/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Морські походи запорожців, Детальна інформація

Тема: Морські походи запорожців
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1288
Скачати "Реферат на тему Морські походи запорожців"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
МОРСЬКІ ПОХОДИ ЗАПОРОЖЦІВ

Скільки горя народного треба було розлити по українській землі, аби заговорило воно словами думи-лісні:

За річкою вогні горять,

Там татари полон ділять.

Село наше запалили

І багатства розграбили.

Стару неньку зарубали,

А миленьку в полон взяли.

А в долині бубни гудуть,

Бо на заріз людей ведуть:

Коло шиї аркан в'ється,

А на ногах ланцюг б'ється...

Польсько-литовська держава, до складу якої входила тоді Україна, не спромоглася організувати належну відсіч турецько-татарським агресорам, і спустошливі набіги степової орди і далі плюндрують Київщину, Волинь, Поділля, Білорусію, Червону Русь... і тоді український народ став творити власну військову силу, яка взяла на себе місію обороняти рідну землю. Такою силою "з кінця XV століття виступає наше славне козацтво — явище єдине в своєму роді в світовій історії. Воно покликалося до життя саме потребою захисту батьківщини, а не з метою грабежів торговельних шляхів, як це інколи представляють окремі дослідники. І якщо козаки пускалися в погоню за ордою аж до берегів Чорного моря, то не тільки відібрати загарбане хижаками-кочівниками, а в першу чергу врятувати ясир. У багатьох випадках це вдавалося, зокрема, коли ворога вдавалося наздогнати в степу. Так, 1540 року прославлений оборонець українського пограниччя барський староста Бернард Претвич двічі вибирався успішно на татар. Перший раз тоді, навесні, коли кількасот їх з Очакова та  Білгорода пустошили околиці Бара та Хмільника. Претвич переслідував їх аж до «березанських верховин», де визволив 50 полонених і захопив 1000 коней, у тому числі 450 турецьких.

Восени орда пішла на Литву, Претвич зі своїми «служебниками» стеріг її на бродах під Кременчуком (на Дністрі) і багато побив, а чимало в полон узяв. Очевидно, цих полонених невдовзі обміняли на православний бранців, бо на початку квітня 1541 року султан Сулейман І, повідомив з Константинополя Сигізмунда І, що він «доручив звільнити християн, підданих короля, взятих до неволі людністю Акерману (Білгород-Дністровський.— В. С.) в часі нападу на польські землі і відшкодувати збитки».

Наступного року Бернард Претвич знову кинувся в погоню за ордою. Ось як описує її відомий польський хронікер Мартин Бєльський: «Бернард Претвич, староста барський, вартий пам'яті всіх нас, поляків, пустився за ними з невеликим числом козаків і чемерисів, прийшов за ними аж під Очаків, але вже забрані в неволю були на кораблях, везли їх у Кафу на продаж. Плакав, дивлячися на їхню біду, промовляючи: як би я радий був вас вирятувати, коли б міг».

Чи не з цього часу українське козацтво остаточно усвідомлює необхідність мати власну сильну флотилію, яка зможе впливати на розвиток подій на чорноморському узбережжі Криму і Туреччини. І розв'язати це завдання взяли на себе козаки, які мешкали на Дніпрі за порогами,— запорожці або низовці.

Там, серед верболозу і ситника, засновували вони табори-січі, чужим недоступні і важкі для відшукання. Там же схвалювалися ними рішення про морські походи, обирали отаманів та комплектували екіпажі чайок. На думку окремих дослідників, морський похід цілої флотилії чайок ніщо інше, як вихід у море запорозької піхоти, яка вози замінила на морські човни.

Запорозькі піхотинці були досконалими воїнами, як відомо. Під час походів надзвичайно дисципліновані, послушні старшим, відважні і мужні, не здавалися вони легко противни кові. Вміли вони організовувати табір, складений з возів, який, коли був у їхніх руках важко було здобути. Вони були прекрасними стрільцями з ручної вогнепальної зброї та з луків, вміли також вести влучний вогонь з малих, розставлених на возах гармат.

Перебуваючи в постійній загрозі від ординських наїздів, у боротьбі з природою за існування, виростали вони в хоробрих звитяжців.

До речі, при вступі до запорозького товариства, кожний новак мав проголосити ось таку клятву: <Хто хотів би за християнську віру потрапити на палю, хто хотів би бути четвертованим, колесованим, хто хотів би прийняти всілякі муки — вступай до наших лав. Не треба смерті боятися, вмирати все-одно один раз».

