Фортепіанне мистецтво Коломиї: історія та сучасність, Детальна інформація

Згадуючи про приїзд інших наших славних співаків, треба назвати концерт Іванни Синенької-Іваницької, який відбувся 5 лютого 1935 р., коли співачка виконувала здебільшого українську музику. Тоді звучали солоспіви “Садок вишневий” Миколи Лисенка, “Ні, не співай пісень веселих” Якова Степового, “Ніч імлиста хуртовина” Віктора Косенка, “Прийди” Нестора Нижанківського. В концерті прозвучали також арії з опер: Марцеліни з “Фіделіо” Людвіга ван Бетховена, Маргарити з “Фауста” Шарля Ґуно, Леонори з “Трубадура” Джузеппе Верді. Під акомпанемент піаністки Марусі Витвицької та скрипаля Романа Рубінгера звучали колядка “Ой дивнєє народження” Василя Барвінського, “Аве Марія” Шарля Ґуно. На завершення вечора артистка виконала народні пісні “Половина саду цвіте”, “Ой сяду я, сяду за тисовим столом” в обробці Василя Барвінського та “В неділеньку вранці”, “Гандзя-цяця, молодиця” Ярослава Лопатинського.

Великою радістю для коломиян був приїзд в середині 30-х років примадонни Харківського оперного театру Марії Сокіл-Рудницької з піаністом і композитором Антіном Рудницьким. Звучали твори “Ой поля, ви, поля” Василя Барвінського, “Самотня” Антіна Рудницького, “Спи, дитинко моя” Станіслава Людкевича, “Грузинська пісня” Сергія Рахманінова, “Женці” Сергія Василенка, “Солодко співав соловей” та “Жити будемо, жити!” Рейнгольда Глієра. У другому відділі концерту виконувалися “Вони стояли мовчки” Віктора Косенка та “Коли б то ти могла”, “Колискова” Юлія Мейтуса, а також арії з опери “Отелло” (пісня про вербу Дездемони) Джузеппе Верді, арія Тоски з одноіменної опери Джакомо Пуччіні та арія Куми з опери “Чародійка” Петра Чайковського.

Приїжджали до Коломиї також такі артисти, як співак Модест Менцінський, піаністка Володимира Божейко, скрипаль Юрій Крих. Це безумовно збагачуло музичне життя міста і виховувало музикою громадян.

Таким чином, слід зазначити, що Коломия, починаючи з другої половини XIX століття поступово ставала важливим центром культурно-мистецького і духовного життя Галичини. Чільне місце в цьому процесі належало музичним товариствам і організаціям, що утворилися в Коломиї. Розквіт цих організацій припадав на 20-30-ті рр. XX століття. Українські музичні, просвітні, педагогічні товариства, організації, такі як Коломийська філія Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, “Просвіта”, “Коломийський Боян”, “Рідна школа” створили підгрунтя для розвитку музично-концертного життя Коломиї. Необхідно відмітити, що концерти які відбувалися у Коломиї привертали увагу населення, адже на сцені виступали такі зірки світової та вітчизняної сцени як Володимира Божейко, Михайло Голинський, Модест Менцінський, Соломія Крушельницька, Юрій Крих. Важливе значення для виховання української молоді мали вечерниці та музичні й літературно-драматичні вечори. Фактично це були єдині заходи дозвілля для молоді.

Отже, розквіт музично-концертного життя міста Коломиї був підготовлений культурними здобутками українців не лише у сфері музики, але й в інших сферах культури та мистецтва, що мало неабиякий вплив для генезис професійної піаністичної освіти Коломиї.

Вищий музичний інститут ім.М.Лисенка у першій половині ХХ століття охопив розгалуженою мережею філій усю Галичину. Ця важлива подія знаменувала перехід української музичної культури на професійний шлях. Від самого початку заснування Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка і протягом усього часу існування ваме тут навчалося найбільше учнів-піаністів і працювало найбільше викладачів по класу фортепіано. Фаховий рівень педагогів-піаністів постійно вдосконалювався і мав величезний вплив на розвиток фортепіанного мистецтва Коломиї в подальшому.

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА КОЛОМИЙСЬКОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІАНІСТИЧНОЇ ОСВІТИ

Перші коломийські піаністи-педагоги

На початку ХХ століття центр музичної освіти Галичини зосередився у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка у Львові, заснованому у 1903 році. Цей музичний заклад був організований на основі Музичного товариства ім.М.Лисенка, яке утворилося на базі Союзу Співацьких і Музичних Товариств.

Становлення піаністичної освіти Коломиї тісно повязане з заснуванням філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї у 1927 році. 6 лютого цього ж року відбулися перші загальні збори, на яких було обрано директором філії Романа Рубінгера. До складу керівництва також увійшли Ірина Місюкова та Юрій Крих [85, с.3]. З ініціативи філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї неодноразово відбувалися різноманітні музичні заходи: концерти, презентації тощо.

