Ранньофеодальна, станово-представницька та абсолютна монархія в країнах Західної Європи, Детальна інформація

Розглядаючи виникнення і розвиток держави Франків, його суспільний і державної лад, систему органів влади, управління і основні межі права, можна сказати, що головною лінією розвитку франкського суспільства було формування і еволюція феодальних відносин, як наступної стадії розвитку суспільства після первіснообщинного і рабовласницького ладу.

Розвиток феодальних відносин був зумовлений тим рівнем, який складався ще у Франкській імперії. Земля концентрується в руках не багатьох, йде закріпачення селян.

ФРАНЦІЯ

Як вже говорилося, після смерті Карла Великого, стався розкол держави франків на декілька частин, що послужило причиною утворення нових держав. Правовою основою розділення землі Франкської імперії став Верденський договір 843 року, Карл Лисий отримав землі на захід від ріки Рейн. Це стало базою для розвитку подальших феодальних відносин у Франції. З IX-XI ст. розвинені феодальні відносини стають пануючими. У основі цього процесу лежало монопольне право на землю феодалів; зникнення вільних селян-землевласників; панування натурального господарства, яке вело до дроблення великих сеньйорій і виникнення великих маєтків. Вони стають чинниками, які ведуть до підриву єдності країни і територіального розпаду.

Процес становлення пануючого класу. Приватна власність на землю стала основою формування класів феодалів. Вплинула і система васальних відносин, яка відображала складні відносини між різними категоріями земельної власності. Приватна власність вела до того, що з’являлися великі площі землі в одних руках: захоплення, успадкування, державні наділи, закабалення, все це вело до монопольного права на володіння земельною власністю в руках вузької групи осіб (король і найближче оточення). Васальна система, що склалася у Франції, характеризувалася правовим оформленням відносин між землевласниками. Мета зводилася до того, щоб забезпечити політичну силу земельної власності і підтримати їх військовою силою.

Потужність власника землі визначалася кількістю васалів, тому прагнучи залишати мінімум землі, власник роздавав землі васалам. Собі залишали тільки родовий маєток, інше віддавалося у вотчину - у використання васалами, які повинні були виконувати деякі обов'язки.

Визнання влади сюзерена. Договір між васалом і сюзереном укладався публічно за допомогою чітко розробленого і урочистого обряду. Головним в цьому обряді було введення васала сюзереном в його володіння, а також клятва вірності васала. З’являється певна система між власниками землі – ієрархія. Також діє правило: “Васал мого васала, не мій васал". Сеньйор брав на себе обов'язок захищати свого васала, не тільки особисто, але і його майно. Також у разі необхідності допомагати йому матеріально, а васал повинен був нести військову службу у сеньйора, брати участь в судах, інших зборах, робити грошові виплати, які були суворо зафіксовані в звичаях: при викупі сеньйора з полону, при виданні старшої дочки заміж, при посвяченні старшого сина в рицарі. Також могли підносити різні подарунки. Договір діяв протягом усього життя. Надалі васали добилися права успадкування землі. Таким чином, формувався клас землевласників. Цей процес тривав досить довго.

Якщо васал порушував клятву вірності, то він позбавлявся земельного наділу. Сам процес розподілу земель носив назву ф'єфа.

До XI ст сформувалася досить складна структура суспільства, до якого входили і рицарі - нижній рівень класів феодалів, які не могли передавати у спадщину отриману за службу землю, носили назву шевальє. Вони були основною військовою силою сеньйорів.

Великі землевласники стали отримувати різні титули від короля, які встановлювали взаємовідносини між феодалами (барон, герцог, граф). Герцоги - це феодали, які знаходилися в прикордонній зоні держави, власники землі всередині держави - графи, що природньо підривало єдність країни.

До XII ст. починає змінюватися характер виробництва - з натурального воно поступово перетворюється в торгове. Формуються міста як центри торгівлі. Виникає новий спосіб формування земельної власності. Королі стали шукати підтримку серед городян, оскільки військова сила васалів була значно могутнішою за силу королів. Щоб змінити положення, почали роздавати землі знову, для подальшого посилення своєї влади. Землю королі отримували шляхом захоплення її у своїх старих васалів - так формується клас дворянства.

Інший шлях формування пануючого класу пов'язаний з церквою в період з XII по XIII стст. У цей період церква набуває такої сили, що з нею не могли порівнятися ні васали, ні королі. Внаслідок цього вона стала претендувати на владу. Всі священники не могли одружуватися, що консолідувало церкву і не дозволяло роздрібненню земельної власності. Кожний священнослужитель розпоряджався церковною землею в залежності від сану, але тільки так, щоб вона не вийшла зі складу церкви. Формується духовенство. Церква отримувала десятину, звільнялася від податків і зборів, була єдиною організацією, яка мала чіткі цілі (зайняти правляче положення в суспільстві).

У феодально-залежному населенні утворилися дві групи: серви і вілани. Перші були особисто залежними, їх статус був визначений рабовласницькою формацією. Вілани - особисто вільні, входили до складу общини. Вілан міг вільно продавати землі, але із збереженням повинності сеньйору, подальшим орендаторем ділянки. Життя серва належало сеньйору, він не міг ним розпоряджатися.

Обов'язки серва: подушний податок, внесення оброку, виконання барщини (3 дні). Не могли одружуватися без згоди пана, не могли свідчити в судовому розгляді, брати участь в судовому поєдинку, ставати священнослужителями. Сеньйор мав право “першої ночі". У віланів були ті ж повинності, за винятком згоди пана на шлюб і права “першої ночі". Всі повинності були закріплені звичаями. Також існувало таке поняття як баналітет - монопольне право сеньйора на засоби виробництва, тобто млин, печі і т.д. Селяни були вимушені платити за користування ними.

Йде процес розвитку міст, вони набувають фінансової свободи, прагнуть отримати повну свободу. Цей процес тривав з XII ст. по XVI ст. Революції відбувалися в містах. Тобто вони стали політичними центрами країни. Населення міст також диференціювалося. Міста в цей період ще перебувають в системі феодальних відносин і є їх частиною.

Сеньйоріальна монархія характеризується системою вищих органів влади, державною владою і управлінням, відсутністю системи органів управління.

Король вважався першим серед рівних, влада розподіляється між королем і величезною кількістю сеньйорів. Вона починає диференціюватися на судову, виконавчу, законодавчу. Королі прагнули до захисту держави і церкви, підтримки миру і порядку, внаслідок цього починаються формуватися нові органи влади - міністеріали (знавці права). Виділяються особливі адміністративні округи - превотажі, на чолі з превором, які обиралися на один рік. Кожний васал будував свою систему адміністративного розподілу.

З кінця XII ст. з’являється нова система. Це пов'язано з економічним розвитком, трипільним землеобігом, розвитком технічних культур, сільського господарства. Це було зумовлено входженням феодалізму в певну стадію. Починає зароджуватися капіталістичний устрій. Міста стали центрами ремісничого (кустарного) виробництва. Розвиток обміну між селом і містом вів до зміцнення влади останнього. Внаслідок цього, країні була потрібна територіальна єдність. Монархи це відчули і скористалися ситуацією. Крім того, землевласники з великими територіями (і церква) стали претендувати на владу. Людовік IX починає активно втілювати в життя необхідні країні реформи.

Військова - замінює феодальне ополчення на наймане військо, але для цього потрібні були досить великі фінанси - звідси наступна реформа.

Фінансова - вводить єдину золоту монету, окремі сеньйори тепер позбавляються права чеканити монету самостійно, що об'єктивно відповідає потребам розвитку економічних відносин. Природньо, що ця реформа забезпечила державну скарбницю великим капіталовливанням.

Судова - верховні судові функції починає здійснювати король, общини також володіють правом судової влади. Внаслідок створення єдиних територіальних одиниць, були введені особливі особи, які вершили правосуддя на місцях. Проте важливу роль продовжував грати суд сеньйора.

Людовік IX створює особливий судовий орган на базі королівської курії - Паризький парламент, який стає апеляційним органом. З початку XIV ст. по мірі зростання міст, подальше формування нового економічного укладу знаходить відображення в соціальній структурі суспільства.

У цей період спостерігається консолідація різних станів, і зміна характеру взаємовідносин між різними станами. Земельна власність проходить наступний еволюційний шлях: Алод \xF0C6 Бенефіцій \xF0C6 Феод. Останній з’являється з перших двох і є формою приватної земельної власності, яка передавалася у спадщину старшому сину.

Світські феодали претендують на володіння землею, на певне місце в системі державних органів, право мати податковий імунітет. Духовні феодали - на землю, податковий імунітет, отримання постійної фінансової бази - десятини.

Перших два бажання об'єднували їх, третє роз'єднувало. Боязнь втрати своїх привілеїв, в ході посилення влади короля, виступів народу, консолідує клас феодалів в єдиний фронт проти селянства. Ще одна небезпека для них - городяни, які платили повинності феодалу. Міське населення несло основну масу податків, що платилися королеві і феодалам.

Французькі королі починають скликати з'їзди феодалів для встановлення нових податків. Городяни вимагали аналогічного з'їзду і отримали становий орган - Генеральні штати (ГШ). У його функції входили податки (привели до протистояння короля і ГШ), також ГШ вимагали контролю за витратою фінансів. Королі добилися права збирати королівську данину, яка не була визначена, подушну подать, податок на сіль. Добившись цього, королі перестають скликати ГШ. Замість нього створюється новий орган - нотабль, що складається із знатних землевласників, тобто був органом земельної олігархії.

Олігархічний лад веде до роздроблення країни, а у Франції вже йде становлення нових відносин в промисловості, що не веде до становлення олігархії в такій мірі, як в Німеччині, де йшов розвиток сільськогосподарської промисловості. У Франції великі землевласники залучаються до торгівлі, що сприяло розвитку ремесла.

Стара система органів не зазнала істотних змін. Преви тепер здійснюють свої функції, не набридаючи королеві, володіють повною владою в своєму регіоні.

Починаючи з XVI ст. формуються нові прогресивні капіталістичні відносини в промисловості і сільському господарстві. З'являється мануфактура в суднобудуванні, в гірництві, в металургії, в книгодрукуванні. Утворилися великі економічні центи в Парижі, Марселі, Ліоні, Бордо.

Розвиток товарно-грошових відносин привів до формування єдиного загальнонаціонального ринку, а зародження капіталістичних відносин викликало важливі зсуви в соціальній структурі суспільства. Нарівні з основним класом експлуататорів- феодалів з'явився новий клас експлуататорів - буржуазія, основу якого складали купці, лихварі, мануфактуристи. У цей період зростає зовнішня торгівля Франції з древньо-європейськими країнами.