До морського походу запорожці готувалися дуже старанно. Його організація охоплювала такі етапи: вибори старшого — похідного отамана, визначення мети походу, розподіл козаків на екіпажі, вибір місця і часу для будови чайок, забезпечення їх необхідним оснащенням та озброєнням.

За кілька тижнів до походу на Дніпрі на численних островах збирали матеріал для будови і оснащення чайок. Кожен загін-екіпаж у складі якого було 50—70 козаків, будував чайку для себе протягом кількох тижнів. Залежно від того, яким великим мав бути похід, від кількості йото виставлялась флотилія величиною від кільканадцяти до 80— 100 чайок. Таке швидке створення величезних флотилій можливе було завдяки досконалій організації. Кожен мав певні обов'язки, які повинен був якнайкраще виконати. Були серед козаків різні ремісники, в тому числі суднобудівники.

Для будівництва використовували липу, вербу, ситник, яких у районі Дніпра було вдосталь. Так, великі бори тягнулися правим берегом Дніпра, в районі порогів та на багатьох його островах.

Щодо самої чайки, то слід сказати, що був це великий морський човен, у якому могло вміститися від 50 до 70 чоловік,— з оснащенням, озброєнням та провіантом. Головною його частиною, як свідчить французький інженер Боплан, був кіль-човник довжиною близько 15 метрів, видовбаний з липового або вербового дня, поширюваний вгору. Від нього розбудовували корпус, прибиваючи дошки цвяхами, розширюючи і видовжуючи його із зростанням висоти, а човен забезпечували жердинами. Міцно спаяні дошки обводили колодою з липової кори і обливали їх смолою.

Потім ззовні на обох бортах колодою з липового лика і дикої вишні прив'язували снопи очерету. Снопи ці не дозволяли човну затонути навіть тоді, коли наповнився він водою. Охороняли вони також екіпаж від куль, які летіли низько, й водночас сповнювали роль буферів. Воду, яка вливалася до середини, виливали черпаками.

За гетьмануваня Івана Мазепи на один козацький човен, окрім дерева, витрачалося 13 пудів заліза, 2 бочки смоли, 200 аршин полотна, 20 сажнів линви, 3 пуди клоччя, 195 аршин різних шнурів для підв'язки очерету.

Довжина чайки сягала до 20 метрів, ширина—4, осадка—1,5 метра, а була вона еластичною і відзначалася великою морською бойовитістю. Однак з огляду на її довжину характерні були й труднощі при виконуванні поворотів, зазначає уже згадуваний Боплан. Козаки зарадили цьому, прикріплюючи два веслові стерна, на носі і на кормі, обидва в симетрії чайки. Завдяки цьому човен став маневровим, і коли з'являлася потреба, не треба було виконувати важких поворотів, бо вистачало веслувати в протилежному напрямку, переходячи на керування другим стерновим веслом. Було це важливе під час боротьби на морі, при маневруванні в портах противника та плаванні на водах з навігаційними перешкодами. Окремі дослідники вважають, що подібне було з козацькими возами. Адже кожен запорозький віз у таборі мав два орчики—один спереду, а другий ззаду. Коли доводилось, скажімо, відступати, то запрягали коней просто до другого орчика так, і не треба було розвертати воза.

Приводом у чайці служили весла по 10—15 на кожному борту та вітрило зі складною щоглою, використовуване при сприятливому вітрі. Англійський дипломат Ріо так описує козацьку чайку: <їхні вітрильники — довгі й легкі, мають з кожного борту по 10 весел і по два чоловіки при кожному веслі. Ніс і кермо збудовані майже однаково: тому вони становлять кермо на носі, або на кормі, щоб не обертатися кораблем і, таким чином, виграють час.

...Кожна одиниця (чайка—В. С.), має по 50 добірних людей. Озброєні гарматами, а також шаблями, якими орудують дуже вправно.

...Козаки — це нація невибаглива, дуже працьовита і звикла жити тим, що трапиться. Вони дуже доібре -маневрують. І то з такою швидкістю, що ворог довідується про їхні напади тільки після наскоку». Виховані на Дніпрі та його притоках, козаки були знаменитими веслувальниками. Попервах гірше було на морі, адже не було ще тоді в запорожців відповідної морської підготовки. Тому, коли міцнів вітер і зростала хвиля, вітрило згортали і користувалися веслами. Але з досвідом запорожці стали, як ми знаємо, неперевершеними мореплавцями.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар