Образ України у творчості Т.Г.Шевченко, Детальна інформація
Образ України у творчості Т.Г.Шевченко
А у селах у веселих
І люди веселі./424/
Скільки теплоти, ніжності, любові до України в цих словах! Яким контрастом є ця картина до кріпосницького села, намальованого на початку твору! В кінцевій картині поет бачить вільну Україну. Такого життя ще немає, але воно можливе за умов, якщо на Україні не залишиться панів.
Воно б, може, так і сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в Украйні. /424/
На засланні всі помисли поета, його думи були звернені до України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагатимуть рідному краєві, як вони будуть сприйматися народом. У поезії «Хіба самому написать…» він ставить саме такі проблеми:
Для кого я пишу? Для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?/486/
Перебуваючи в Орській фортеці, Шевченко написав віршик «Думи мої, думи мої, ви мої єдині». Цікаве порівняння з віршем «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», написаним у Петербурзі 1839 р. Тоді Шевченко посилав свої думи на Україну і просив, щоб вона їх привітала, мов свою дитину, а нині закликає він їх із України «у степ погуляти»/340/. Там було більше молодечого запалу, більше охоти до розмови, тут—більша простота, безпосередність та певність вислову. Цікаво, що поет, потрапивши серед обдертих киргизів, відразу у першому вірші заявляє про своє співчуття до них. Хоч сам у тяжкім горі, відкриває серце до горя чужого народу. Зламання бадьорої вдачі, вичерпання сил, притуплення гарячого й ніжного чуття ні в оцій, ні в пізніших поезіях, написаних в Орську, не видно. Навпаки, туга за рідним краєм робить поета неначе ще більш вразливим на красу України. Образи, мальовані в пам(яті, виходять немовби ще більш одуховненими, ніж малюнки:
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похолилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти./341/
Контури й барви краєвиду зливаються тут з віруваннями народними у якусь прегарну поетичну мрію.
Так само другий образ:
Село! – і серце одпочине.
І люди веселі./424/
Скільки теплоти, ніжності, любові до України в цих словах! Яким контрастом є ця картина до кріпосницького села, намальованого на початку твору! В кінцевій картині поет бачить вільну Україну. Такого життя ще немає, але воно можливе за умов, якщо на Україні не залишиться панів.
Воно б, може, так і сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в Украйні. /424/
На засланні всі помисли поета, його думи були звернені до України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагатимуть рідному краєві, як вони будуть сприйматися народом. У поезії «Хіба самому написать…» він ставить саме такі проблеми:
Для кого я пишу? Для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?/486/
Перебуваючи в Орській фортеці, Шевченко написав віршик «Думи мої, думи мої, ви мої єдині». Цікаве порівняння з віршем «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», написаним у Петербурзі 1839 р. Тоді Шевченко посилав свої думи на Україну і просив, щоб вона їх привітала, мов свою дитину, а нині закликає він їх із України «у степ погуляти»/340/. Там було більше молодечого запалу, більше охоти до розмови, тут—більша простота, безпосередність та певність вислову. Цікаво, що поет, потрапивши серед обдертих киргизів, відразу у першому вірші заявляє про своє співчуття до них. Хоч сам у тяжкім горі, відкриває серце до горя чужого народу. Зламання бадьорої вдачі, вичерпання сил, притуплення гарячого й ніжного чуття ні в оцій, ні в пізніших поезіях, написаних в Орську, не видно. Навпаки, туга за рідним краєм робить поета неначе ще більш вразливим на красу України. Образи, мальовані в пам(яті, виходять немовби ще більш одуховненими, ніж малюнки:
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похолилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти./341/
Контури й барви краєвиду зливаються тут з віруваннями народними у якусь прегарну поетичну мрію.
Так само другий образ:
Село! – і серце одпочине.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021