Росія - партнер у військово технічному співробітництві чи конкурент на світовому ринку озброєння, Детальна інформація

У оборонного комплексу виникли не тільки техніко-економічні та організаційні, а й гострі соціальні проблеми, зокрема через зниження загальної чисельності зайнятих та непоправні втрати висококваліфікованих кадрів. Загальна чисельність зайнятих в оборонних галузях за 1992-1995 рр. зменшилася на 2,5 млн осіб, у тому числі понад півмільйона скорочено у 1995 р. При цьому військові підприємства залишили найбільш талановиті робітники, що передусім негативно вплинуло на можливості створення у майбутньому нових видів та систем зброї. Протягом 1991-1997 рр. емігрували до Ізраїлю, США, країн Європи понад 100 тис. вчених - академіків, докторів та кандидатів наук. Проблема збереження кадрового потенціалу ускладнюється тим, що за рівнем зарплати оборонний комплекс займає зараз одне з останніх місць у промисловості (заробітна плата на підприємствах Міністерства оборони РФ становить сьогодні лише 60% середньої у промисловості. У 1997 р. вона дорівнювала 704 тис. руб.), хоч традиційно оплата праці тут була на 15-20% вищою, ніж у середньому в промисловості. Оборонно-промисловий комплекс втратив свої колишні матеріальні та інші стимули для залучення молоді. Внаслідок цього припинилося кадрове оновлення, активізувався процес їх швидкого старіння (на більшості підприємств середній вік працюючих перевищує 50 років), утворився великий розрив у спадкоємності поколінь спеціалістів.

Різке скорочення державних оборонних замовлень на виробництво військової продукції, відсутність чіткої воєнно-економічної стратегії, концепції реформування оборонного комплексу та довгострокової програми виробництва озброєння та військової техніки призвели до того, що в оборонному комплексі припинили роботу багато унікальних виробництв, науково-дослідних центрів та конструкторських бюро.

Дезорганізація оборонно-промислового комплексу значною мірою пов’язана з приватизацією. Із 1749 підпорядкованих йому підприємств наприкінці березня 1996 р. було акціоновано 58%. У 24% створених при цьому акціонерних товариств федеральної власності були закріплені пакети акцій, у 34% - випущена так звана “золота акція”. Із підприємств, що залишилися, було заборонено приватизувати 469 (трохи більше половини), 47 з яких Державний комітет майна запропонував перевести до розряду казенних підприємств. (У табл. 1 подано питому вагу секторів підприємств щодо випуску промислової та науково-технічної продукції).

Таблиця 1

Оборонний сектор виробництва за обсягом промислової

та науково-технічної продукції (станом на 1.07.1997 р.)

 

