Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови, Детальна інформація

Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови
Тип документу: Реферат
Сторінок: 17
Предмет: Мова, Лінгвістика
Автор: Олексій
Розмір: 73.7
Скачувань: 4020
означальності:

Чи не того ж то коничок ірже, що я вірно кохаю (ФЗМВ, 179);

додатковості:

Чую я серед людей, Що мій милий не повернеться (179);

причиновості:

Тим я її не займаю, що сватати маю (196);

наслідковості:

Гирод вепми засмутився, Що Христос-цар народився (К.Зв., 206).

Звичайно, в поезії Т. Шевченка якщо і є елементи синтаксичного синкретизму, то вони належать до винятків: виступають переважно тоді, коли у твір повністю переноситься певний фольклорний компонент; таким є, наприклад, взяте з русального вірування заклинання, наведене в «Причинній». Пор.:

Не мий ноги об ногу,

Не сій муки над діжу,

Ух, ух,

Пограймось, погуляймо

Та пісеньку заспіваймо:

«Ух! Ух!

Солом’яний дух, дух!

Мене мати уродила,

Нехрищене положила (ФЗМВ, 98).

Солом’яний дух! дух!

Мене мати породила

Нехрещену положила» (І, 5).

Проте, на відміну від народнорозмовного, у фольклорному синтаксисі є свої специфічні фігури, які Т. Шевченко використовує повністю. Одна з них — це дієприкметники, які завершують собою зворот, пор.: Ой заржи, заржи, вороний коню, під круту гору йдучи (ФЗМВ, 179) — Заговорили щось погане За гробом люди ідучи (II, 451). Далі треба відзначити вживання сполучника та не в значенні приєднувального, а як такого, що єднає два і більше сурядних присудки: Наберу я хмелю повну жменю Та посію над водою (ФЗМВ, 185) — На розпутті кобзар сидить та на кобзі грає (І, 63). Одна з виразних фольклорних ознак — повтор: Козак звичай знає, він рано вставає, Та він рано вставає, ярмо накладає (ФЗМВ, 197) — І про неї добрим людям Кобзарі співають, Все співають, як діялось (І, 22). Нарешті, однією з ознак фольклорного синтаксису є складнопідрядні речення, в яких головне завершує конструкцію: Кого люблю усім серцем, повік не забуду (ФЗМВ, 199); А як будеш двох любити, буде тебе Бог судити (187); Як заїдеш ти за гору, я тебе забуду (215). Т. Шевченко переймає цю конструкцію:

Бо хто матір забуває,

того Бог карає (І, 335).

Отже, народнорозмовна основа мови Т. Шевченка виступає досить виразно на всіх рівнях: лексичному, фонетичному, морфологічному і синтаксичному. І разом з тим кожен з цих рівнів засвідчує орієнтацію поета на первісне образно-художнє нормування мови в фольклорі і на свідомий відбір слів і форм відповідно до їх територіальної поширеності. Заслуга Т.Г. Шевченка перед українською культурою полягала насамперед у тому, що він надав літературній мові внутрішньої естетичної впорядкованості, збагативши народнорозмовну мову органічним уведенням у неї елементів з інших джерел і тим самим віддаливши мову літератури від побутової мови. Особливо помітна творчоестетична робота у синтаксичній організації тексту.

Т. Шевченко, на відміну від своїх попередників — поетів-романтиків — не стилізував свої твори під фольклор: він або трансформував його, або лише спирався на вироблені в ньому естетичні цінності. Його самобутня творчість органічно зливалася з фольклором як формою національного самовираження.

За спостереженням В. Чапленка, народнорозмовні елементи переважають у його ранній творчості, а пізніше наростає значення церковнослов’янізмів та етранжизмів. Проте цей же автор зауважує, що «й в останні дні свого життя наш поет не раз удавався до цього джерела (в таких своїх речах, як «Над Дніпровою сагою», «Подражаніє сербському», «Титарівна-Немирівна», «Тече вода з-під явора», в перекладах із «Слова о полку Ігоревім») 1.

 1 Чапленко В. Названа праця. — С. 93.

Усі епічні українські твори Т. Шевченка пересипані уривками з історичних, ліричних, весільних і побутових пісень. Цікаво відзначити, що героїні деяких творів («Гайдамаки», «Відьма», «Марина»), які через трагічні обставини втратили розум, співають пісні з весільної перезви: «Загрібай, мамо, жар, буде тобі дочки жаль, жаль», «Ой у новій хаті полягали спати», «Як була я молодиця» та ін. Очевидно, ще в дитинстві Шевченка зачарували чумацькі пісні. Між 1843 і 1847 рр. він записав пісню:

Ой йшов козак з Дону, та із Дону додому,

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes