

ваша милість писав до нас недавніми часами, що нам простим людям, не годиться

до воєвід грамот писати, то ми за ласкою Божою тепер не є прості, але лицарі Війська

Запорізького... Боже дай, щоб здоров був пан Богдан Хмельницький, гетьман

усього Війська Запорізького. А пан полковник у нас тепер за воєводу, а пан сотник за

старосту, а отаман городовий за суддю!»

Зрозуміло, що. не оминули Хмельницького невдачі, помилки та прорахунки.

Це й Берестечко, й катастрофічна молдавська кампанія, й провал спільного козацько-

семигородського походу на Польщу, й нарешті, нездатність змусити як союзників,

так і ворогів визнати цілісність України. Провину за ці помилки історики й письмен-

ники квапилися покласти на Хмельницького. У середині XIX ст. батько сучасйої

української історіографії Микола Костомаров вихваляв Хмельницького за те, що він

установив зв'язки з Росією й закидав йому закулісні зносини з турками.

На відміну від нього геніальний український поет Тарас Шевченко дорікав

Хмельницькому за те, що той віддав Україну під зверхність Росії. Ще гостріше кри-

тикував Хмельницького інший видатний український мислитель XIX ст.— Панте-

леймон Куліш — за те, що той нібито започаткував добу смерті, розрухи, анархії

та культурного занепаду на Україні. У XX ст. Михайло Грушевський висловлював

сумніви щодо наявності у Хмельницького чітко окреслених цілей, доводячи, що

вчинки гетьмана визначалися скоріше обставинами, а не навпаки. Проте більшість видатних українських істориків на чолі з Вячеславом Липинським дійшли

висновку, що гетьман намагався закласти підвалини української державності свідомо

та послідовно й що без цих спроб відродження української держави у новітні часи

було б неможливим. Радянські історики одностайно схвалюють дії Хмельницького,

хоч і з інших причин. Вони підкреслюють його роль як провідника повстання

пригноблених мас і — особливо — здійснене ним об'єднання (чи, за їхньою терміно-

логією, возз'єднання) України та Московії.