Міжнародний міграційний рух населення: теорія, аналіз сучасної структури, Детальна інформація

Міжнародний міграційний рух населення: теорія, аналіз сучасної структури
Тип документу: Реферат
Сторінок: 8
Предмет: Інше
Автор: фелікс
Розмір: 102.3
Скачувань: 2568
введені для статистистичної зручності і не мають на меті вираження думки або судження

про стадію розвитку, що досягнута країною/регіоном в процесі розвитку.”

“Кожен мігрант, навіть нелегальний, як правило приносить державі

більше вигоди ніж збитку, оскільки є більш схильним до сплати податків

і менш схильним до користування громадськими благами, наданими державою.

Причому завжди не лише складає конкуренцію місцевій робочій силі,

але й значною міржою підвищує споживання”





Всуп.

Загальні статистичні дані.

На кінець ХХ століття загальна чисельність людей на Землі становить 6,1 мільярда. В менш розвинених регіонах світу проживає близько 80% його населення, серед яких Китай та Індія складають 2,3 мільярда, що становить 38% всього населення Землі. Щорічно населення зростає на 77 млн. чол. і 98% цього приросту припадає на менш розвинені регіони. Шість країн, яким людство завдячує більше половини щорічного приросту населення є: Індія – 21%, Китай – 12%, Пакистан – 5%, Нігерія – 4%, Бангладеш – 4% та Індонезія – 3%.

Загальна кількість індивідів, що проживають в країні, яка не є їхньою рідною складає 175 млн. чол. Ця кільксть збільшилась більше ніж вдвічі з 1975 року. Шістдесят відсотків мігрантів проживає в більш розвинених країнах, а сорок – в менш. Найбільша кількість іммігрантів налічується в Європі (56 млн.), Азії (50млн.), Північній Америці (41 млн.). На данний момент мігрантами є 3% населення земної кулі. 1 з 70 в країнах, що розвиваються є іммігрантом. Кількість біженців на кінець 2000 року становила 15,9 млн. чол. Найбільше біженців перебуває в Азії – 9,1 млн., в Африці – 3,6 млн.

Валова міграція. Протягом 1995-2000 років, більш розвинені регіони світу, примали щорічно приблизно 2,3 млн. мігрантів з менш розвинених країн, або 11,6 млн. за весь період. Найбільше іммігрантів минулого року прийняла Північна Америка (1,4 млн.), майже в 2 рази менше - ЄС (0,8 млн.) і Океанія, включно з Австралією і Новою Зеландією, – (90 тис.). Рівень чистої міграції Океанії був майже 3 іммігранти на 1000 корінних жителів. В Європі цей показник слав 1 мігрант на 1000 жителів. Найвищий рівень еміграції спостерігали в латинській Америці і карибських країнах, де втрати населення склали 1 емігрант на 1000 корінних жителів. Для Африки та Азії, чиста еміграція склала, відповідно, 0,6 і 0,4 чол. на 1000 тис. корінних мешканців.

На початок 21 сторіччя, один з 35 чоловік в світі є мігрантом і якби всі мігранти жили в одній країні, це була б п’ята з чисельністю населення країна світу.

(Права таблиця: світова чисельність людей-іноземців за походженням, порівняно з власне іммігрантами, Ліва Таблиця: регіональне порівняння чисельності іммігрантів)

Міграція, як демографічне явище.

Визначення Міграції

Широке розуміння предмета демографії передбачає вивчення міграцій населення у різних генераціях, соціальних групах і на різних територіях. Являючи собою сукупність усіх видів переміщень у просторі, міграції призводять до зміни географічного розміщення населення, його густоти та заселеності територій, їх супроводжують збільшення або скорочення чисельності населення, зміни його статево-вікового, сімейного, шлюбного та етнічного складу, соціальної структури територіальних спільнот як у місцях виходу, так і в місцях вселення мігрантів.

