Вивчення творчості Пантелеймона Куліша в середній школі, Детальна інформація

10. Який народний твір нагадує ця розповідь, чим саме?

Далі учитель дає учням завдання для самостійної роботи:

Вибрати з початку розділу фрази, що передають переживання дівчат, виконати завдання за підручником (завдання 8-10).

Б. Пейзажі в творі, їх роль.

В. Мова персонажів. (Близька до народних пісень, легенд і переказів).

У тексті оповідання трапляються застарілі, рідковживані лексеми, не зрозумілі учням вирази і звороти, що потребують відповідної словникової роботи, коментування.

ІV. Повідомлення вчителя про спільні ознаки оповідання та “Одіссеї” Гомера. Визначення головного образу твору (Старожитна Україна).

Підведення учнів до пояснення поняття “ідилія”. (Як ми можемо охарактеризувати взаємини між персонажами твору, їх життя?...). Витлумачення поняття про цей жанровий різновид оповідання як про твір, невеликий за обсягом, у якому показано щасливе, радісне, блаженне життя людини на лоні чудової природи, відтворено лагідні почуття людини, спокій і задоволення, її гармонію з оточенням. При цьому письменник зосереджує головну увагу на звичайних реальностях життя простих людей (праця, кохання, одруження, родинне щастя, доброчесність життя, умиротворрення). Для ідилії характерний піднесений тон розповіді, казковість, задумливість.

V. Підсумок уроку.

Показ малюнків, підібраних вишивок, розкриття їх змісту.

VІ. Домашнє завдання:

Ще раз прочитати оповідання. Підготувати переказ легенди про золоторогів - турів; переказати цю легенду членам своєї родини.

Відколи у шкільну програму з української літератури ввели роман П.Куліша “Чорна рада” (твір, який за висловом І.Я. Франка, “лишається досі все-таки найліпшою історичною повістю в нашій літературі), і вчителі - словесники, і дев’ятикласники мають від нього двоїсте враження. Бо “Чорна рада” - роман не тільки цікавий, а й складний, місцями просто не до кінця відшліфований і продуманий автором. Адже врахуймо - це все-таки перший в нашій літературі твір такого жанру. Що вже говорити про учнів, коли й сам учитель деколи з трудом усвідомлює проблематику “Чорної ради”, наштовхуючись на “провисаючі” в тексті твору моменти, "часто шиті наспіх так, що й нитки видно" (візьмімо, наприклад, безбарвну, якусь формально констатуючу розповідь про загибель Шрама і його подвиг).

Отож, “Чорна рада”, на думку багатьох учителів, вимагає особливого методичного підходу, а на її вивчення, як мінімум, треба планувати 4-5 уроків. Проте, за новою програмою з української літератури в середній школі на вивчення роману відводиться всього 2-3 години. Теми уроків можуть бути, орієнтовно, такі:

Урок 1-й. “Чорна рада” П. Куліша - перший історичний роман в українській літературі. Історична основа, проблематика, сюжетні лінії, система образів твору. Українська нація в романі “Чорна рада”.

Роман П. Куліша “Чорна рада”. Хроніка 1663 року” - помітне досягнення української історичної прози ХІХ ст. У ньому використані як численні історичні джерела, так і народнопоетичний матеріал. У прагненні до точної хронолізації подій, відтворення соціально-історичного змісту епохи автор домігся значних успіхів (показ суперечностей між козацькою старшиною і рядовим козацтвом та селянством, прагнень народних мас до соціальної рівності). Це роман вальтерскотівського типу. Разом з тим, відбиваючи станові відносини, Пантелеймон Куліш підносить ідеал станової суспільної гармонії, єдності української народності, заснованої на вірності етнічним традиціям.

Старшокласники повинні мати правдиві уявлення про історичних осіб цього роману, але давати їм завдання писати реферати про Брюховецького й Сомка - надто непосильне для дев’ятикласників завдання, бо, щоб з ним справитися, треба перечитати праці з історії України Грушевського, Крип’якевича, Аркаса, Субтельного, а ця робота нелегка навіть для вчителя. Тому пропоную стислі історичні портрети цих гетьманів, які можна використати для характеристики образів.

Іван Брюховецький.

Уперше ім’я цієї людини в історії звучить як Іванець, що свідчить про його низьке походження і становище слуги при Хмельницькому. Вишколений старим Богданом, Брюховецький втерся в довір’я Юрасеві Хмельниченкові, який послав його на Запорожжя, щоб прихилити низовців і заволодіти булавою, яка була тоді у Виговського. Брюховецький прислужився Хмельниченкові, але із Запорізької Січі не повернувся, прожив серед низовців три роки, засвоюючи авторитет для самого себе. Він зумів прихилити козацьку голоту до себе тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства. У цей час на Україні булава переходила з рук у руки, і Брюховецькому забажалося теж потримати її у своїх руках. Іванець зрозумів, що Запорізька Січ - свого роду автономія, і керуючи нею, можна керувати й усією Україною.

Лицемірством і лестощами Брюховецький уже восени 1659 року одержує в низовників досі не існуючий на Запоріжжі титул кошового гетьмана, хоча кошового тут завжди називали тільки отаманом. Власні користолюбні інтереси Іванець прикривав, нібито щирими турботами про низовиків, сіяв ворожнечу між ними й реєстровим козацтвом, а з конкурентами на майбутніх виборах розправлявся доносами в Москву, в яких обмовляв своїх противників, звинувачував у зраді, а себе рекомендував як найбільш придатного для російської політики на Україні. Особливо прихильним до Іванця був російський князь Ромодановський, який мав великий вплив при царському дворі і якого Іванець просто купив хабарями.

Перед Ніжинською радою Брюховецький пообіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка і їх прибічників. Ця обіцянка поширювалася й на чернь, яка допомогла йому стати гетьманом. Але як тільки Іванець досяг мети, він наказав низовцям чернь розігнати, а своїх політичних воргів знищити фізично. Сомкові й Золотаренкові прилюдно було відрубано голови. При владі Брюховецький протримався п’ять років. Через те, що хотів гетьманувати на Україні одноосібно, воював з Юрасем Хмельниченком і Павлом Тетерею. Коли влада на Правобережній Україні опинилася в руках розумного і національно-свідомого Петра Дорошенка, Брюховецький поквапився украпити своє політичне становище кровними узами з московською знаттю. У вересні 1665 року він з величезним представництвом прибув у Москву, особисто підніс цареві дорогі дарунки й одружився з дочкою князя Долгорукого. Водночас Іванець одержав титул боярина й цілу Шептанівську волость у північній Чернігівщині в довічне володіння. Та за такі почесті й багатства довелося платити дорогою ціною - остаточною втратою автономії України, введенням на постій у міста Київ, Чернігів, Переяслав, Канів, Ніжин, Полтаву, Кременчук і навіть Кодак та Остер російських військ на чолі з воєводами з умовою повного утримання населенням, правом воєвод збирати податки, чинити суд і розправу над мирними жителями, за винятком реєстрових козаків. За новим договором, укладеним Брюховецьким, передбачалися вибори українського гетьмана тільки у присутності царських посланців, цей титул мав підтверджуватися Россією тільки після приїзду новообраного в Москву. Було зроблено також фатальний замах на автономію української держави. У Москві Брюховецький вів себе по-рабськи, як вірний холоп і найнижчий підніжок російського престолу. Так його там і називали.

Та на Україні цей раб поводився зі старшинами згорда, був жорстоким і підступним. Тих, хто осмілювався бодай у чомусь йому перечити, він засилав до Москви, звідки, як ворохобників, їх відправляли в Сибір.

З дозволу Брюховецького російські воєводи на Лівобережній Україні провели перепис населення і зідрали з кожного непосильні податки. Саме цим Брюховецький викликав загальне обурення і втратив свою популярність. Разом із Брюховецьким невдоволення викликали і вчинки російських воєвод.

У цей час Правобережна Україна завдяки мудрій політиці улюбленця народу Дорошенка здобула волю. На обох берегах почали відверто говорити про об’єднання України під булавою Дорошенка. Проти Іванця почалося повстання, і він покликав російські війська, щоб придушити його. Але Москва, боячись втратити вплив на Україні, не квапилася присилати підмогу Брюховецькому. Тоді він несподівано змінив тактику, почав звинувачувати в усіх українських бідах Росію і вирішив очолити повстання проти неї, сподіваючись у такий спосіб зберегти булаву. Та як тільки за наказом царя білгородський воєвода, колишній спільник і друг гетьмана, князь Ромодановський рушив з величезними військовими силами проти нього, Іванець бою не прийняв, почав панічно відступати, мститися своєму ж народові. Історичні джерела подають факт розправи гетьмана над гадяцькою полковницею Острою, яку він спалив живцем.

Дорошенко тим часом надсилає Брюховецькому листа з вимогою зректися гетьманства, але той не зважає на вимогу й починає готуватися до битви з українським військом. Кровопролиття й братовбивства вдалося уникнути тільки тому, що козаки Брюховецького самовільно перейшли на бік Дорошенка, а зрадливого гетьмана розтерзали.



Щоб учні змогли зіставити історичну постать Брюховецького з художнім образом цього гетьмана в “Чорній раді” і водночас поглибити уявлення про нього, варто на дошці записати такий план для характеристики Брюховецького:

1. Соціальне походження та вплив оточення на формування характеру Іванця.

2. Суспільні моральні критерії, яких дотримувався Брюховецький, прийшовши до влади.

а) погляди Іванця на долю України і на гетьманську булаву;