Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай", Детальна інформація

І як я потім у шинку напився,

на матір крикнув вперше у житті!

Вона ж сидить та гладить по голівці,

так тихо гладить толову мою.

Нічого, - каже, — я надійній дівці

тепер тебе, мій сину, віддаю.

Сім'я Гордія і Ганни Чураїв була збудована на довір'ї, взаєморозумінні й любові. Маленька Маруся мала її за взірець. Прекрасні вродою, душею і помислами, Чураї стали і для дорослої, але вже битої нещастями Марусі ідеалами жіночої краси й чоловічої мужності'.

Красива я була, правда?

Схожа на свого матір.

Смілива я була, правда?

Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда?

Схожа на свій народ.

Якщо Гордій Чурай у романі і в уяві дочки проходить спогадом і легендою, то Ганна Чураїха — цілком реальна жінка. Цей образ настільки переконливо правдивий і виразний, що він сприймається нами як історично достовірна особа. Мати для Марусі не тільки сповідниця народної моралі, добра порадниця, а й захисниця. Згадаймо її слова на суді:

Чужа душа—то, кажуть, темний ліс.

А я скажу: не кожна, ой не кожна!

Чужа душа — то тихе море сліз.

Плювати в неї —гріх тяжкий, не можна.

І чим же, чим ви будете карати

моє смутне, зацьковане дитя?

Чи ж вигадає суд і магістрати

страшнішу кару, ніж таке життя?!

Ви грамотні. Ви знаєте латину.

За крок до смерті, перед вічним сном,

одного прошу:

у мою дитину

не кидайте словами, як багном!

Стара Чураїха тяжко страждає за зраджену дочку, мучиться її муками, плаче разом з нею, носить передачі у в'язницю (яблука, пиріжки, чистий святковий одяг і бабусине намисто), хоча сама в цей час ледве тримається на ногах і чи не найбільше потребує допомоги. Ганна все життя вела себе гідно і повчала свою дитину не нести горя на люди. "Нещасливе доччине кохання сповнює маті р відчаєм не тільки тому, що так сталося, а й тому, що така дівчина, як Маруся, варта була кращої долі:

А раз сказала з розпачу гіркого:

- Є ж лицарі у нашому краю!