Фортепіанне мистецтво Коломиї: історія та сучасність, Детальна інформація

Основи графіки і малярства отримала в Франції у Вищій мистецькій школі. До сьогоднішніх днів збереглися ескізи акварельного розпису церкви села Шепарівці біля Коломиї, окремі роботи в листівках, виконані талановитою художницею К.М.Кічурою.

Музичну освіту здобула у Львівському Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка. Починаючи з кінця сорокових років, Ксенія Мілетіївна Кічура почала надавала перевагу грі на фортепіано: заснувала музичну школу в Косові, як філію Коломийської, а пізніше стала викладачем по класу фортепіано у дитячій музичній школі №1 міста Коломиї, де працювала до останніх своїх днів.

У статті про К.М.Кічуру Мирослава Грушевська пише: “…не любила фальші ні в чому: ні в музиці, ні в стосунках між людьми. Завжди готова була допомогти колегам, а для чужих – далека і замкнута в собі. Пам'ять про неї, як про талановиту особистість писанкове місто зберігає і шанує для нащадків” [16, с.2].

Активну роль у розвитку піаністичної освіти у Коломиї відіграла також Любов Дмитрівна Станкевич /нар. 10.10.1928 р./. З її класу вийшли такі послідовники, як: Ігор Сербинський (викладач музичного училища ім. Д.Січинського в м.Івано-Франківську); Світлана Войцехівська (вчителька фортепіано у ДМШ №1 м.Коломиї); Квітослава Прокопів (вчителька фортепіано у ДМШ №1 м.Коломиї); Богдана Овчаренко (викладач Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника); Ірина Бакай (вчителька фортепіано у ДМШ м.Вінниця); Ірина Мацишин (вчителька фортепіано у ДМШ м.Чебоксари); Світлана Гнатюк (вчителька фортепіано у ДМШ м.Чернівці).

Любов Дмитрівна Станкевич народилася в місті Станіславові в сім`ї лікаря-рентгенолога, однак незабаром батьки переїхали на постійне місце проживання до Коломиї. З 1935 р. Л.Д.Станкевич навчалась в школі, а з 1939 р. в дитячій музичній школі м.Коломиї в класі фортепіано Євстахії Костянтинівни Ласійчук. В 1942 році після важкої променевої хвороби, на сороковому році життя помер батько – Дмитро Станкевич. Після закінчення школи, у 1947 році Любов Дмитрівна поступила на фортепіанний відділ Львівського державного музичного училища. Її викладачем і наставником по класу фортепіано була Олена Іванівна Кашкіна [Додаток №12].

Проте, після закінчення першого курсу музичного училища Л.Д.Станкевич змушена перервати навчання, у зв`язку з сімейними обставинами – арештом матері. В цей час вона працювала вчителькою по класу фортепіано. Тільки 28 січня 1949 року Л.Д.Станкевич змогла продовжити навчання в Львівському державному музичному училищі, яке успішно закінчила у 1951 році.

Молода вчителька отримала направлення в музичну школу містечка Чортків на Тернопільщині, де займалась викладацькою та концертмейстерською діяльністю.

У 1957 р. Любов Дмитрівна переїхала на постійне місце проживання до міста Коломиї і почала активну педагогічну діяльність в дитячій музичній школі №1, де працювала до 20 червня 1988 року, коли згідно поданої заяви вийшла на заслужений відпочинок. Проживає Л.Д.Станкевич в м.Коломия за адресою: вулиця М.Грушевського 76/2.

Як згадує учениця Любов Дмитрівни Станкевич Ірена Ткачук, її вчителька випромінювала енергійність, а за зовнішньою простотою ховалися сила і мужність, які дозволили попри усі життєві труднощі пронести свій педагогічний талант і присвятити його рідній школі. Уроки у класі фортепіано Л.Д.Станкевич проходили дуже творчо: педагог вчила розуміти стиль кожного композитора і для цього розуміння радила читати багато музичної літератури.

Після зустрічі автора з Л.Д.Станкевич залишилося враження, що зустрілася з людиною ліричного складу, елегантною і щирою. Серед своїх головних педагогічних принципів викладач вважає:

- індивідуальний підхід до учнів;

- максимум праці, зусиль і терплячості;

- досконале знання нотного матеріалу;

- авторитарність супроти учня і батьків;

- чисельність засобів праці.

Також, у своїх спогадах, крім вище зазначених, Л.Д.Станкевич згадує таких педагогів-піаністів, які в 50-80-х роках ХХ століття плідно працювали, розвиваючи і примножуючи кращі традиції коломийської піаністичної освіти: Марія Карачевська, Ярослава Мельник, Леонора Коссак, Олександра Левицька, Любов Карп`юк, Ірина Білінська, Віра Губач, Зеновія Гоянюк та інші.

Слід зазначити, що за спогадами численних очевидців особливо плідною і цікавою була діяльність знаної коломийської піаністки Романи Володимирівни Клапоущак.

2.2. Просвітницько-педагогічна діяльність піаністки Романи Клапоущак

Українська культура пам’ятає і вшановує імена тих чисельних трудівників, які своєю самовідданою працею невпинно будили національну самосвідомість, виховували молодь в дусі високої моралі й патріотизму. Із забуття виринають імена талановитих і відданих особистостей.

