Життя і творчість Василя Стуса, Детальна інформація

що, мабуть, і навикнути пора.

Стілець і ліжко, вільних три квадрати,

в віконці грати, а в кутку — пара...

Вірш написаний, коли поет перебував під слідством. 1972 рік. Описується реальна ситуація — страшна, небажана, майже абсурдна приреченість. Не випадково почав тоді так активно творчо працювати, до стресів*. Поета тривожить не стільки фізична ізоляція, хоча й вона сама по собі нестерпна, а настрої і переживання рідних: як батьки? як здоров'я дружини? сина? що думають про нього друзі? А надто ж завдавала мук небезпека впокорення духу, думки, мрії, втрати відчуття внутрішньої свободи, а отже — непоправимого зламу його як особистості, згуби власної індивідуальності, яка визначила суверенність мислення і образного його вираження.

Тому тема фізичної ізоляції поступово розвивається у В. Стуса в тему ізоляції духовної:

Напевне, приписали до майна

тюремного уже й тебе самого —

всі сни твої, всі мрії, всі думки,

завівши до реєстру потайного

і зачинивши на міцні замки.

(«Вже цілий місяць обживаю хату...»)

Поет переживає цей стан відокремленості хворобливо, безжально анатомує його, немов хоче відсторонитись на мить від самого себе і пізнати себе, іншого, в цій кошмарній ситуації:

Як моторошний сон — ці дні і ночі

пригнічують мене і додають

безмежних сил. Хоч силоміць ув очі

засилюй сон!

(«Як моторошний сон...»)

Враження від тогочасних його віршів таке, начебто поет свідомо наколюється на гострі кути суворого випробування і зразу ж занурюється в болісні спогади, його гнітить нерухомість, застиглість часу, важка психологічна напруга. Зринають образи фатального змісту, відбувається ніби відчуження внутрішнього розпачу від реального стану речей; і чим песимістичніша тональність його поезій, тим чіткіше аналізується ситуація, яка набуває символу застиглості, тотальності.

Весь обшир мій — чотири на чотири.

Куди не глянь — то мур, куток і ріг.

Всю душу з'їв цей шлак лілово-сірий,

це плетиво заламаних доріг.

(«Весь обшир мій — чотири на чотири»)

Хіба так пишуть «з метою підриву і ослаблення Радянської влади»? Або це зізнання:

Мені постав ти в доброті і гніві,

мій недобутий віче. В сто очей

за мною стежиш, стежиш з-за плечей.

Не доберу, де праві, а де ліві.

Той недобутий час мене пече,

вогнем обмерзлу душу спопеляє.