Фортепіанне мистецтво Коломиї: історія та сучасність, Детальна інформація

Маючи закінчену музичну освіту, Г.М.Лагодинська не переставала вдосконалюватися як піаністка і тому доїжджала у Львів на лекції відомого піаніста Егона Петрі, який у 1929-1932 роках проводив у багатьох європейських містах майстеркурси, поширюючи піаністичну систему Феруччо Бузоні. Також вона багато працювала на радіо, зокрема, для запису концертних програм, зданих у 1936 - 1937 рр. до СУПроМу для радіотрансляцій [32, с.64].

На жаль, праця “на щоденний хліб” не дала змоги Г.М.Лагодинській присвятитися виключно піаністичному мистецтву, але вона часто виступала на концертах як піаністка та концертмейстер співаків-солістів, ні на мить не припиняючи своєї музично-просвітницької діяльності. Після 1944 року вона виїхала на еміграцію спочатку у Відень, а потім до Аргентини, де у Буенос-Айресі викладала фортепіано у музичній школі при монастирі оо. Василіянів. Літом 1955 року переїхала до Америки у місто Буффало. Працювала вчителькою гри на фортепіано та управителькою відділу Музичного інституту в Нью-Йорку. Восени того ж року вона вийшла заміж за відомого музикознавця, композитора, диригента, багаторічного директора Станіславівської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка у 1921-1933 роках професора Осипа Залеського. Вони були знайомі ще з молодих років, коли їх пов’язувала спільна творча праця.

Окрім багаторічної праці піаністки-педагога Галина Миколаївна Лагодинська-Залеська плідно працювала на літературній ниві, пишучи рецензії, статті, нотатки, спогади-сильветки про українських та іноземних митців-музикантів. Зокрема, вона написала докладні спогади про працю у Коломиї, що вийшли друком у книзі “Над прутом у лузі...” [56]. У цих спогадах вона тепло згадує Романа Рубінгера, вказуючи на високий рівень його учнів-скрипалів. До найкращих учнів Романа Павловича відносить Володимира Цісика, пізніше відомого соліста і професора Українського музичного інституту в Нью-Йорку, Богдана Задорожного, пізніше професора, завідувача кафедри Львівського університету ім. І. Франка, який зберіг любов до музики на все життя і брав активну участь в роботі художньої самодіяльності університету. Згадує також Вільгельма Барана, потім члена оперного оркестру у Відні, а також Богдана Запутовича, Богдана Фіглюса, Міру Стефанів, Любу Сатурську. До цих прізвищ треба ще додати Таню Біленьку (потім закінчила Львівську консерваторію ім.М.Лисенка, померла молодою), Сергія Винярського, Дарію Кассіян, Нусю Кібюк (закінчила Львівську консерваторію ім.М.Лисенка), Ліду Коссак (потім архітектор, померла), Марту Коссак (зараз Волошинська, в Коломиї), Ярослава Баб’юка ( доктор фармакології в Празі) [56, с.372].

У панорамі музичного життя Коломиї першої половини ХХ століття Г.М.Лагодинська постає небуденною, по-своєму унікальною особистістю, а її діяльність як піаністки-педагога і просвітника відіграла важливу роль у національному відродженні краю. Вона не тільки навчала своїх учнів піаністичній вправності, а й вселяла в їхні юні душі любов до прекрасного, до рідної української землі, її історії та народу.

Окремо слід зазначити, що в 30-х роках ХХ століття у Коломийській філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, крім вище названих викладачів, також працювали: скрипалі Маріян Зегартовський, Йозефіна Фрейліх, Карло Баумгартен, Мечислав Райс, Франтішек Фреліх; піаністи Чеслава Давіскіба, Маріям Фреліх, Едита Фреліх. Це свідчило про високий професійний рівень Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, оскільки тут навчались не тільки діти українців, а також поляків та євреїв. Такі високопрофесійні педагоги, як Роман Рубінгер та Галина Лагодинська давали справді фахову підготовку.

На закінчення кожного півріччя в філіях Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка відбувались іспити і пописи (концерти учнів). На цих пописах-концертах учням-скрипалям акомпанували учні-піаністи, що також примушувало добре і швидко опановувати музичний текст. На іспити часто приїзджав професор Станіслав Людкевич, який тоді був інспектором філій інституту. Одним з таких концертів-іспитів був концерт, що відбувся 27 червня 1932 р., в програмі звучали твори:

Данкля “Менует” (скрипковий квартет у супроводі фортепіано).

Г.Венцель “Марш” (фортепіано).

П.Чайковський “Мазурка”, “Італійська пісня” (фортепіано).

Л.Бетховен “Для Елізи” (фортепіано).

Р.Шуман “Schniterliedchen”, Пісня мисливця (фортепіано).

Гельмесбергер “скрипковий квартет”.

Гелєр “Hansen und Banhen” (фортепіано).

Бюргмюлер “Цигани” (фортепіано).

Ш.Беріо “Концерт” №6 (для скрипки з фортепіаном).

Ф.Шуберт “Скерцо” B-dur (фортепіано).

Е.Гріг “Вальс”, “Танець слона” (фортепіано).

Гольтерман “Реверіе” (для віолончелі з фортепіано).

Л.Шпор “Концерт” d-moll (для скрипки з фортепіано).

Ф.Мендельсон “Пісня без слів” g-moll (фортепіано).

В.Моцарт “Фантазія” (фортепіано).

Хмара “Скрипковий терцет” c-moll i g-moll [98].

Вплив професора Станіслава Людкевича на музичне життя Коломиї був дуже вагомий. Відомі його статті про організацію музичної освіти та його роль в становленні Вищого музичного інституту у Львові і філій в інших містах. Композитор бачив відсутність посібників з музично-теоретичних предметів і вважав для себе необхідним їх підготувати. Так, в Коломиї вийшов друком підручник з теорії музики, а потім і з сольфеджіо. Безумовно, шкода було часу і сил такої людини, як автора грандіозних полотен “Кавказу”, “Заповіту”, “Наймита”. Але митець вважав, що така праця окупиться, вона необхідна, оскільки вірний був своїй думці, висловленій ще на початку століття, що музикою виховуємо не музикантів, а громадян. Приїзди Станіслава Людкевича до Коломиї безумовно впливали значною мірою на рівень підготовки учнів філії, виховували у них відповідальність за свої виступи. Після прослуховування учнів професор Станіслав Людкевич відбирав декількох кандидатів на пописи елевів (учнів Інституту) до Львова, де з'їжджалися учні зі своїми вчителями усіх філій [Додаток №9].

В 1937-1938 роках у таких пописах-концертах брали участь учні Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка фортепіанного класу Галини Миколаївни Лагодинської: Маруся Витвицька, Люба Коссак, Любомир Ковалів та Юрій Новодворський; класу скрипки Романа Рубінгера: Мирослав Стефанів та Богдан Запутович [5, с.160].

У важкі післявоєнні роки високий рівень музичної школи зберігався завдяки праці таких музикантів, як завуч школи Василь Якуб'як - музикознавець, композитор, диригент; педагог по класу фортепіано Євстахія Ласійчук, вихованка фортепіанного класу Василя Барвінського у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка у Львові.

Євстахія Костянтинівна Ласійчук /1911-1958 рр./ народилася в с.Річка Косівського району в сім`ї священника. Її батько був музично обдарованою людиною - грав на скрипці та диригував хором. В 1927 році майбутній педагог поступила до Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові. З 1939 року почала працювала в музичній школі міста Коломиї викладачем по класу фортепіано. [Додаток №10].

Про Євстахію Ласійчук, на жаль, не збереглося конкретних відомостей. З огляду на це, автор дослідження вважає за можливе опиратися на достовірність спогадів про Є.К.Ласійчук, які збереглися у пам’яті вдячних учнів. “Це була віддана музиці людина, пам`ять про яку зберігають усі її учні” - слова Любов Дмитрівни Станкевич, яка під час особистої зустрічі з автором, наголосила на основних засадах фортепіанної методики, які були особливо близькими і найбільш цінними у її вчительки - Євстахії Костянтинівни Ласійчук. Це, передусім - вимога ясності і проглядності фортепіанної фактури у виконанні, що мало на меті прослідковувати розвиток музичної думки. Точне вивчення нотного тексту, на думку Є.К.Ласійчук, дозволяло зрозуміти підтекст, який крився між рядками.

Розповідаючи про свою вчительку гри на фортепіано Любов Станкевич підкреслила, що при всій своїй пильній увазі до віртуозного розвитку учня, Є.К.Ласійчук насамперед виховувала музикою – недаремно з її фортепіанного класу вийшли відомі педагоги-піаністи. Вже в перші післявоєнні роки вона підготувала до вступу у консерваторію ряд учнів, серед яких Люба Коссак, Юрій Новодворський, три сестри Левицькі - Дзвенислава, Олександра і Оксана, сестри Кокодинські, Ярема Якуб'як, Любов Станкевич та інших.

Серед інших відомих коломийських піаністів слід згадати таку унікальну особистість як Ксенія Мілетіївна Кічура, яка поєднувала в собі дві постаті – музиканта і художника.

Ксенія Мілетіївна Кічура – Курбанович /1912 – 1969 рр./ народилася в місті Коломиї в родині правника і письменника Мілетія Кічури та піаністки Марії Глинської. Навчалась в коломийській гімназії “Рідної школи”. Ще з дитинства захоплювалася музикою і образотворчим мистецтвом [Додаток №11].