Вищий музичний інститут ім.М.Лисенка у першій половині ХХ століття охопив розгалуженою мережею філій усю Галичину. Ця важлива подія знаменувала перехід української музичної культури на професійний шлях. Від самого початку заснування Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка і протягом усього часу існування ваме тут навчалося найбільше учнів-піаністів і працювало найбільше викладачів по класу фортепіано. Фаховий рівень педагогів-піаністів постійно вдосконалювався і мав величезний вплив на розвиток фортепіанного мистецтва Коломиї в подальшому.

Сучасники згадують, що “перший концерт, проведений музичним інститутом, викликав бурю емоцій. Публіка з піднесенням вітала музикантів-виконавців” [98]. Філія набувала великої популярності серед коломиян, особливо в музичних колах.

Відкриття музичної школи на базі філії (у 1928 р.) сприяло піднесенню авторитету музичного інституту. Директором школи став Роман Рубінгер, який об’єднав навколо себе талановитих педагогів і музикантів.

Роман Павлович Рубінгер /1893 - 1964 рр./ народився у Снятині, де його батько був урядником “Снятинського Бояну”. Там закінчив місцеву школу, а згодом навчався у Львівській приватній музичній школі. Після закінчення Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові в 1921 році Роман Рубінгер приїхав у Коломию, де разом з дружиною Раїсою Дунайською брав активну участь у культурно-мистецькому житті міста [Додаток №7].

Знайомство Романа Рубінгера з Романом Ставничим, позитивно вплинуло на розвиток “Коломийського Бояну”. Перший став диригентом оркестру, а другий – диригентом хору.

У 1928 році Коломию відвідав композитор Станіслав Людкевич, який був ініціатором заснавання Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка. Велика заслуга у відкритті першої української музичної школи в Коломиї належить Роману Рубінгеру. Він працював у ній від 1928 до 1964 року, хоча згодом філію як таку закрили, а залишилася тільки музична школа [48, с.4].

Тридцять років з 1928 по 1958 роки Роман Рубінгер був беззмінним директором музичної школи. За словами Галини Грабець: “Пан Роман в серцях людей завжди залишиться людиною-патріотом, людиною, що любила і розуміла музику та виховувала молодше покоління, підносила його таланти до найвищого рівня” [17, с.2].

Приміщенням філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї були дві кімнати тодішнього Народного Дому (зараз це приміщення “Музею народного мистецтва Покуття та Гуцульщини ім. Йосафата Кобринського”). Одна з кімнат була круглою, “симпатичною” [56, с.374]. Педагогів спочатку було небагато: крім директора Романа Рубінгера – вчителя гри на скрипці, працювали деякий час на початку вчительки фортепіано Анна Гісовська та Ірина Сатурська, віолончеліст Яків Козарук, який вів також музично-теоретичні предмети. З 1930 року у філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка почала плідно працювати Галина Миколаївна Лагодинська, що переїхала в Коломию з Дрогобича.

Г.М.Лагодинська належала до тих діячів української музичної культури, імена яких з відомих причин довгі роки замовчувалися. Про неї є лише дуже скупі біографічні відомості, вміщені у “Енциклопедії українознавства” [24], “Книзі про Надвірнянщину: Страгора” [78], “Історії Гуцульщини” Миколи Домашевського, “Біографічному словнику Прикарпаття” Володимира Полєка, “Українській музиці” Антіна Рудницького [21,67,72]. Окрему інформацію можна отримати з власних спогадів Галини Лагодинської та її чоловіка Осипа Залеського [25,56], та статті Ірини Таран “Галицька піаністка Галя Лагодинська” [79].

Відома піаністка, музична діячка, письменниця і педагог Галина Миколаївна Лагодинська /1900-1964 рр./ народилася у містечку Делятині на Надвірнянщині в поважній родині Миколи та Клавдії Лагодинських [Додаток №8].

Батько – адвокат, громадсько-політичний діяч, доктор права. Як активний член Української радикальної партії, створив у Делятині читальню “Просвіти”, а також був обраний послом до Віденського парламенту /1907-1918 рр./ та Галицького сейму /з 1913 року /. Микола Лагодинський приймав активну участь у створенні воєнізованих відділів Січових Стрільців, Загальної Української Ради, Національної Ради ЗУНР, був вельми заслуженою серед краян людиною завдяки своїй невтомній, плідній та різноманітній праці. Мати - повністю віддавала себе сім’ї, але завжди знаходила час для активної громадської діяльності, у всьому допомагаючи чоловікові.

У родині Лагодинських також підростала сестра Галі Ярослава-Олександра (1903-1936 рр.), у майбутньому відома авторка поезій та оповідань з гуцульського життя, яка виступала в літературі під псевдонімом Леся Верховинка та друкувалася в журналах “Молода Україна”, “Нові шляхи”, “Світ дитини”, що виходили у Львові в 20-х роках ХХ століття [ 21, с.484-485].

Початкову освіту дочки отримали вдома, так як батьки не хотіли посилати своїх дітей до польської школи. Вони зростали у будинку, де витав справжній український національний дух, де у великій пошані був Тарас Шевченко з його безсмертним “Кобзарем”.

Гімназійне навчання Галя Лагодинська закінчила у Львові в гімназії Святих Сестер Василіянок. Одночасно вивчала у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка гру на фортепіано у професора Марії Криницької, теоретичні дисципліни – у професора Станіслава Людкевича. В 1921 році вона виїхала до Відня для подальшого навчання. Музикологічні предмети студіювала у Віденському університеті та приватній музичній школі Кайзера, а також додатково навчалася гри на фортепіано у піаністки Софії Дністрянської (з Рудницьких), учениці знаменитих Єжи Лялевича й Еміля фон Зауера у віденській Майстершуле.

Розповіді про роки свого навчання у Відні Г.Лагодинська представила у статті до журналу “Овид” – “Мій спогад про Софію Дністрянську” Чикаго. – Овид - 1957. – Ч.4 [56, с.372].

Після закінчення музичних студій у Відні молода піаністка повернулася в Галичину і з запалом приступила до роботи. Протягом багатьох років вона працювала вчителькою гри на фортепіано у різних філіях Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка\xF03A Станіславів (1923-1929 рр.), Дрогобич (1929-1931 рр.), Коломия (1931-1941 рр.), знову Станіславів (1941-1944 рр.).

Згадуючи тогочасне життя в Коломиї, вже в Америці, через багато років, Галина Миколаївна Лагодинська-Залеська писала\xF03A “... люди з великою любов’ю ставилися до музики і це відчувалося увесь час та на кожному кроці. Майже не було української родини в місті чи селі, що не стояла б у тісному контакті з музичним життям. Одні співали, другі грали, інші диригували або організовували музичні імпрези – і все те з власної волі й охоти, без ніякого примусу й обов’язку – а всі разом не пропускали ні одної події, щоб участю в ній засвідчити свою любов до музичного мистецтва” [56, с.382]. “Я взялася з запалом до праці, бо й було з ким працювати. Більшість учнів були талановиті, і, що найважливіше, любили музику та пильно працювали так, що на добрі наслідки нашої обопільної праці не треба було довго чекати. Вже перші іспити і пописи показали поступи учнів, а це було заохотою і для них, і для мене до ще більшої наполегливої праці. Ще сьогодні маю в пам’яті всіх тих моїх учнів, їхній образ так виразно рисується в моїх спогадах, що інколи неначе живими бачу їх перед собою” [56, с.373].

Серед великої когорти учнів-піаністів Г.М.Лагодинської в Коломийскій філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка слід виділити таких\xF03A Маруся Витвицька-Сливинська (в США); Люба Коссак-Баб’юк (багаторічний викладач Львівської консерваторії ім.М.Лисенка); Надія Недільська (викладач Музичного інституту у Філадельфії); Леся Шипайло (в США); Юрій Новодворський (довголітній завідувач фортепіанного відділу Івано-Франківського музичного училища ім.Д.Січинського); Любомир Ковалів (піаніст з “Божої ласки”, загинув у роки війни); Ярослав Турянський (в США); Надія Корвацька (в Коломиї); Наталія Степаняк (загинула в роки війни); Дарія Михайлів-Ставнича (в Івано-Франківську), Оксана Яремич (в США) та багато-багато інших [5, с.159].

Як вчителька по класу фортепіано Г.Лагодинська давала своїм учням дуже добру підготовку, ставила перед ними високі вимоги і це проявлялося у вагомих результатах. Її педагогічна методика була спрямована на якнайширше ознайомлення учнів з музичною літературою різних епох та стилів: на кожну лекцію треба було приносити новий етюд, все нові п’єси, що привчало до самостійної праці й давало добрі навики читки нот з листа (a prima vista). Вивчали твори композиторів від Йогана Себастьяна Баха, класиків, романтиків до музики ХХ століття, українську музику, зокрема, твори Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Нестора Нижанківського та інших композиторів.

Окрім педагогічної діяльності Г.Лагодинська часто виступала з сольними концертами, про що свідчать афіші того часу. У газеті “Діло” за 1927 р. вміщено статтю Василя Барвінського “Концерт Галі Лагодинської”, де написано: “Першу спробу утвердитися перед публікою на самостійному концерті, що відбувся на початку грудня 1927 році у Станіславові, мала піаністка Галя Лагодинська. Її концертна програма складалася з творів: Й.Брамс “Рапсодія Es Dur№”, Р.Шуман “Новелетта fis moll”, Л.Бетховен “Соната As Dur”, Ф.Шопен “Скерцо cis moll”, декілька мініатюр українських композиторів. Цей виступ Василь Барвінський вважав цілком вдалим і висловловим побажання, щоб талановита піаністка “продовжувала свою працю і змагання на тім шляху, що особливо в початках не все вистелений рожами” [7].