/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Життя і творчість Михайла Старицького, Детальна інформація

Тема: Життя і творчість Михайла Старицького
Тип документу: Реферат
Предмет: Література
Автор: olexandr
Розмір: 0
Скачувань: 3625
Скачати "Реферат на тему Життя і творчість Михайла Старицького"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8  
Реферат на тему:

Життя і творчість Михайла Старицького

Підготував: учень 10 класу

Михайлюк Олександр

Зміст

Вступ……………………………….………………………………………………………………………………………...3

Біографія……………………………………………………………………………………………………………………..3

Поетична творчість………………………………………………………………………………………………………….5

Драматургія………………………………………………………………………………………………………………….9

Проза………………………………………………………………………………………………………………………..12

Історична проза…………………………………………………………………………………………………………….15

Список використаної літератури………………………………………………………………………………………….17

вступ

В історію української літератури М. Старицький увійшов як поет, драматург, прозаїк, перекладач, а в історію культури - як театральний діяч, організатор українського професійного театру і голова першого на Україні театрального товариства, актор, режисер, видавець.

Часи, на які припадає становлення митця, були епохою гострих соціальних суперечностей, коли кожна хвиля піднесення в суспільному житті супроводжувалась розгулом реакції. В особливо несприятливих, важких умовах принизливих заборон і утисків розвивалася українська культура. Суспільне пожвавлення, викликане реформою 1861 р., швидко змінювалося на жорстоке придушення всіх і всяких прогресивних починань, репресіями й утисками. «Ся доба, - писав І. Франко, - зазначила себе в українському письменстві пам'ятним антрактом 1862- 1872, десятиліттям страшного і фатального затишку і застою, млявості в публічнім і літературнім житті, продукуванням не для друку, а для власного бюрка, загальним занепадом, а в найліпшім разі збиранням сирих етнографічних матеріалів»2.

Окреслюючи характер літературної продукції «того покоління молодих шестидесятників, що вповні виявило себе в 70-х роках і працювало аж до останнього часу, але задержавши той основний настрій, з яким вийшло на літературну ниву», С. Єфремов зазначав: «В поезії це заступники громадянських мотивів, у белетристиці реалісти, в драматичному письменстві і в сценічній діяльності - прихильники етнографізму. Народ, його минулі нещастя і сучасні злидні - головний зміст їхніх творів; любов до рідного краю, але любов широка, що не заплющує очей на найгірші сторони життя й проривається то тяжким докором, то сатиричною ноткою - найзвичайніший мотив їхньої творчості. Хронологічно першим у лаві цих письменників стоїть Старицький»1.

Біографія

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в с. Кліщинцях Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер Черкаська область) у дрібнопоміщицькій дворянській родині. Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві було лише 8 років. Незабаром, у 1852 році, померла й мати, Анастасія Захарівна. Вона походила з родини Лисенків, відомої на Полтавщині освіченістю, гуманністю, мистецькою обдарованістю. У їхньому маєтку була чудова бібліотека; саме тут минули дитячі роки Михайла під опікою діда - полковника, учасника війни 1812 року, людини широко освіченої, від якого він одержав і початкову освіту.

З 1851 року хлопець навчається у Полтавській гімназії, що на той час була одним з найкращих середніх навчальних закладів в Україні. Гімназисти не лише діставали ґрунтовні знання з предметів загальноосвітніх, а й мали змогу виробити прогресивні погляди на суспільне життя. Терпимим усупереч забороні було й ставлення до української мови. В одному з листів до І. Франка М. Старицький згадував: «В гімназії теж панувала тоді, поза класна та майже і в класна, українська мова, і я на ній пробував тоді віршувати».

Сам І. Франко відзначав, що «любов до українського слова і потреба висловлювати ним свої думки була у нього розбуджена дуже рано, а може, й виніс він її з батьківської хати».

Одержані в гімназії знання ґрунтовно розширював і поглиблював М. Старицький самотужки, читаючи вітчизняну й світову літературу. У гімназичні роки прийшло і захоплення театром, яке тривало все життя.

У 1858 році М. Старицький разом з М. Лисенком вступають до Харківського університету, а в 1860 році переводяться до Київського, де Михайло Петрович навчається спочатку на математичному, а потім на юридичному факультеті.

Це був час зрушень у суспільно-політичному житті країни. Загострюється криза кріпосницької системи, і царський уряд змушений стати на шлях селянської реформи. Студентська молодь жваво відгукувалася на політичні події часу.

В Україні розвивається і міцніє демократичний рух. У ряді міст - Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові та інших - виникають культурно-освітні товариства української інтелігенції, так звані громади. Відкриваються численні недільні школи, народні бібліотеки тощо. Про культурно-освітній рух у Києві М. Старицький згодом писав: «Крім шкільних діячів, створилось тоді ще багато гуртків, що переслідували ті чи інші просвітні цілі: одні займалися етнографією - записуванням легенд, казок, прислів'їв, загадок, повір'їв, обрядів і т. п.; другі стали збирати матеріали майбутнього малоруського словника; треті взялися за складання популярних книг для народу; четверті стали для цього вивчати українську мову; інші пішли в народ». У цей період політичного і культурного піднесення Старицький перебуває у вирі громадського життя: відвідує студентські збори і мітинги, на яких обговорюються національні і політичні проблеми, активно працює в недільних школах і народних бібліотеках, бере участь у роботі театрального, етнографічного, хорового гуртків, нарешті, включається в діяльність київської Громади.

У 1861 році М. Старицький повернувся до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною. В 1862 році одружився з сестрою композитора М. Лисенка - Софією Віталіївною. Це ще більше зміцнило дружбу ентузіастів української культури.

Тим часом атмосфера громадського життя різко погіршилася. Досить сказати, що вже в 1864 році, коли М. Старицький повернувся до Києва, щоб продовжити навчання, він застав там, за його ж словами, «уже майже безнадійну зневіру». І, незважаючи на це, а може, саме всупереч цьому, Старицький працює з величезною енергією: опановує англійську, німецьку і французьку мови, пише, перекладає, а 1868 році публікує свої перші оригінальні поезії (під псевдонімом Гетьманець) у львівському часописі «Правда» («Думка», «До подруги», «Вечірня», «Мій рай» та кілька перекладів з О. Пушкіна).

1865 року М. Старицький завершує навчання в університеті, а в 1868 р. купує невеликий маєток на Поділлі, куди й переїжджає з родиною.

Проте широкі творчі задуми, бурхливий громадський темперамент кличуть його знову до міста, до осередків культури і літературного життя.

У 1871 році М. Старицький повертається до Києва й із захопленням віддається літературній і громадсько-культурній діяльності. Разом з М. Лисенком він організовує «Товариство українських сценічних акторів», зусиллями якого було поставлено чимало п'єс, опер й оперет, зокрема створену ними за мотивами М. Гоголя оперу «Різдвяна ніч», що мала великий успіх і стала помітною культурною подією.

У перекладі М. Старицького виходять українською мовою «Казки Андерсена» (1873), «Байки Крилова», повість М. Гоголя «Сорочинський ярмарок» (1874), «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника та відважного крамаренка Калашникова» М. Лермонтова (1875), збірка переспівів «Сербські народні думи й пісні» (1876), оригінальні поезії «З давнього зшитку. Пісні та думи» (1881, 1883) переважно громадського звучання, в яких виразно відбилися настрої часу. Поновлюється робота Старицького в Громаді.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8  
Коментарі до даного документу
Додати коментар