Народногосподарський комплекс України, Детальна інформація

технічний рівень галузі;

забезпечення у територіальному розрізі ресурсами;

удосконалення управління та територіальної організації галузі;

транспортні потреби галузі;

участь галузі у міжнародному поділі праці.

На другому етапі досліджують основні умови та фактори, зокрема визначення потреби ринку у конкретному виді продукції, врахування виробничо – технічних особливостей та рівня науково – технічного прогресу у галузі, ресурсний фактор та інші фактори (див. тему 2, питання 3).

На третьому етапі вибирають оптимальні місця розтошування виробництва, обсяги та напрями розвитку.

Екологічна експертиза, як один з видів екологічної оцінки виробничих проєктів за мету має визначення екологічної безпеки будь – якої господарської діяльності з критерієм у вигляді спеціально вироблених екологічних стандартів та нормативів.

До екологічної експертизи належать:

оцінка впливу та навколишнє природне середовище;

прогнозування стану довкілля;

висновки та рекомендації зі зниження негативного антропогенного впливу;

експертні висновки про можливості реалізації проекту.

Методика еколого – економічної оцінки включає наступні етапи:

оцінка екологічного допуску виробництва, при цьому сумарний обсяг вкладів виробництва не може бути більшим за гранично допустиму концентрацію у воді та повітрі;

розрахунок та порівняння витрат на охорону довкілля за за проектним та базовим (нормативним, еталонним) варіантом;

подолання негативного впливу, де забруднення більше за ГДК (гранично допустиму концентрацію), мінімізація впливу господарського обєкта на навколишнє природне середовище.

Вибирають мінімальний за показниками варіант:

оцінка екологічної ефективності природноохоронних заходів:

Е = [(Сб – С) + (Кб – К)Ен]А + (У – Уб)А, де Сб, С – поточні витрати базового та проектованого підприємства на одиницю продукції; Кб, К – питомі капіталовкладення; А – річний обсяг виробництва; У, Уб – річне запобігання втратам на одиницю продукції.

Оцінюється соціальна небезпека. Останній етап заключається у наданні рекомендацій органам влади.

Крім загальних методів обгрунтування розвитку та розміщення продуктивних сил застосовують спеціальні методи (див. тему 5, питання 2).

На промисловість як найважливішу структурну ланку народного господарства припадає близько 33% основних фондів, 35% зайнятого у народному господарстві населення.

У 1989 р. була наступна структура промисловості:

Умовні позначення:

група А – виробництво засобів виробництва;

група Б – виробництво предметів споживання.

Проблема ефективного розвитку промисловості може вирішитись зменшенням частки виробництва групи А та збільшенням обсягів асортименту та якості виробництва групи Б.

Під впливом промисловості розвивається система міжгалузевих та міжрайонних зв’язків, розвивається виробнича та соціальна інфраструктура.

Якщо у населеному пункті розміщено одне підприємство, то це буде промисловий пункт, якщо декілька – промисловий центр.