Вивчення творчості Пантелеймона Куліша в середній школі, Детальна інформація

1846 р. Пантелеймон Куліш одержує наукове відрядження за кордон, куди відїжджає з дружиною, письменницею Олександрою Білозерською, яка виступала під псевдонімом Ганни Барвінок. Але на початку 1847 р. у Варшаві його заарештували за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.

Хоч приналежність Пантелеймона Куліша до нього не була доведена, але взяли до уваги його дружбу з членами товариства, а також надруковану в журналі “Звездочка” “Повесть об украинском народе”. Його відправили на заслання в Тулу. У грудні 1850р. Пантелеймона Куліша звільнили з дозволом жити будь-де, але із забороною служити в системі освіти.

У ті роки Пантелеймон Куліш пише повісті російською мовою, які друкує переважно в прогресивному “Современнике”.

В 1856р.- 1857рр. видає двотомну збірку “записки о Южной Руси”, де були зібрані фолькльорно-етнографічні, історичні матеріали про україну, про козаччину.

Після заслання Пантелеймон Куліш багато пише, розпочинає ряд українських видань, для чого засновує власну друкарню.

1857р. виходить друком роман “Чорна рада” та “Граматка”. Пантелеймон Куліш друкує “Сочинения и письма Н.Гоголя” в шести томах - чи не найповніше на той час видання творів великого письменника.

У його друкарні побачили світ і “Народні оповідання” Марка Вовчка.

У розвитку народної школи на Україні помітну роль поряд з “Букварем южнорусским” Т.Г.Шевченка відіграла Кулішева “Граматка” розроблений ним правопис української мови (так звана “кулішівка”), яким користувалися до 1917 р.

У 60-70х рр. погляди Пантелеймона Куліша стають більш консервативними. Він відходить від будь-якої боротьби за зміни в соціальному устрої країни, покладаючи всі надії на просвіту, культурний розвиток народу, насамперед інтелігенції, на піднесення ролі художнього слова.

Пантелеймон Куліш прагнув створити український щомісячний журнал “Хата”, проте дозволу на видання не дістав. З великими труднощами пощастило тільки видати 1860р. альманах під цією ж назвою, в якому були надруковані твори Т.Шевченка, Марка Вовчка, Ганни Барвінок, самого Пантелеймона Куліша. Пізніше (1861-1862) почав виходити український журнал “Основа”.

1862р. письменник видає свою першу - і кращу поетичну збірку “Досвітки”, у якій досить відчутне наслідування творчості Шевченка.

Якийсь час Пантелеймон Куліш служить у Варшаві директором духовних справ. Він, як і інші царські чиновники, проводив політику русифікації, що викликало справедливий осуд з боку прередових кіл. Так у тритомній “Истории воссоединения Руси” (1874-1877) засуджує визвольну боротьбу українського народу, вихваляє діяльність Петра І та Катерини ІІ, в чому особливо виразно видно його розходження з Т. Шевченко, який чітко визначив реакційну роль цих самодержавців в Історії України: “Це той первий, що розпинав нашу Україну, а вторая доконала вдову сиротину.”

Згодом, залишивши казенну службу, Пантелеймон Куліш живе на хуторі Мотронівка, кілька разів подорожує за кордон. У цей час багато перекладає, видає поетичні збірки “Хуторна поезія”, “Дзвін”, “Позичена кобза”. Його консервативні погляди, непостійність, загравання то з російським самодержавством, то з польським панством відштовхнули від нього передову українську інтелігенцію. Бо ж справді не можна було примиритися з тим, що він називав, наприклад, Шевченкову поезію “напівп’яною музою”, знущально відгукувався про “Енеїду” І.Котляревського, байки Гулака-Артемовського.

Усе це малює образ Пантелеймона Куліша безумовно, темними фарбами. Проте треба насамперед дивитися на те значне, корисне, що зробив він для рідного народу, його культури, літератури. А внесок його, безперечно вагомий. Могутній майстер української мови й творець українського правопису, благородний поет “Досвітків”, перекладач Шекспірових і Байронових творів, а також “Біблії”, автор “Записок о Южной Руси”, “Чорної ради” і сили інших цінних праць має право на нашу повагу і вдячність. Перед цими заслугами забуваються тепер ті помилки, які йому траплялося робити, а виступає потреба вшанувати його працю.

