Інтерпретація клавірних творів Й.С. Баха, Детальна інформація

Інтерпретація

клавірних творів

Й.С. Баха

Данилюк А.СКлавірна музика була розповсюджена по всій Європі XVI – XVIII століття.

Вона відображала особливості національних культур різних країн. Назва “клавір” в старовинній музиці відносилось до інструментів різного типу: орган чембало (клавесин), клавікорд. Ці інструменти відрізнялися своєю формою, величиною способом звуковидобування.

Корінні зміни між чемболо, клавікордом, з одної сторони, і органом з другої – заключалось ще втому, що перші відносяться до структурних, а орган до духових інструментів. Загальним для них всіх являється наявність клавіатури. Дякуючи однаковій побудові клавіатури на них могли грати одні і ті самі ж музиканти.

Філіп Емануель Бах в своїй книзі починає частину “Об исполнении” слідуючими словами: “Предметами исполнения являются сила и слабкость звука.”

Почнемо з сили звучності. На протязі багатьох століть в музиці панувала помірна звучність, більш тихша, ніж та, яка характерна нашому часу .

“У клавикорда не было даже mezzo piano; блокфлейта при форсировании звука давала непроизвольно передувания; а на барочном гобоє даже опытниє исполнители не могли извлечь pianissimo. Таким образом, при динамическом чтении речи шла скорее не о контрастировании, а о нюансировке…”

З клавішних інструментів – як уже говорилося – має слабкий, зате ніжний звук. Доволі сильнішим інструментом був клавесин. Про регістрову палітру клавесину точно і корисно пише Ванда Ландовська: “Ясный и точный рисунок (сочинений Баха), свободные, смелые, а иногда внезапные обороты не соответствуют сочности тембра нашего современного фортепиано и часто просто не могут обойтись без клавесина с его тонкими уколами ясных сверкающих звуков. Живописность этой музыки, ее веселые краски светящиеся изнутри, подобно колористическим бликам старых витражей требуют регистров клавесина с его таинственным гудением и со всем богатством игры и звуковых комбинаций”.

Важлива динамічна особливість, яка характеризується виконанням старовинної музики, - ефектека, розповсюджений на протязі декількох століть до XVIII ст. Ехо-ефект зв’язаний не стільки з зменшенням сили звуку, скільки з його окраскою. Велику роль при цьому відіграв просторовий контраст.

Зрівнюючи між собою динамічні засоби фортепіано, з одної сторони, і динамічні засоби клавесину і клавікорда – з другої, то ми бачимо слідуюче:

фортепіано не володіє ні октавними подвоєннями клавесину, ні можливістю створити протискладнення звучності, засобом зміни регістрів і клавіатури;

з другої сторони, фортепіано володіє чуттєвою і рухливою динамікою широкого діапазону, що не доступне ні клавесину, ні клавікорду.

Коли Антону Рубінштейну задали питання, в чому секрет магічного впливу його гри на публіку, він відповів: “… я много труда потратил, чтобы добиться пения на фортепиано.” Коментуючи це признання Генріх Нейгаус зауважив: “Золотые слова! Они должны были бы быть выгравированы на мраморе в каждом фортепианном классе”.

Змістовність і співучість! – от що являється ключем до артистичного виконання музики Баха. І вироблятися це і друге повинно не тільки в середніх і старших класах школи, а як можна раніше, тобто з самих перших уроків. Максимальна увага учня до якості фортепіанного звуку, навіть коли йому задана вправа, гама або етюд. Це ніколи не повинно випадати з поля зору викладача.

Гра багатьох підлітків, які закінчили музичні школи, показують про глибоку закоренілу звичку вчити Баха механічно, коли пальці йдуть підсвідомо. Одна з причин – це невміння працювати в повільному темпі.

Немало зусиль в заняттях з починаючими вимагається від педагога, щоб побороти формальне відношення до динаміки, точніше до динамічних відтінків. Любу зміну сили звуку учень повинен відчувати як природню необхідність і її внутрішню логіку: посилення динаміки, зв’язане з стрімким рухом мелодії до кульмінації, а потім зменшення звучності до кінця фрази.

Початкові роки навчання в ДМШ показують, що період уже з давніх часів рахується вирішальним і дуже відповідальним етапом в формуванні майбутнього піаніста. Тому тільки тут виховується зацікавленість і любов до музики, відповідно і до музики поліфонічної.

Найбільш улюбленим для дитини в світі музики є пісня. Тому вона дає можливість викладачу зацікавити учня музикою, знайти з ним спільну мову.

Найбільш доступний по своєму змісту учбовий матеріал для початківців – мелодії дитячих і народних пісень в одноголосному викладі для фортепіано. Таким чином, з перших кроків у центр уваги учня ставиться мелодія, яку він спочатку виразно співає, а потім вчиться виразно “співати” на фортепіано.

Виразне і співуче виконання одноголосних пісень – мелодій надалі переноситься в співвідношення двох таких же мелодій в легких поліфонічних п’єсах.

Поліфонічний репертуар для початківців складає легкі поліфонічні обробки народних пісень підголоскового складу близькі і зрозумілі дітям по своєму змісту. Викладач розповідає про те, як виконувалися ці пісні в народі: починав пісню заспівник, потім її підхоплює хор (“підголоски”) варіюючи ту ж мелодію.

До прикладу, пісня “Ах ты зимушка-зима”, викладач пропонує виконати її “хоровим” способом поділивши ролі: учень на уроці грає вивчену вдома партію заспівника, а викладач на другому роялі “зображає” хор, який підхоплює мелодію заспіву. Через 2-3 уроки “підголоски” виконує учень і переконується в тому, що вони є самостійні, як і мелодія заспіву.

Активне і зацікавлене відношення школяра до поліфонічної музики залежить від метода роботи викладача.

Вміння підвести учня до образного сприйняття основних елементів поліфонічної музики, як наприклад, імітація. Не варто знайомити першокласника з цим терміном. Так, в п’єсах типу дитячої пісні “На зеленом лугу”, де початковий наспів повторюється октавою вище, можна пояснити імітацію порівнюючи це явище, як “ехо” (відлуння). Над імітаційною грою можна попрацювати ансамблево: виклад мелодії виконує учень, а її імітацію (“відлуння”) викладач; а потім навпаки.

З перших кроків для оволодіння поліфонією учня потрібно привчити як до ясності поступового вступу голосів, так і до чіткості їх проведення і закінчення. Важливо добитися від учня обдуманого виконання legato, плавного переходу, ніби переливання одного звуку в другий. При цьому не можна допустити формального виконання штриху – механічне “переступання” з клавіш на клавішу.

Крім засвоєння простої імітації в поліфонії Баха з’являється стретна імітація.



“Нотний зошит Анни Магдалени Бах”