Однією з таких діячів української музичної культури була Романа Володимирівна Клапоущак-Гумілович /1909 – 1981 рр../ - провідний викладач по класу фортепіано дитячої музичної школи №1 міста Коломиї, прекрасна людина, життя якої служило взірцем чесного ставлення до праці, самовідданого служіння мистецтву [Додаток №13].

На жаль, єдиним джерелом відомостей про життя і просвітницько-педагогічну діяльність піаністки є спогади її учнів і “Альбом пам’яті Романи Володимирівни Клапоущак”, який зберігається у фондах Музею коломийської дитячої музичної школи №1 [2].

З автобіографії відомо, що Р.В.Клапоущак-Гумілович народилася 28 квітня 1909 року в селі Топірівцях тепер Городенківського району в родині сільського вчителя Володимира Гуміловича, де дітям змалку прищеплювали любов до навчання й праці. Батьки вважали за необхідне дати освіту дівчаткам, хоча в той час це було нелегко і необов’язково. Її батько був музикальною людиною – добре грав на скрипці, а мати чудово співала. В родині було пятеро дітей: Євгенія, Наталія, Романа, Степан і Маруся.

Мати рано померла і батько оженився вдруге. З того часу Романа рідко приїжджала в рідні Топірівці, навчаючись в народній школі ім. Княгині Ольги в місті Коломиї. В 1924 році Романа Володимирівна поступила на підготовчий курс учительського семінару гуртка “Рідна школа”, а в 1931 поступила до Консерваторії польського музичного товариства у Львові, де навчалася в класі солоспіву і брала приватні уроки гри на фортепіано. Проте Романа Володимирівна хотіла навчатися у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка, адже знала, що фортепіано і вокал викладався у цьому закладі на значно вищому рівні, а професорсько-викладацький склад славився іменами викладачів: Станіслав Людкевич, Нестор Нижанківський, Микола Колесса... У 1933 році їй вдалося перейти до Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка. Її викладачем по вокалу стала відома співачка Любов Улуханова, а викладачем по класу фортепіано – знаний композитор і піаніст Нестор Нижанківський. Після блискучого закінчення Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в 1935 році Р.В.Клапоущак переїхала до Коломиї і почала працювати у філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка. Вона з великим ентузіазмом та енергією включилася у вир музичного життя міста і району, брала активну участь у концертах як солістка Коломийського музично-драматичного театру.

Слід зазначити, що велика когорта учнів Р.В.Клапоущак. наслідуючи свою вчительку, обрали музику справою свого життя. Одна з її кращих випускниць Олександра Левицька – доцент кафедри спеціального фортепіано Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка, Лариса Дударєва – викладач Тернопільського державного музичного училища ім.С.Крушельницької, Надія Волошинська, Лідія Гримак-Грабар – викладачі Івано-Франківського державного музичного училища ім.Д.Січинського, Любов Хомич-Дорош, Оксана Дмитренко, Марія Гула, Лідія Круль – вчителі по класу фортепіано Коломийської дитячої музичної школи №1.

Згадуючи про Роману Володимирівну Клапоущак як педагога по класу фортепіано, її колишні учні в першу чергу підкреслюють особливий виховний потенціал її індивідуальних уроків, власне вже сама особистість викладачки, її ставлення до людей, зокрема до учнів, були високоетичним взірцем для кожного.

Головною рисою Р.В.Клапоущак була вимогливість до роботи учнів її класу і в першу чергу до себе. “Вона постійно працювала над собою: вдосконалювалась, сприймала нове, успіхи учнів ніколи не розцінювала як свої досягнення чи перевагу власної фортепіанної методики. З активною зацікавленістю викладач ставилась до музичних успіхів учнів, долі учнів і щиро бажала їм допомогти. Неможливо було уявити, що уроку з будь-яких причин не буде, що він скоротиться чи педагог в цей час займатиметься будь-якими своїми справами. Незважаючи ні на що, Романа Володимирівна систематично проводила уроки, ніколи не рахувалась зі своїм часом, приділяючи максимум зусиль і терпіння кожному учню для розкриття і розвитку його музичних здібностей” [2, с.21].

На заняттях по фортепіано Р.В.Клапоущак багато працювала над технічнимим вправами, над вокальним чуттям фрази, “співу” на фортепіано, над динамікою. Основною була робота над виразністю, яка щоразу випливала з конкретного змісту і стилю того чи іншого фортепіанного твору.

У своїй викладацькій діяльності Романа Володимирівна опиралася на основні методичні засади Нестора Нижанківського, який, як зазначалось вище, був її викладачем по класу фортепіано у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка. За словами учениці Р.В.Клапоущак Надії Волошинської, підхід до вивчення твору був дуже акуратний і педантичний. Викладач виховувала в своїх учнів гарне шляхетне звучання, ідеалом якого була співучість. Також постійно вдосконалювалася ритмічна організація гри, стрункість метричної пульсації. Розвиток техніки учня формувався на таких принципах:

відчуття вільної руки у зап’ясті, лікті і плечі, відчуття свободи всього тіла;

точна атака звуку, ясна, розбірлива фортепіанна вимова;