Образ України у творчості Т.Г.Шевченко, Детальна інформація

Село на нашій Україні—

Неначе писанка…/343/

…………………………

Сонце заходить. Гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть.

А я дивлюся… і серцем лину

В теплий садочок на Украіну./352/

Все, чим гарна українська земля, небо, природа, люди, побут, постає тепер перед безталанним поетом у повній величі, мов щось найдорожче в світі, найсвятіше, єдине та втрачене навіки.

І, читаючи оці думки, ми маємо враження, немов поет наперекір долі те, що втратив у житті, творить у пісні. Втираючи невільницькі сльози, він згадує своі давні, благі літа:

Де, як, коли і що робилось?

Було що справді, а що снилось,

Які моря перепливав!..

І темний гайок зелененький,

І чорнобривка молоденька,

І місяць з зорями сіяв,

І соловейко на калині

То затихав, то щебетав,

Святого бога вихваляв,

І все то, все то в Україні!/357-358/

А згадавши, поет мав одне-однісіньке бажання:

Коли –небудь

Хоч на старість, стати

На тих горах окрадених

У маленькій хаті,

Хоча серце замучене,

Поточене горем,

Принесте і положити

На дніпровських горах./358/

Поет постійно відчуває зв(язок з рідною землею, виявляє гарячу синівську любов до неї. У далеких пустельних степах Шевченко прагнув, щоб хоч «крихотку землі із-за Дніпра» його святого «святії вітри принесли»./348/ Співець-патріот, співець-мученик, співець-засланець мріє ще повернутися на кохану Україну, подивитися на її зелені лани, вилити там своє горе: