Образ України у творчості Т.Г.Шевченко, Детальна інформація

Може, ще я подивлюся

На мою Украйну…

Може, ще я поділюся

Словами-сльозами

З дібровами зеленими!

З темними лугами! /493/,—

пише Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі…»

А якщо це бажання не здійсниться, то хотів би, щоб хоч його “сльози”–твори долинули до України. Тоді йому легше буде спати вічним сном у далекій землі. Та все ж таки надія побачити Україну рятує поета від думки : “Жить не хочеться на світі “в цитованому вже вірші “Лічу в неволі дні і ночі”:

Ось для чого мушу

Жить на світі, волочити

В неволі кайдани !

Може ще я подивлюся

На мою Украйну./493/

Шевченків образ України – водночас і глибоко ліричний, і соціально – викривальний (щодо тогочасного ладу), образ історично конкретний (там, де поет малює картини життя, соціальні обставини, як, наприклад, у автобіографічних поезіях, або народні характери, як у варіаціях на на народнопісенні мотиви) і разом з тим гранично узагальнений (особливо там, де поет виливає свої почуття до батьківщини). Власне, це образ її народу в його сучасному і минулому.

Заслання, примусова розлука з рідним краєм, безперечно, загострили патріотичні почуття поета. Ностальгією, спогадами про Україну, роздумами про долю її народу пройнята більшість ліричних творів цього періоду. Не випадково слово «Україна»—одне з найчастіш вживаних в його тогочасній поезії. Як не випадково й те, що саме в ті роки написано такі шедеври патріотичної лірики, як «Мені однаково, чи буду», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Сон» («Гори мої високії»), де почуття саможертовної любові до батьківщини висловлено з такою силою пристрасті, що до них важко підшукати аналогії і в ранішій творчості Шевченка, і у світовій поезії. Пригадаймо хоч би рядки вірша «Сон»:

Я так ії, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого бога,

За неї душу погублю!/355/

Поезія була для Шевченка тими ліками, якими він намагався хоч як угамувати тугу за рідним краєм, творячи в своїй поетичній уяві дорогий йому образ України, ії сіл, ії зелених ланів, степів з могилами, ії народу:

І ніби сам перелечу

Хоч на годину на Вкраїну,

На неї гляну, подивлюсь,

І, мов добро кому зроблю,

Так любо серце одпочине.

Після повернення з заслання в 1857 році з'являється Шевченкова поема (Неофіти(. Любов творить—ненависть руйнує. Щоб ворога полюбити, треба йому простити його гріхи, треба забути кривду, яку він нам заподіяв. Поет навчився ціеї високої штуки, цього мистецтва над мистецтвами у важкій школі життя, в довгім перебуванні на розмовах з самим собою. Очистився, став сущим християнином. До того й нас заохочує в поемі (Неофіти(. Правдиве щастя не дістається дешевою ціною, за нього треба заплатити інколи власною кров'ю, цілим своїм життям. Народ український дорого заплатив за своє майбутнє щастя, а тепер, коли воно наближається (надія на нового царя і на скасування крiпацтва), хай же він стане того щастя гідним. Хай не допускає до свого серця поганських почувань помсти. Будьмо, мов той Алкід, що товаришам своїм велів молитися за брата лютого, вірмо, що вже зачалися внучата, які без крові проженуть погані полчища насилля.

Жертва, велика жертва, приводить до великого добра, до тієї правди, яку поет ототожнює з братолюбіем і волею. Треба бути християнами, але не казенними, не фарисеями, а сущими послідовниками Христа.

Треба на торжища й у чертоги нести проповідь любові, всепрощення, братання. Такий глибокоідейний зміст робить (Неофітів( твором загальнолюдським, а в українській літературі дає йому виняткове, передове місце.

Незважаючи на гарне петербурзьке товариство, рвався Шевченко на Україну, між бідний рідний народ, тужив за українською природою і нарікав у листах на повітря над Невою, у якому можна задихнутися. В червні 1859 р. Тарас Шевченко втретє поїхав на Україну. Зустріч з сестрою Яриною змалював Тарас у вірші (Сестри(. У Переяславі обвіяли поета спомини про Хмельниччину й Переяславський договір, і він написав вірш, у якому докоряє Богданові Хмельницькому за його політику. Вірш “Якби та ти, Богдане п'яний( витриманий у дуже різкому тоні.

Після повернення в Петербург була написана поема з біблійного життя "Марія(. Поет пише ( Марію ( як молитву за братів–кріпаків, щоб вони щасливо діждали скорого визволення. (Марія( була причиною переслідувань творів Шевченка як богохульного поета. Але хто знає Шевченкову любов до поневоленого селянства, той розуміє, що поет щиро, а не богохульно молився.