Труднощі переїзду та адаптації до нових умов життя негативно впливають на здоров'я мігрантів, частоту й характер їх захворюваності, знижуючи тривалість життя та викликаючи у низці випадків підвищену й передчасну смертність цього контингенту. Як правило, міграції сполучені з тимчасовим, а іноді й тривалим розривом сімейних зв'язків, відстроченими шлюбами та народженням дітей. Отже, міграції є складником демографічної ситуації, впливають на характер демографічного розвитку, взаємопов'язані з процесами відтворення населення, вносять істотні зміни в його структури.

Класифікація міграцій.

У вузькому значенні поняття міграції являє собою вид територіального переміщення населення, який завершується зміною постійного місця за-мешкання, що у буквальному розумінні слова означає переселення. Широко вживаний наприкінці XIX — на початку XX сторіччя, термін "переселення" позначав масовий рух сільського населення з аграрне перенаселених губерній у східні та південні райони Росії. У 1930-ті роки більш вживаним стало поняття "перерозподіл населення й трудових ресурсів", яке об'єднувало територіальні переміщення населення із села в місто та з європейської частини країни в її східні райони. У 1940—1950-ті роки термін "міграції населення" практично не використовували. Його відновлення й новий етап у вивченні міграцій населення належать до кінця 1950-х — початку 1960-х років.

Види міграцій

Однією з головних ознак міграцій є перетин адміністративних кордонів тих чи тих територій — держави, області, населеного пункту. На цій підставі виокремлюють перш за все зовнішні та внутрішні міграції. Зовнішні міграції (еміграція та імміграція) пов'язані з перетином державного кордону, їх також називають міжнародними й, у свою чергу, поділяють на міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні.

Внутрішні міграції є міжпоселенськими переміщеннями населення всередині країни. Жодні внутрішньопоселенські переміщення, наприклад, у межах того самого міста, як міграції населення не розглядають. Розрізняють міграції сільського та міського населення, міжміські міграції та міграції у межах сільської місцевості, а предметом вивчення є міграційні потоки у напрямках "село — місто", "місто — місто", "місто — село" та "село — село". До нещодавнього часу міграції у напрямках "село — місто" та "місто — місто" домінували в структурі міграційних потоків в Україні.

Розрізняють також і міграції в межах окремих великих територіальних одиниць — області, економічного району, автономної республіки. У цих випадках міграції поділяють на внутрішньообласні та міжобласні, внутрішньорайонні та міжрайонні, внутрішньореспубліканські та міжреспубліканські.

Міграція Заміщення.

Міграція заміщення – термін, який позначає кількість іммігрантів, яка потрібна країні для того, щоб запобігти зменшення населення, або його старіння внаслідок низької народжуваності та смертності. Це питання висвітлено в звіті ООН з міграції заміщення, в якому розглянуто 8 країн з низькою народжуваністю (Францію, Німеччину, Італію, Японію, Республіку Корея, Росію, Великобританію і США), а також два регіони – Європу та ЄС. В звіті аналізувалось кілька альтернативних сценаріїв і рівні імміграції, необхідні для запобігання зменшенню і старінню населення. Отже, протягом першої половини 21 століття, маса населення розвинених країн прогнозовано стане меншою і старшою, за відсутності міграції. В той же час лише невеликий рівень міграції міг би компенсувати від’ємний приріст населення. Рівень же імміграції, в свою чергу, сильно відрізняється в різних країнах. Якщо рівень імміграції в ЄС може залишатись приблизно таким же, щоб не допустити зменшення населення, то для всієї Європи ця цифра має подвоїтись.

За способом реалізації міграції класифікують як організовані та неорганізовані. Перші здійснюють за допомоги й за участі державних та громадських органів, другі ж — силами й коштом самих мігрантів без матеріальної та організаційної підтримки з боку будь-яких установ. Неорганізовані міграції називають іноді індивідуальними.

Переселення, які мають незворотний характер, деякі дослідники класифікують як постійні міграції. Всі інші види міграцій, які мають тимчасовий характер, іменують як зворотні. Загалом же загальноприйнята класифікація міграцій на сьогодні відсутня.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes