Tарас Шевченко — реформатор української літературної мови, Детальна інформація

Хмельницького чигиринського давного запорозця (ИПМН, 140).

Т. Шевченко переймає ритм думи, як спеціальний стилізуючий засіб нанизує сполучення «іменник + прикметник» у характеристиках дійових осіб (типу лицаря старого, брата військового), використовує військову й батальну лексику тих часів (гармата, ножі обоюдні, шаблюка, ратище, самопал, рушниця-гаківниця та ін.; козак, запорожці, отаман, гетьманщина, есаул, обоз, табор, полковник, товариші запорожці та ін.), вдається до сполучень іменників за типом прикладок (батьку-отамане, пани-брати, брати-отамани, козацтво-товариство) і парних дієслів-синонімів (стогне-плаче, плачерида, квилить-плаче, в’ються-гнуться та ін.).

Складовою частиною поеми «Сліпий» («Невольник») є дума, яку співає Степан, повернувшись із турецької неволі. Окремі строфи думи написані в нехарактерному для неї коломийковому розмірі (У неділю вранці-рано Синє море грало; Товариство кошового На раді прохало — І, 284), але більшість — це нерівноскладові рядки з об’єднуючою їх дієслівною римою:

На морі синьому

За островом Тендром потопали,

Пропадали...

Один потопає,

Другий виринає

Козацтву-товариству із синьої хвилі

Рукою махає, гукає:

— Нехай вам, товариство, бог допомагає! —

І в синій хвилі потопає,

Пропадає (І, 285).

Елементи такої ритміки є й у інших, не стилізованих під думи творах. Пор. у «Гайдамаках»:

Єсть серце єдине, серденько дівоче,

Що плаче, сміється, і мре, й оживає,

Святим духом серед ночі

Понад ним витає (1, 85);

у «Гамалії»:

Ой заграй, заграй синесеньке море,

Та під тими байдаками,

Що пливуть козаки, тільки мріють шапки,

Та на сей бік за нами (І, 199);

під думний лад повністю стилізовано вірш «У неділеньку святую...»:

І одномасне, одностайне

Громада вибрала гетьмана —

Преславного Лободу Івана,

Лицаря старого,

Брата військового (II, 138).

У поемі «Царі» є ще стилізація під російські билини: