Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай", Детальна інформація

Життя - така велика ковзаниця.

Кому вдалось, не падавши, пройти?

надмірно-штучної зневаги до Галі -

Що Галя - гуска, то й по ній це видно,

звинувачення Чураївни, що причарувала, -

А може, й правду кажуть,

що ти відьма, приворожила - і пропав навік.

Бо що б мене інакше так палило,

чого я так страждаю і борюсь?

Куди б мене в житті не прихилило,

а все одно до тебе я вернусь,

цинічної відвертості -

Як хочеш знати, - так, я їм продався,

але в душі на тебе я молюсь!

хитрості й словоблудства -

Він говорив, і відбувалось диво.

Він зраду якось так перетворив,

так говорив беззахисне й правдиво, —

неначе він про подвиг говорив.

Саме під час перепросин і була зруйнована Грицем остання фортеця любові. Ось чому так трагічно звучить з Марусиних уст:

Це ж цілий вік стоятиме між нами.

А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

Дехто із словесників надто акцентує на вині Марусі у смерті Гриця, що е абсолютно неправильним. Те, що в пісні Чураївна нібито визнала вину, могло бути тільки художній прийомом. Орієнтуючись на Марусині жалі за вмерлою матір'ю і її докори сумління, не складно допустити таку ж саму помилку і твердити, що й матір вона вбила. Незвичайно чуйна і вразлива, Чураївна страждає й відчуває вину там, де її безпосередньої вини й нема. Такі пориви властиві благородним натурам. Щодо Гриця, який у присутності Марусі випиває отруту, то Марусину поведінку (якщо вже так учителям не терпиться визначити, винна чи не винна, труїла чи не труїла) можна трактувати безконечно широко: оціпеніння; те, що вона сама пила те зілля і не отруїлась; навіть сумнів у Грицевій рішучості дійсно отруїтися; зневага до парубка, який шукає ганебної смерті... Хоча, на нашу думку, питання це не таке вже й істотне й на уроці витрачати на нього дорогоцінний час не варто.

Іван Іскра у любовному трикутнику Гриць - Маруся - Іван (якщо не брати до уваги Леська Черкеса, палкі пориви якого зумовлені скоріше захопленням, а не коханням, і романтичною буйністю натури, поданий поетесою так, що від становища мало не другорядного епізодичного персонажа на початку він несподівано виявляється одним з головних героїв наприкінці. Парубок, якого навіть Чураївна спочатку не розуміє і не сприймає, стає найближчою людиною в трагічному Марусиному змарнованому житті. В Івані захоплює глибокий розум, співчутливість, рішучість, душевна чистота. Сприймаючи Івана як суперника, Гриць зумисно прибріхує, бо добре відчуває Іскрину вищість:

А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.

- Вія, -каже, хитрий, - каже, - потайний.

В нас на кутку його не люблять наші.

Шляхетний дуже і чолом не б'є...

Він, - каже, - гордий, 3 ним не звариш каші.

Він і мовчить, бо дума щось своє.