Помер Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897р. в Мотронівці, де його й поховано.

Творчість Пантелеймона Куліша, його громадська, культурницька, видавнича діяльність високо оцінена, незважаючи на помилки та збочення в його світогляді, й сучасним літературознавстаом. Літературознавець І.Пільгук зазначав, що “вивчення спадщини Пантелеймона Куліша дає змогу повніше й глибше зрозуміти шляхи розвитку української літератури, зрозуміти, що історичний розвиток її відбувався не “суцільним потоком”, а в складних умовах боротьби ідейних і стильових напрямків”. Літературна творчість Пантелеймона Куліша була різноманітною і багатогранною. Найціннішою перлиною в ній - історичний роман-хроніка “Чорна рада” (1857).

Пантелеймон Куліш - автор низки романтичних оповідань із життя українського села (“Орися”, “Дівоче серце”, “Гордовита кара” та інш.)

Чимало зробив Пантелеймон Куліш і як поет. Однак слід зазначити, що його поезія не посіла в історії української літератури такого помітного місця, як його проза. Певною мірою тому, що Пантелеймон Куліш не виявив себе тут новатором, а швидше епігоном Т.Шевченка. Та й поетичний талант не був таким високим.

Перша збірка (і найкраща) “Досвітки” вийшла 1862р. До неї ввійшли поезії громадсько-політичного та інтимного характеру, історичні та побутові поеми, а також переклади творів великого польського поета А.Міцкевича.

У 1883р. окремим виданням виходить поема “Магомет і Хадиза”, потім збірка “Дзвін”, а вже після смерті поета - “Хуторні недогарки” (1901). Цікавою є поема “Маруся Богуславка” надрукована в “Літературно-науковому віснику”. 1889р.

Слід відзначити й перекладацьку діяльність Пантелеймона Куліша. Він перекладав твори великих геніїв світової літератури - Г.Гете,Й.Шіллера, Г.Гейне, В.Шекспіра, над якими працював особливо багато (“Король Лір”, “Ромео і Джульєтта”, “Гамлет”, “Макбет”), інші всесвітньовідомі шедеври.

У 1897 р. вийшла Кулішева збірка перекладів “Позичена кобза”. Залишив Пантелеймон Куліш і переклади та переспіви з священних писань, здійснив переклад “Нового завіту”.

Минає 180 років з дня народження Пантелеймона Куліша. Його творчий доробок - помітне явище в нашій історії. цілком слушно пише М.Олійник: “І хай не все, далеко не все з того доробку влягається в прокрустове ложе нинішніх наших розмислів та критеріїв, схилитися перед пам’яттю митця маємо доземно. Не шельмувати за гріхи та огріхи, не підтасовувати до власного, буває і вузьколобого розуміння, а самим вклонитися, вдарити козацьким чолом - за подвижницький труд, вічний пошук істини буття, за велику синовню любов до вітчизни”.

Окрім уроку - лекції можливий і інший організаційно - структурний різновид уроку вивчення життєвого і творчого шляху письменника - урок-семінар. На ньому, звичайно ж, домінуючим буде метод самостійної роботи учнів - підготовка, виклад і обговорення рефератів. Варто зауважити, що урок - семінар вивчення біографії Куліша можливий тільки в класі, де контингент учнів академічно сильний, оскільки не кожен учень спроможний розібратися у перипетіях життя і діяльності П.Куліша.

До семінарського заняття учитель заздалегідь (за два тижні) дає учням завдання підготувати реферати (їх теми учні можуть обирати самі), визначає рецензентів рефератів, рекомендує відповідну літературу, проводить групові й індивідуальні консультації.

Урок - семінар розпочнеться вступним словом учителя про роль Пантелеймона Куліша в літературі другої половини ХІХ ст. Потім учні викладатимуть свої реферати, рецензії на них, візьмуть участь у їх обговоренні.

Реферати можуть бути такої тематики:

1. Дитинство і юність Панька Куліша.

2. Біля життєвих джерел.

3. Куліш і Шевченко.