Вивчення творчості Пантелеймона Куліша в середній школі, Детальна інформація

Почуття печалі відверто суперечить життєствердна ідея прийдешнього царювання правди рідного народу. І саме братерське єднання, спільна праця стануть цьому запорукою.

У вірші “Рідне слово” трагізм віковічного суму наповнюється ядучим сарказмом з приводу зрадливості, підступності, корисливості українського гетьманату, що послідовно переходить до висловлення гордості, нездоланої віри в розум, слово й правду рідного народу. Поет упевнений у силі і невмирущості рідного слова як живлющого джерела інтелекту і всепереможної правди покривдженої української нації.

Естетика та ідеї поезії П.Куліша узагальнюються учнями у

взаємозв’язках з історичним контекстом життя й творчості поета,

прижиттєвого нерозуміння і майже столітньої тенденційної критики по його смерті.

Такий підхід сприятиме утворенню психологічної готовності учнів до засвоєння прозової спадщини П.Куліша – історичного роману-хроніки “Чорна рада”.

За організаційно-структурною формою урок вивчення поезії Куліша може мати кілька варіантів: урок-лекція, урок-семінар, урок-конкурс. Кожен з них вимагає відповідної підготовки.

Учитель заздалегідь дає учням завдання прочитати, проаналізувати чи вивчити напам’ять твори; до семінарського заняття визначає теми повідомлень, рекомендує літературознавчі джерела і таке інше. Для такої підготовчої роботи вчителеві доведеться виділити якийсь час на одного з попередніх уроків, коли вивчатиметься біографія письменника або його “Чорна рада”.

Щодо оглядової лекції про поетичну творчість Куліша, то основними її (лекції) тезами мали б бути такі.

П.Куліш, як прозаїк, не тільки виявив значне мистецьке обдарування, а й показав себе новатором, здатним прокладати нові шляхи в літературі. Проте його поетичний талант виявився помітно слабшим – спосіб образного мислення, світобачення й світовідтворення, – очевидно, більше відповідали епічному типу творчості. Та була на те ще одна причина, що можливо, не дала Кулішеві піднятися вище як поетові. На той час поетичний світ України був осяяний генієм Т.Шевченка. Вплив Кобзаря на розвиток української поезії був таким великим, що майже всі митці другої половини ХІХ ст. були під цим впливом, нерідко сліпо наслідуючи його. Під впливом поезії Шевченка був і Куліш, котрий як зауважував Іван Франко, “не міг вирватися з того круга понять, образів та проблем, які геніальною рукою поклав перед Україною Шевченко”,

і набув “прикмет епігонізму”.1

Проте написане Кулішем як поетом заслуговує на увагу і вдячність, особливо коли йдеться про ті твори, з яких автор виявив власне поетичне обличчя.

Поетична спадщина Куліша – 5 збірок оригінальних творів громадянської інтимної лірики, поем, перекладів світової класики.

Першу і найкращу поетичну збірку Куліша – “Досвітки” (1862) складали переважно вірші та поеми про минуле України, про визвольну боротьбу народу проти іноземних поневолювачів (поеми “Кумейки”, “Солоница”). До історичного минулого, уславлення старовини, народних героїв поет звертається і в ліричних поезіях збірки “Досвітки”. У віршах звучать оптимістичні мотиви, віра у краще майбутнє України, любов до рідного народу, його мови (“Заспів”).

Друга збірка – “Хуторна поезія” вийшла аж через двадцять років (1882), що можна пояснити перипетіями життя поета, його захопленням науковими історичними дослідженнями. У збірці Куліш знову звертається до історичного минулого України, помилково уславлює “просвіщенницьку” діяльність російських монархів Петра І та Катерини ІІ, засуджує народно-визвольну боротьбу Українського народу, натомість перебільшує роль культурно-просвітницької діяльності у визволенні його з-під соціального і національного гніту (“Ключ розуміння”).

В окремих творах “Хуторної поезії” Куліш роздумує над призначення мистецтва і ролі митця в житті народу. (“До музи”, “Рідне слово”, “Молитва”, “Епілог”).

Збірка “Хуторна поезія” особлива тим, що в ній поет відходить від наслідування поетики Великого Кобзаря, звертається до віршових форм, поширених у західноєвропейській літературі. Особливе місце у збірці займає вірш “Рідне слово”. В утвердженні рідної мови поет бачить запоруку відродження, розквіту української нації.

Схаменуться, стрепеніться

Стуманені люде:

Рідне слово, рідний розум, –

Рідна й правда буде.

Без напасті завоює

Города і села

І над людьми зацарює,

Приступна й весела1

(“Рідне слово”)

У третій поетичній збірці – “Дзвін” (1893) продовжені ідеї та мотиви віршів “Хуторної поезії”. Виразно звучить тема митця, тема власної ролі поета (“Піонер”, “До кобзи та до музи”, “Поетові”, “Муза” та ін.). Ці поезії близькі до народнопісенної творчості, перейняті оптимізмом, передчуттям прийдешніх змін на краще, почуттям власного громадянського обов’язку, любові до Вітчизни, до рідної мови, до простого люду.

Збірка містить низку чудових зразків інтимної лірики. Це в основному вірші, присвячені Олександрі Білозерській – дружині поета: “Дивлюсь на срібний волос твій, кохана”, “Чолом і ралець моїй знаній”, “Дума про найвищий дар” та ін. Вірші інтимної лірики позначені великою силою почуття, щирістю, схвильованістю, сумом за минулими роками.

Вже після смерті поета (1902) вийшла збірка “Хуторні недогарки”, до якої увійшли справді “недогарки” – відновлені поетом твори, тексти яких згоріли під час пожежі (уривки з поем, драматична поема “Нагай”).

Справжнім громадянським і мистецьким подвигом на терені української національної культури була перекладницька діяльність Пантелеймона Куліша. У роки валуєвщини та горезвісного Емського акту перекладати шедеври світової літератури тоді упослідженою, проскрибованою українською мовою – це був воістину вияв мужності і