Образ України у творчості Т.Г.Шевченко, Детальна інформація

Годіть!

Смирітеся, молітесь Богу

І згадуйте один другого.

Свою Україну любіть,

Любіть її. Во время люте,

В останню тажкую минуту

За неї Господа моліть./337/

Кращої ради не міг нiхто тоді дати тій громадці молоді, що переживала пекло «московської тортури». Гнулися душею, ламалися у собі, один на другого ставав. Яку ж велику цiну мала для них така проста та глибокодумна порада! І нині кращої ради над оце просте та правдиве: «свою Україну любіть» годі для українського народу підібрати.

У далекому від України Петербурзі, в казематі, в уяві Шевченка виникає картина рідного краю, вишневі садки, облиті білим цвітом, молоді дівчата, пісні яких не стихали і пiзно ввечері, плугатарі, що поверталися потомлені з поля, матері, які чекають на вечерю свою дружну сім(ю. Все це поет відтворив у невеликому вірші «Садок вишневий коло хати». Наскільки треба любити народ, природу свого краю, щоб перебуваючи за гратами і чекаючи жорстокого вироку, може навіть не сподіваючись більше побачити Україну, намалювати таку чудову картину.

В період заслання Шевченко пише багато автобіографічних творів, які не залишають каменя на камені від трактування України як якогось раю. У вірші «Якби ви знали, паничі» Шевченко, згадуючи батьківську хату, пише:

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози. Я не знаю,

Чи є у бога люте зло,

Щоб у тій хаті не жило,

А хату раєм називають./505/

Ліричний спогад про своє дитинство, про долю своєї родини підноситься у вірші до широкого соціального узагальнення: поет зображує типову долю мільйонів кріпацьких родин.

В поезії «І виріс я на чужині» поет згадує рідне село і протиставляє чудову природу України і тяжке життя поневоленого народу. Такі контрастні зарисовки маємо у багатьох творах Шевченка. Як і раніше, поет із захопленням говорить про рідний край, його мальовничі пейзажі приваблюють Шевченка, але він не міг не бачити Україну з іншого боку. Шевченка постійно хвилювало життя покріпаченого народу. Тяжке становище кріпаків він бачив на всій Україні:

І не в однім отім селі,

А скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві… Гинуть! Гинуть!

У ярмах лицарські сини…/424/

Автор закликає народ до боротьби і засуджує їх бездіяльність, пасивність. Засудивши пасивність, автор підходить до змалювання картин майбутнього, щасливого життя на Україні:

Між горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,