Народногосподарський комплекс України, Детальна інформація

Виявлено Дніпровсько – Донецьку газоносну область поряд з покладами нафти у Дніпровсько – Донецькій западині, на яку припадає 93,8% видобутку газу в Україні. Основні родовища газу є наступні: Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське, Західнохрестищенське, Рибальське, Качанівське, Солохо – Диканське, Перещепинське, Гнідинцівське. Запаси газу 111 газових родовищ Дніпровсько – Донецької западини складають 785,4 млрд. м3.

У Причорноморсько – Кримській нафтогазоносній області з наступними родовищами: Блицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорнецьке, Стрілківське складають 14,3 млрд. м3.

Електроенергетика є складовою частиною енергетичного комплексу України, яка впливає на розвиток народного господарства, територіальну організацію продуктивних сил. Електронний транспорт розширює територіальні межі промисловості. Забезпеченість у достатній кількістю електроенергією притягує підприємства та виробництва, у яких частка паливо – енергетичних витрат у собівартості продукції вища проти традиційних галузей промисловості. У ряді районів України електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування ТВК.

Виділяються наступні принципи розвитку та розміщення електроенергетики:

концентрація електроенергії;

комбінування виробництва електроенергії та тепла;

широке освоєння гідроенергоресурсів;

прогресивний розвиток атомної енергетики.

Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливо – енергетичних ресурсів та споживачів. Близько 33% електроенергії виробляється у районах споживання, понад 66% споживається у районах її виробництва.

Класифікація електростанцій України є наступна: теплові, гідравлічні, атомні, електростанції, які використовують нетрадиційні джерела енергії (вітрові, сонячні і т. д.).

Електростанції об’єднуються у енергосистеми, які здійснюють виробництво, транспортування та розподіл електроенергії між споживачами.



Металургійний комплекс включає: видобуток, збагачення і агломерування залізних, марганцевих та хромітових руд, виробництво чавуну, сталі, прокату, феросплавів, повторне використання неметалевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривких та допоміжних металів. Металургійна переробка чавун-сталь-прокат є провідною в металургійному комплексі. На територіальну організацію чорної металургії істотно впливають природні то економічні фактори. Для галузі характерні велика матеріаломісткість, висока концентрація виробництва.

За умовами забезпечення чорної металургії рудою і паливами виділяють наступні групи країн:

Зі значним розвитком чорної металургії, які мають власну потужну базу та імпортують деяку кількість багатих залізних руд;

Зі значним розвитком чорної металургії, забезпеченістю коксовим вугіллям, але які мають невеликі поклади залізної руди;

Зі значним розвитком чорної металургії, забезпечені залізною рудою, але у яких бракує коксового вугілля;

Зі значним розвитком чорної металургії, але з слабою рудною і паливною базою;

У яких починає розвиватись чорна металургія, але які мають значні погляди залізної руди, яка експортується, а власна паливна база обмежена;

Які не мають чорної металургії, але мають сировинну базу.

В НТП кольорові метали посідають особливе місце. Їх руди характеризуються різноманітним комплексним складом, вони містять порівняно низький відсоток корисної речовини в руді (часто не більше 5-10%), їм властива складна форма залягання, що покладає відбиток на розміщення галузей кольорової металургії. Під час розміщення підприємств враховують сировинний та енергетичний фактори, які збігаються територіально. Таке поєднання трапляється дуже рідко.

Кольорова металургія включає виробництво основних кольорових металів (алюмінію, міді, свинцю, олова, ртуті, сурми), легуючих (хрому, титану, нікелю, кобальту, вольфраму та ін.), рідких та розпорошених (кадмію, індію, цирконію та ін.).

Чорна металургія є головний споживач палива, електроенергії, води. До її складу входять видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих, хромітових руд, виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вторинна переробка чорних металів та коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів. Розвиток чорної металургії перед визначає розвиток залізорудної та кам’яновугільної промисловості, видобуток мінеральної сировини. 98% чавуну та 97% сталі виробляється на підприємствах з річним виплавленням понад 1 млн. тон, що свідчить про високу концентрацію чорної металургії.

На металургійних комбінатах комбінують коксування вугілля та металургійну переробку. Металургія повного циклу, переробна металургія та “мала металургія” у розміщенні досить подібні. При розміщенні металургії повного циклу пріоритетом є сировина і паливо. У переробній промисловості використовують ресурси металевого брухту, орієнтир іде на місця споживання готової продукції (джерело металобрухту). “Мала металургія” орієнтується на великі машинобудівні центри, які спеціалізуються на металургійній продукції.

Запаси залізних руд України становлять 27,4 млрд. т. (кварцити – 1,9 млрд. т., бідних – 24,1 млрд. т., бурих залізняків – 1,4 млрд. тон).

У 1995 році в Україні добуто 50,7 млн. тон залізної, 3,2 млн. тони марганцевої руди. У Криворізькому басейні 75% залізної руди добувається відкритим способом.

Їх збагачують на Південному, Криворізькому, Центральному, Північному та Інгулецькому гірничо-збагачувальних комбінатах. Після збагачення утворюється когламерат з вмістом заліза 62%, який надходить на агломераційні фабрики, далі – у домни. 30 млн. тон збагаченої залізної руди поставляється на металургійні заводи Росії, Словаччини, Урогщини, Польщі.

Керченський залізорудний басейн містить 1,4 млрд. тон руд з вмістом заліза 30 – 40%, що складає 4,2% загального видобутку України.

Кременчуцький залізорудний басейн освоюється, його запаси складають 4,5 млрд. тон.

Марганцеворудною базою чорної металургії є Нікопольський район Придніпровського марганцеворудного басейну (0,23 – відкритим способом).