Історія держави і права України, Детальна інформація

Східної Європи. Раніше ізольована й відстала Московія зробила гігантський крок

уперед на шляху перетворення на велику державу. А доля України стала в усьому —

доброму й лихому — невід'ємно пов'язаною з долею Росії.

Через конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями, оцінка

угоди, яка поєднала їхні країни, була предметом частих суперечок учених. Справа

ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні

копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить,

що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п'ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя Сергєєвича (пом. 1910), угода являла собою персональну унію між Московією та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд. Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов (пом. 1919) доводив, що, погоджуючись на «особисте підкорення» цареві, українці безумовно погоджувалися на поглинення їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була «реальною унією». Такі історики, як росіянин Венедикт Мякотін та українець Михайло Грушевський, вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючися в її внутрішні справи; українці ж зобов'язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу і т. д. Інший український історик — Вячеслав Липинський — пропонує думку, що угода 1654 р. була не чим іншим, як лише тимчасовим військовим союзом між Московією та Україною.

Останнє тлумачення Переяславської угоди стоїть осібно від інших. У 1954 р.

під час пишних святкувань 300-річчя українсько-російського союзу в СРСР було

оголошено (щоправда, не вченими, а Комуністичною партією Радянського Союзу),

що Переяславська угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні

українців та росіян до возз'єднання і що возз'єднання цих двох народів було основною метою повстання 1648 р. За офіційною радянською теорією, велич Хмельницького полягає в його розумінні, що «порятунок українського народу можливий лише в єдності з великим російським народом». Щоправда, в середині 1960-х років принаймні один радянський учений — Михайло Брайчевський — піддав цей погляд сумніву (що мало катастрофічні наслідки для його кар'єри), однак для всіх радянських учених підтримка партійної інтерпретації угоди лишалася обов'язковою.

Одним із перших наслідків Переяславської угоди стала радикальна зміна полі-

тичних союзів у регіоні. У відповідь на договір Хмельницького з царем поляки й татари об'єднали сили, почавши новий етап війни. Навесні 1654 р. московське військо, підтримане 20 тис. козаків на чолі з Василем Золотаренком, вступило до Білорусії, відбивши у поляків значну частину території. Пізніше, восени, бої перемістилися у Південно-Західну Україну. Не зв'язані тепер ніякими зобов'язаннями перед українцями, татари нещадно спустошували край. Докладний опис цього лиха подається в рапорті одного польського командира: «За моїми підрахунками, число самих лише мертвих немовлят, знайдених на дорогах та у замку, сягнуло 10 тисяч. Я наказав поховати їх у полі, і в одній могилі було більше 270 тіл. Усім немовля там за віком було менше року, бо старших погнали у неволю. Групи вцілілих селян блукають, оплакуючи своє горе».

Під час воєнних дій стався випадок, що характеризує всю гостроту конфлікту.

В жовтні 1654 р. переважаючі сили поляків узяли в облогу козацьку фортецю Бушу,

винищили більшу частину залоги й от-от мали оволодіти замком. У цю мить удова

вбитого козацького ватажка Завісного підпалила пороховий погріб, висадивши в по-

вітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків. Унаслідок жорстоких боїв

на Правобережжі сплюндрованими й фактично безлюдними лежали ті недавно коло-

нізовані землі, що досягли значного розвитку.

Нещастя та розруха охопили й Польщу. Влітку 1655 р., скориставшись війною,

яку вели поляки на півдні та сході, шведи напали з півночі, окупувавши велику

частину Польщі. Захоплена шведами, росіянами та українцями Річ Посполита от-

от мала розвалитися. Польські історики часто називають цей період Потопом. Зате

для Хмельницького вступ до конфлікту шведів був наче як Божий перст, що нада-

вав йому нові дипломатичні та військові можливості.

Незабаром шведські та українські дипломати вже обговорювали проведення

спільних походів проти поляків, а шведи пообіцяли допомогти Хмельницькому