Економічний і політичний розвиток Чехії та її співробітництво з Україною, Детальна інформація

Участь Чехії у цьому проекті полягає в тому, що НПЗ у Кралупах технологічно готовий приймати каспійську нафту і обробляти її, тому що нафту, подібну за складом до каспійської, вже давно добувають у Моравії. Україна і Польща знають про зацікавленість Чехії в цьому проекті, але вирішуватиме долю використання нафтопроводу передусім Україна.

Проблема українських нелегалів

За даними офіційної статистики, що стосуються тільки легально працевлаштованих, у Чехії перебувають близько 40 тисяч українців. Можна припустити, що нелегальних робітників більше. Структура цієї проблеми така: є слабкі місця на ринку праці, куди охоче приймають саме українців, причому це не тільки низькокваліфікована праця. Був план навіть запрошувати потрібну кількість представників цих професій з України. Але його поки що не реалізовано.

Крім того, закінчився термін чинності договору про взаємне працевлаштування між Україною і Чехією. Тепер наша країна вивчає пропозиції України щодо нового такого договору. Тож коли ми говоримо про українських нелегалів, слід мати на увазі невелику частину трудової міграції до нашої країни загалом. Але українські нелегали лідирують за чисельністю серед нелегальних робітників з інших країн. Тому Чехія вдосконалює внутрішнє законодавство щодо нелегалів. Потрібно почекати, поки буде допрацьовано договір про взаємне працевлаштування, і тоді можна буде говорити про перспективи розв’язання цієї проблеми.

На досвіді Чехії можна стверджувати, що приєднатися до НАТО трохи простіше, ніж до ЄС. Крім того, частково стандарти НАТО і Євросоюзу збігаються, зокрема у сфері демократичних прав і свобод. Керівні органи Альянсу ставляться до України позитивно, враховуючи, приміром, відправку військового контингенту до Іраку. Це виявилося в рішенні НАТО запросити Україну на саміт у Стамбул на найвищому рівні. Водночас оцінюється успішність виконання цільового плану співпраці між Україною і Альянсом. На сьогодні успіхи України в цьому напрямі є, але вони не дуже переконливі.

З огляду на перспективи євроатлантичної інтеграції України потрібно враховувати труднощі, що виникають, оскільки Україна отримує інтеграційні пропозиції з боку Росії. І елементи деяких з них несумісні з інтеграцією в ЄС. Наприклад, пропозиція Росії створити митний і валютний союз у межах ЄЕП: в правилах вступу до ЄС чітко зазначено, що членом Союзу не може стати держава, яка планує стати членом іншого валютного союзу.

3.2. Можливості використання досвіду Чехії для здійснення ринкових перетворень в Україні

У відносинах з Євросоюзом Україна намагається діяти за принципом step-by-step: спочатку отримати від ЄС статус країни з ринковою економікою, потім створити зону вільної торгівлі і т. ін. Однак ЄС назустріч Україні не йде.

Про необхідність переходу від «євроромантизму» до «європрагматизму» часто говорив колишній заступник міністра закордонних справ України Олександр Чалий. При цьому він акцентував увагу на тому, що це його особиста думка. Йдеться про те, щоб, використовуючи можливості, які дає проект «Розширена Європа: нове сусідство», досягнути між Україною і Євросоюзом чотирьох свобод — пересування людей, товарів, послуг і капіталів. Досягнення цих цілей означає глибоку економічну інтеграцію з Євросоюзом. Тут багато залежить від України. Якщо вона діятиме успішно, то її шанси вступити до ЄС будуть набагато реальнішими. Чехія, готуючись вступити до Євросоюзу, також прагнула досягнути цих чотирьох свобод. Однак, вступивши тепер до Союзу, вона зазнає проблем з працевлаштуванням своїх громадян у «старих» членах ЄС — ще кілька років чехи матимуть проблеми з влаштуванням на роботу в Німеччині та деяких інших країнах.

Перспективи України можна проілюструвати на чеському прикладі: починаючи з 1989 року і до вступу в ЄС Чехія була країною з економікою, що трансформувалася, і приваблювала західних інвесторів дешевизною робочої сили. Зі вступом до ЄС очікується, що вартість робочої сили у нас зростатиме. І західні інвестори знову шукатимуть, де вона дешевша, просуваючись на нові ринки, зокрема й український.

Конкретний приклад: Східна Словачча, промислова зона. Її інфраструктура і все інше вже підготовлене для розвитку виробництва. Тільки інвесторів немає. Чому? Бо їм вигідніше йти на 80 кілометрів східніше — в Закарпатську область України, де робоча сила вчетверо дешевша. І якщо інвестор відкриє підприємство, де буде зайнято дві тисячі осіб, на кожній з яких він зможе зекономити 3/4 «словацького» розміру зарплати, то сума вийде дуже великою. Тому для нього не стоїть питання, де починати новий проект — у Словаччині чи на Закарпатті.

Крім того, щодо порядку в законодавчій діяльності ситуація в Україні повільно, але поліпшується. Й іноземні фірми повертаються на український ринок, бо ваші фірми вже платять за товари, а не розраховуються бартером. Треба враховувати, що багато інвесторів прагнуть реалізовувати свою продукцію на українському ринку, оскільки в нього великий потенціал зростання. Нещодавно я повернувся з Волинської області, де ми відвідали одну компанію. Зокрема, ми вивчали, як вона вирішує типову для фірм-експортерів проблему повернення ПДВ. Виявилося, що основна частина виробництва надходить на внутрішній український ринок і лише невелика частина — на експорт. Проблему з ПДВ вони вирішують у такий спосіб: скільки їм не повернули при експорті, настільки менше, реалізуючи продукцію на внутрішньому ринку, вони заплатили ПДВ державі. Дуже грамотний вихід із ситуації. Це не єдине підприємство, яке приводить сюди інвестиції не для того, щоб потім товар з країни вивозити, а щоб реалізовувати його на внутрішньому українському ринку.

ВИСНОВКИ

1. Незважаючи на обмеженість власної сировинної і паливної бази і вузькість внутрішнього ринку, Чехословаччина досягла перед Другою світовою війною (1939-1945) значного рівня економічного розвитку, використовуючи іноземні інвестиції і заявивши про себе на зовнішніх ринках. З 1918 по 1939 рр. бл. 60% загального виробництва промислової продукція йшло на експорт. Торговими партнерами Чехословаччини були в основному європейські країни, насамперед Німеччина. Протягом 40 років проводилися чотири реформи управління плановою економікою (1953, 1958, 1965 і 1980 рр.), але жодна з них не була реалізована повністю. Після 1980 р. почали погіршуватися економічні позиції Чехословаччини у світі через низьку якість товарів, зниження продуктивності праці і падіння темпів економічного зростання. Результати централізованого керування економікою і недостатньо послідовного проведення реформ призвели до порушення рівноваги по всіх основних показниках, надзвичайно великим капіталовкладенням, виникнення величезного внутрішнього боргу. Все це збільшувалося зношеністю виробничого устаткування і будинків, недостатнім розвитком інфраструктури і погіршенням стану навколишнього середовища.

2. Нові перспективи перед чехословацькою економікою відкрилися в листопаді 1989 р., після «оксамитової революції». Ініціаторами нової економічної реформи стали Вальтер Комарек і його колеги з Інституту прогнозування Чехословацької академії наук. Необхідність її проведення і теоретичне обгрунтування були викладені в «Генеральному прогнозі соціального й економічного розвитку Чехословаччини на період до 2010», розробленому в 1987 р., а в листопаді 1989 В.Комарек обнародував радикальний варіант реформи.

3. Суспільно-економічні виклики рубежу 80-90-х рр. ХХ ст. і наступна трансформація політичних інститутів Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини спонукали нову політичну еліту до критичного перегляду основних доктрин та концепцій внутрішньої та зовнішньої політики. Переосмислення своєї ролі і місця на континенті, більш рельєфне окреслення національних інтересів цих країн і народів з огляду на соціально-економічні та культурно-політичні традиції відбувалися на тлі посилення загально-демократичних тенденцій як глобального процесу світового розвитку. Головним для нової політичної еліти стало усвідомлення необхідності формування сучасної Європи на базі цінностей західної демократії, вихід із-під впливу полюсу сили, який уособлювали спочатку СРСР, а потім Росія, внаслідок чого пріоритетний східний вектор зовнішньополітичних і економічних устремлінь поступився західному. "Оксамитові революції" у країнах ЦСЄ спонукали до національного волевиявлення народів СРСР і його розвалу, що в свою чергу сприяло формуванню нової геополітичної ситуації на континенті. Водночас такий перебіг подій надавав країнам молодої демократії шанс повернутися до євроатлантичного простору.

3. Радикальний розрив з тоталітарним минулим і формування нової політичної системи стали суттю процесу модернізації у країнах Вишеградської групи. Складовими цих процесів є становлення демократичної правової системи і парламентської демократії, політичного плюралізму і багатопартійності. За десятиріччя перетворень у цих країнах демократія пустила розгалужене коріння: постали і зміцніли державні інститути, забезпечено розподіл і баланс влади та повноважень між різними її гілками.

4. Міжнародно-політичне самовизначення країн Вишеградської групи протягом останнього десятиріччя ХХ століття вилилося у їх активну участь по розбудові нового ладу на європейському континенті і структурне наповнення їх відносин з більшістю держав Заходу, уможливило виявлення власних, сформованих на нових засадах, інтересів з цілого кола актуальних проблем: діалогу Схід-Захід, відносин з НАТО і США, загальноєвропейської інтеграції, взаємовідносин у регіоні як складової у формуванні нової системи відносин на континенті. Своєю стратегічною метою у сфері зовнішньополітичної діяльності ця група країн однією з перших визнала інтеграцію до Європейського Союзу та Північно-атлантичного альянсу. Водночас проявилися і відповідні тенденції щодо об'єднання зусиль країн регіону по втіленню погоджених підходів до вирішення міжнародних та власних проблем на світовій арені.

5. Підписавши у 1991 р. "Європейські угоди", владні органи Польщі, Угорщини і Чехо-Словаччини зосередили діяльність на адаптації власного законодавства з інтеграційним законодавством Європейського Союзу, розширенні зв'язків у різних галузях економіки, а також у сфері зовнішньої політики та культури. Зусилля державних структур підпорядковувалися створенню між сторонами протягом 10 років зони вільної торгівлі шляхом поетапної взаємної відміни митних зборів та інших бар'єрів.

6. Початком нового етапу діяльності країн Вишеградської групи стала політика щодо набуття повноправного членства в ЄС. З поданням Угорщиною і Польщею у 1994 році, Словаччиною у 1995 р., а Чехією у 1996 р. заяв про вступ до Євросоюзу, політика на інтеграцію розглядається цими країнами як логічне завершення зусиль, спрямованих на органічне входження до співдружності демократичних західних держав. Цьому сприяє: спільна стратегія ЄС щодо переходу асоційованих членів з ЦСЄ до повноправного членства в Євросоюзі, прийнята у грудні 1994 р.; реалізація заходів так званої "Білої книги", укладеної поміж обох сторін. Підтвердженням успіхів інтеграційної політики країн Вишеградської групи є прийняте у березні 1998 року рішення конференції ЄС на найвищому рівні щодо започаткування процедур переговорного процесу про прийом країн-претенедентів у "першій хвилі" розширення Європейського Союзу.

7. Ключовим фактором входження країн Вишеградської групи до євроатлантичного простору стало те, що процесу економічної інтеграції до ЄС передує входження трьох із чотирьох держав угрупування до НАТО. Визначившись у стратегічних засадах, країни-претенденти, незажаючи на політичний спротив Росії, вміло сконцентрували зусилля щодо виконання умов вступу до альянсу і використання шансу на створення нової геополітичної ситуації в Європі, спираючись не на поділ, а на європейську єдність.

7. Ключовими чинниками, які спонукали Євросоюз і Північноатлантичний альянс позитивно перейнятися інтеграційними прагненнями Чехії та Словаччини є темпи і результати соціально-політичних перетворень та динаміка економічного зростання. Брюссель, спростовуючи аргументи Москви, надавав підтримку Варшаві, Будапешту, Празі та Братиславі і тому, що вочевидь переконувався у європейськості політичних, економічних, соціально-культурних та правових перетворень у країнах-претендентах на входження до євроатлантичного простору.

8. Досвід реалізації інтеграційного курсу держав Вишеградської групи переконливо засвідчує, що ця політика мала успіх тому, що спиралася, з одного боку, на національні інтереси, які є об'єднуючим, консолідуючим чинником для держав-претендентів, а з іншого, - була частиною позитивних перетворень на континенті: глобалізації розвитку та розширення географічних меж демократії. Десятирічний розвиток постсоціалістичних країн ЦСЄ свідчить, що їх успішна інтеграційна політика є не лише наслідком дипломатичних зусиль, які самі по собі дуже важливі, як результатом динамічних економічних реформ та послідовної політичної модернізації. Такий висновок має постати мобілізуючим чинником, зокрема для України, а також для інших країн пострадянського простору.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бизнес-партнер: Чехия = Business partner: Czech Republic: Международный каталог делового сотрудничества. — Х. : Восточно- Украинская академия бизнеса, 1999. — 156 с.

Вовканич І.І. Системні суспільно-політичні перетворення в Чехословаччині (1945-1948 рр.): Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.02 / НАН України; Інститут історії України — К., 2001. — 37 с.

Вовканич І.І. Чехословаччина в 1945-1948 роках.Нарис історії перехідного періоду / Ужгородський національний ун-т. — Ужгород : Видавництво В.Падяка, 2000. — 350 с.

Восточная Европа на историческом переломе. Очерки революционных. преобразований. 1989–1990 гг. М., 1991.

История Чехии. М., 1947.

История южных и западных славян, тт. 1–2. М., 1988.