Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай", Детальна інформація

О Боже мій, на кого ж ти, на кого

збанітувала молодість свою?.

Грицькові перепросини Марусі мати зустрічає гіркими слізьми і сприймає як обрану, навідріз відмовившись благословити шлюб. Це свідчить про високу гідність цієї жінки та її безкорисливість: вона не хоче такого одруження доньки, хоч це був би добрий урок для фарисейки Бобренчихи і її пихатих сватів. Сім'я ж Вишняків подана виключно через батька І дочку. Багач на всю губу, Вишняк був добрим крутієм і вмів завжди бути у виграші та виходити сухим з води:

Хто за Богдана, хто - за короля.

А. він - за тих, которії не проти.

Вся Україна полум'ям горить,

він і на цьому теж нагріє руки,

У гірку для України годину Вишняк, також не втрачав олімпійського спокою і нагоди мати користь:

У всіх оцих скорботах і печалях,

у всіх оцих одвічних колотнечах –

чураївські голови на палях;

і вишняківські голови на плечах.

Та коли образ Вишняка в романі виконує функцію своєрідного кривого дзеркала і с статичним, Вишняківна в любовному трикутнику Маруся - Гриць - Галя відіграє значну роль і подана в певному розвитку. Не така вже вона й примітивна, як зумисне подає себе на суді, кажучи:

Що він ходив до тої чарівниці,

панове суд, то істина не є.

Це лише її своєрідна спроба простакувато захиститися від людського осуду. Інша річ, що всі життєві втрати Галя вимірює матеріальною вартістю, тому в її свідченні звучить не стільки жаль за нареченим, скільки за витратами на весілля:

Вже тато наш і на весілля втратились,

а Гриць умер... а Гриця вже нема.

Журба, гризота, докори сумління не властиві Галі. Навіть під час судового процесу "Сиділа Галя, наче панська рожа", що аж ніяк не підкреслює п страждання. У той же час Вишняківна не є примітивним і безневинним створінням. Гриць наївно порівнює її з ховрашком, недооцінюючи Галиної хижості. У ставленні до Марусі Вишняківна безцеремонна, нахабна і жорстока, невміюча і небажаюча стримуватися навіть у межах сільської моралі. Сміх, який раптом вирвався в неї при зустрічі з пригніченою зрадою Чураївною, зловтішний і такий брутальний, що навіть подруги багачки роблять їй зауваження:

Ішли дівчата, освятивши квіти.

Я привіталась, проминула їх.

І раптом з гурту, десь позаду, звідти,

мені у спину пролунав той сміх.

А я ішла. Підкошувались ноги.

Хтось дорікнув їй тихо, при мені ж.

А я ішла, не бачила дороги,

і сміх стримів у спині, наче ніж.

Вишняківна позбавлена елементарної порядності, не знає міри дозволеного й границі недозволеного. Навіть Гриць констатує з розпачем і огидою:

А якось раз приходжу, застаю —

співає пісню - при мені! - твою.