Образ України у творчості Т.Г.Шевченко, Детальна інформація

Наприкінці 1860 р. в Петербурзі з'явився (Буквар( для народних шкіл. Шевченко вирішив прикласти свою руку до просвітньої роботи для широких верств. З педагогічного боку, як підручник для неграмотних, праця Шевченка не має великої вартості, але добір творів вказує на велике розуміння нашої народної душi.

Братолюбіє, справедливiсть, віра у перемогу добра, охота до праці для добра ближнього пробиваються з кожного твору. З релігійним змістом "Букваря( гармонізує світський. Є тут дві найкращі з ідейного погляду українські думи: (Про пирятинського поповича Олексія( і (Про Марусю-попівну Богуславку(. У першій—фарисейське лицемірство стає причиною кари Божої, а щире каяття – причиною ласки. У другій—лакомство нещасне веде українську душу в неволю і віддаляє її від ясних зір і тихих вод, від краю веселого й миру хрещеного. У доборі приказок—цей самий принцип: (Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся(, (Застав дурного Богу молитися, то він і лоб поб'є(.

Але з (Букварем( не поталанило Шевченкові. Замовлень не було. Митрополит і єпископи неприхильно поставилися до цього діла. (Замість принести відразу, останнє діло для народу принесло поетові тільки розчарування. Ще в останніх днях життя доводилося йому з прикрістю дивитися на те, як його (Буквар( купами заповнював хату(.7

Висновки

Не дочекався Шевченко царського маніфесту про звільнення народу від кріпацтва. У віршах помітне хвилювання з цієї причини. Уряд неначе навмисно гаявся з оповіщенням маніфесту, щоб не почув його той, хто можна сказати, життя своє за нього поклав. Судилося йому, як Мойсеєві, здалека тільки бачити обітовану землю.

Жив Тарас 47 років. З того 24 був кріпаком, 9 – вільним, 10 карався на засланні, а решту провів під поліційним наглядом. Працював тяжко, страждав важко, щастя зазнав мало. Що любив, чого бажав, до чого рвався душею – завжди втікало від нього.

Навіть слова, велика світова слава, осінила ім'я Шевченка щойно по смерті. Посмертна доля Тараса Шевченка так само незвичайна і ні з чим незрівнянна, як і його життя. Мало хто і з великих людей був за життя такий легендарно славний, такий любимий своїм народом—і водночас такий гнаний його ворогами; рідко кому випадало стільки страждань і рідко хто, так багато віддавши людям, так мало від них дістав; рідко кому доля ставила стільки перепон і так люто переслідувала, здавалося, все роблячи для того, щоб він не став тим, ким усе-таки став. Та ось він помер, і минали роки, і світ жив без нього, а любові й ненависті до нього не зменшилося, вони наростали обидві однаковою мірою; і його ім'я, його поезія, його могила, його пам'ять ставали предметом такої боротьби, таких поклонінь і поруг, таких осягнень і фальсифікацій, що якусь аналогію знайти нелегко.

Боротьба за Шевченка тривала дуже довго, була гострою, тому що це—боротьба за душу українського народу.

Нині Україна самостверджується для себе і для світу під знаком Шевченка, під знаком Шевченка наш народ повертає собі національну самосвідомість і гідність, хоче, як сказав Янка Купала, "людьми бути(. А Шевченків ідеал—Україна великої сім'ї, (вольної, нової(. Україна без зла. Не було в ньому ні краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів, і Україну він любив, за Україну стояв, за Україну себе віддав не тому, що хотів би її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити її рівною з іншими в сім'ї світовій.

Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його слово—про Україну. Тут відбувається часте в історії літератури перетворення: поезія, народжена злобою дня, живе вічно, поезія, зміст і характер якої безпосередньо національні, поєднуючись із світовими змаганнями, набуває загальнолюдського значення, виростає до загальнолюдських масштабів.

Загальнолюдське значення поезії Шевченка не лише в тому, що він, як і кожний генiй, збагатив духовний баланс людства, світ його ідей і почуттів, зробивши надбанням інших народів те, що пережив, передумав і зазнав народ український і чого він досягнув у царстві духу.

Загальнолюдське значення поезії Шевченка і в тому, що вона самому українському народові дала розуміння його долі, потреб і завдань перед обличчям майбутнього—з погляду загальнолюдської історії та боротьби, загальнолюдських завоювань розуму і духу; з висоти найпередовіших ідеалів і уявлень свого часу. Давши людству краще з українського, він водночас дав Україні краще із уселюдського—в самому рівні та якості своєї думки, свого слова.

Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченко для нас—це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, з чого черпають сили й надії. А те, що його досі світ знає менше, ніж інших великих поетів, пояснюється тим, що й саму Україну, яка тепер виборсується з руїн Російської імперії, світ тільки почав пізнавати.

А ми повинні пам'ятати заповіти, які посилав у глибини майбутнього великий Шевченко. Серед цих заповітів перший і останній –

Свою Україну любить,

Любить її… во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть./337/

Примiтки:

1—Костомаров М.І. Спомини про Шевченка// Шевченко Т.Г. Кобзар.—Прага, 1876.—С.95.

2—Кулiш П. Спогади про Шевченка.—К.—1930.—С.56.

3—Шевченко Т.Г. Кобзар.—К.—1987.—С.48 (Далi, посилаючись на це видання, у текстi зазначатиму лише сторiнку).

4—Єфремов С. Історiя українського письменства.—К.—1989.—С.233.

5—Белецкий А.И. Мировое значение творчества Тараса Шевченко//Тарас Шевченко.—М.—1962.—С.23.

6—Полiн Бентлi. Український поет свободи//Свiтова велич Шевченка.—К.—1964.—Т.3—С.97.

7—Щурат В. Шевченкiв “Буквар”/Недiля.—1911.—С.11.

Список використаної літератури :

Бондар М. Образ України в поезiї Т.Г.Шевченка//Вiсник АН України.—№6.—1993.—С.56-60.

Дзюба І.М. У всякого своя доля: Літ-критичний нарис.- К., 1989.—261с.

Донцов Дмитро. Вогонь з Холодного Яру.// Дивослово.- №3.—1994.— С. 3-12.