Види підприємствПромислова продукція

(%)Науково-технічна

продукція

(%)Державні підприємства46,171,3Акціонерні товариства з державною участю33,615,4Акціонерні товариства без державної участі20,313,3Незрозумілим здається сьогодні прагнення до розукрупнення історично сформованих науково-виробничих об’єднань, що в основі своїй прямо суперечило поточним тенденціям у світовій військовій економіці. В кінцевому підсумку були зруйновані важливі технологічні ланцюжки, підірваний не лише оборонно-промисловий потенціал, але й найбільша сучасна частка загального промислового потенціалу РФ. Привертає увагу той факт, що приватизація та акціонування оборонних підприємств проводились без урахування їхньої специфічної ролі у виконанні державного оборонного замовлення. Частка приватизованих оборонних підприємств потрапила під контроль іноземного капіталу - безпосередньо або через підставні фірми, що заволоділи контрольними пакетами чи значною кількістю акцій ряду підприємств оборонного комплексу. До таких належать АТ "Московський НПК "Авіоніка" (м. Москва), АТ "Московський вертолітний завод ім. М.Міля", АТ НВО "Технологія" (м. Москва), АТ "НДІ економіки й інформації з радіоелектроніки" (м. Москва), ВАТ "Енергія", АТ "ЛОМО" (м. Санкт-Петербург), курське АТ "Прилад" та інші. Повних даних про те, в приватизації яких оборонних підприємств та якою мірою взяли участь іноземці, нема. Відомо лише, що німецький концерн "Сіменс" придбав приблизно 20% акцій АТ "Калузький турбінний завод", який випускає турбіни для атомних підводних човнів. Американські та англійські фірми, наприклад, заволоділи контрольними пакетами акцій усіх провідних російських підприємств, що виробляють складні комплекси та системи керування польотами для літаючих апаратів, які виробляються фірмами МіГ, Су, Як, Іл, Ан та іншими. 31,2% акцій МНПК "Авіоніка" на чековому аукціоні придбала фірма США "Нік енд корпорейшн", яка для цього використала російські посередницькі фірми ТСО "Денек" та АСЗК "Фінансовий центр "Столиця". У разі кризової ситуації американці юридично можуть заблокувати виробництво систем і приладів керування для усієї авіаційної промисловості Росії. Такі методи приватизації у ряді випадків підривають безпеку Росії. Зараз керівництво оборонної промисловості порушує питання про викуп державою акцій ряду оборонних підприємств, що мають стратегічне значення для забезпечення обороноздатності Росії або ж є монополістами у виготовленні того чи іншого озброєння та військової техніки. Вважають, що це дасть можливість виправити ряд помилок, які були допущені у ході приватизації та акціонування підприємств оборонних галузей промисловості [39].

Унаслідок зазначених та інших причин оборонна промисловість Російської Федерації опинилася на грані технологічної катастрофи. Її можливості щодо забезпечення Збройних сил стрімко зменшуються. За оцінками спеціалістів, уже зараз в Росії сучасні зразки озброєння становлять лише 20-30% загальної кількості наявних засобів збройної боротьби (в західних країнах цей показник досягає 60-80%). До 2000 р., за діючих тенденцій, ця цифра може знизитися до 10%, а до 2005 р. - до 5-7%.

Цілком зрозуміло, що без прийняття рішучих і цілеспрямованих заходів Збройні сили РФ вже у недалекому майбутньому за станом озброєння та військової техніки можуть втратити свою боєздатність. За прогнозами фахівців Міністерства оборони Росії, якщо обсяги фінансування Збройних сил не буде збільшено, то Військово-повітряні сили втратять свою боєздатність до 2005 р., Військово-морські сили та Ракетні війська стратегічного призначення - до 2010, а війська Протиповітряної оборони - навіть до 2000 р.

В ситуації “подвійного шоку”, тобто падіння інвестицій та попиту як на військову, так і цивільну продукцію наукових організацій оборонного комплексу, конверсія не стала ефективним засобом підтримки дієздатності науково-технічного потенціалу, зорієнтованого на військову продукцію, збереження й захист науково-технічних досягнень та висококваліфікованих кадрів. Тільки у 1995 р., за даними міністра оборонної промисловості РФ, оборонний комплекс недоотримав на конверсію понад трильйон рублів. Зазначимо при цьому, що на федеральний бюджет припадає 61% обсягу фінансування конверсії у наукових організаціях оборонного комплексу (інші джерела: регіональний бюджет – 2,2%, позабюджетні фонди – 2,9%, власні засоби організацій – 3,8%, кредити банків – 17,7%, іноземні інвестори – 0,02%).

Отже, підтвердилися побоювання, про які попереджали російську владу експерти Організації економічного співробітництва та розвитку: “Без фінансово підтриманих громадянських пріоритетів конверсії може виявитися, що військові замовлення залишатимуться єдиним джерелом, що утримує науку в галузях оборонно-промислового комплексу від кінцевого розпаду. Вибір нових, громадянських пріоритетів повинен мати більш вагомі, підкріплені ресурсами обгрунтування, у протилежному випадку відбудеться “конверсія в нікуди”, що поставить під загрозу саме існування науково-технічного потенціалу оборонних галузей промисловості.”

На думку російських експертів, спрощений підхід у цілому до науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт є серйозним прорахунком. А так звані дивіденди конверсії та економічних перетворень у науково-технічному комплексі Росії можна окреслити наступним чином:

· науково-технічна забезпеченість російської економіки власними науково-дослідними та дослідно-конструкторськими роботами скоротилася майже до 40%;

· можливість держави щодо розробки та втілення нової техніки і технології знизилася на 50-60%, практично призупинено роботи, спрямовані на створення науково-технічних напрацювань;

· “старішають” науково-технічні колективи, триває інтенсивний відтік із наукової сфери молодих спеціалістів, що веде до незворотного руйнування порушень спадкоємності досліджень і розробок, самої системи передання науково-технічних знань;

· спостерігається неухильний процес “згасання” цілої низки перспективних технологій – загалом уже втрачено, за деякими оцінками, понад 300 технологій;

· основні фонди промисловості максимально зношені (за експертними оцінками, на 80-85%), однак модернізація і технічне переозброєння (оновлення) практично не ведуться.

Процес деградації науково-технічної сфери Росії розгортається на фоні активного формування у промислово розвинутих країнах Заходу матеріально-технічної бази ХХІ сторіччя - бази постіндустріального суспільства, основу якого становлять наукоємні технології шостого технологічного укладу. В Росії ж до започаткування перетворень в економіці домінував четвертий технологічний уклад. І практично лише в оборонно-промисловому комплексі набув розповсюдження п’ятий технологічний уклад.

Наприкінці 80-х років у США було здійснено докорінний перегляд ролі військово-орієнтованих науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у підтримці та розвитку науково-технічного потенціалу держави. Перед творчими колективами цієї сфери діяльності ставилось завдання створити загальні умови науково-технічного прогресу, налагодити тісну взаємодію наукових досліджень і розробок військового та цивільного призначення, що пізніше сформувались у вигляді “технологій подвійного використання”. Наполегливо почав удосконалюватися організаційний механізм реалізації стратегії подвійного використання. Зусилля спрямовувались передусім на пошуки шляхів виконання програми реінвестування у нові технології. Здійснює цю роботу Управління перспективних досліджень та розробок Міністерства оборони США.

З урахуванням усього цього, сьогодні, вочевидь, можна говорити про катастрофічне розширення технологічного розриву Росії з промислово розвинутими державами світу. Науково-технічна база РФ, якщо вона прагне зрівнятися з досягненнями розвинутих країн, повинна вже не просто швидко розвиватися (таке завдання, як відомо, ставилося ще в роки так званої перебудови), а стрімко, напористо прориватися. В умовах реально існуючих жорстких ресурсних та часових обмежень Росія мусить приймати екстраординарні заходи щодо нейтралізації загрози технологічної безпеки, уникнення повної втрати науково-технічного та військово-технічного потенціалу.

Як уже вказувалося, після розпаду СРСР на території Російської Федерації залишився багаточисельний та досить потужний оборонний комплекс, який об’єднував 1749 підприємств, що були зайняті випуском продукції як військового, так і цивільного призначення. Чи потрібна була РФ така велика кількість підприємств в умовах, що склалися? Чи могли вони добре працювати після раптового розриву зв’язків з підприємствами-суміжниками, що залишилися на територіях новостворених незалежних держав, а також за умов різкого скорочення державного оборонного замовлення і втрати значної частини зовнішніх ринків зброї?

Склад і структура оборонного комплексу, що дісталися РФ у спадок від СРСР, вимагали змін в силу ряду причин. Реструктуризація оборонного комплексу стала життєво необхідною. Причини, що спонукали до цього, можна поділити на три групи:

1. Причини, що виникли у процесі економічного розвитку ще за часів колишнього СРСР.

2. Причини, що з’явилися (проявилися) у роки реформування економіки РФ.

3. Причини, що були викликані реальною оцінкою перспектив розвитку оборонної промисловості.

Не будемо аналізувати їх докладно, вкажемо лише на ті, що виявилися в останні роки і великою мірою залежали від помилок, допущених у процесі проведення різних реформ [23]. Нерідко саме вони породжували обставини, які вимагали негайного втручання. Так сталося, скажімо, у ході самої підготовки до реформування Збройних сил РФ. При цьому: