Міжнародний міграційний рух населення: теорія, аналіз сучасної структури, Детальна інформація

Міжнародний міграційний рух населення: теорія, аналіз сучасної структури
Тип документу: Реферат
Сторінок: 8
Предмет: Інше
Автор: фелікс
Розмір: 102.3
Скачувань: 2523
^



\x00B8

\x00BA

B

n

\x02DC

A

“…“\x00BAA\x20AC“w“w“w“w“w“p

\x8411\x02D0\x2431\x3700$\x2438\x4800$\x8460\x02D0\x1700 нормальних обставин визначена режимом його відтворення. Таким чином, вплив через вікову структуру - один з аспектів впливу відтворення населення на міграційну рухливість.

Розрізняють показники міграційної рухливості й залежно від статі. Переважання чоловіків серед мігрантів, відзначене у багатьох країнах, не є універсальним правилом, і в окремих країнах у різні часи в міграційних потоках спостерігали підвищену питому вагу жінок. В Європі, наприклад, у минулому серед мігрантів переважали жінки, що дало підстави англійському досліднику XIX сторіччя Е.Рейвенстайну сформулювати емпіричні закони міграції, один з яких стверджував, що жінки більш схильні до міграцій, ніж чоловіки.

Рухливість населення залежить і від шлюбного стану, і від кількості дітей у сім'ї, хоча ці залежності не є такими однобічними, як, наприклад, зв'язок інтенсивності міграцій з віком. Не тільки міграційна рухливість може залежати від кількості дітей у сім'ї, але й кількість дітей, у свою чергу, може визначатися рівнем рухливості: часті переїзди сімей призводять, як правило, до відкладання народжувань, а зрештою й до зменшення їхньої кількості. Так виявляє себе ще один бік взаємодії міграцій та відтворення населення.

Міграційна рухливість справляє вплив на інтенсивність процесів відтворення як відкритого, так і закритого населення, їх розрізняють залежно від того, чи обмінюється конкретна територія населенням з іншими чи ні. Прикладом відкритого населення може бути населення будь-якого району або міста. Абсолютно закритим є тільки населення всієї земної кулі. У минулому закритими були населення багатьох ізольованих районів, окремих островів навіть цілих континентів. Сьогодні замкнутість окремих територій подолано, але все-таки й нині населення багатьох країн з незначним обсягом зовнішніх міграцій практично близьке до закритого.

У відкритому населенні міграції безпосередньо змінюють його чисельність і склад. Особливо важливе значення мають зміни статево-вікової структури. Якщо серед мігрантів переважають чоловіки й спостерігається підвищена частка молодших груп працездатного віку (від 16 до ЗО років), то це призводить до фемінізації населення та його постаріння у районах вибуття мігрантів і надмірної частки молодих чоловіків у районах вселення. Багаторічна міграція сільської молоді в міста України супроводжувалася протилежним ефектом. Уже на 1970 рік у сільській місцевості був відзначений дефіцит жінок, обмежений рамками молодіжного контингенту (15-24 роки). На момент перепису 1989 року він істотно збільшився, охопивши всі вікові групи до 40 років. Водночас у місті спостерігався надлишок жінок рішуче в усіх групах віком понад 15 років.

Зумовлена міграціями диспропорція статей ускладнює укладання шлюбів, що, у свою чергу, справляє вплив на інтенсивність процесу народжуваності як у місцях вибуття, так і у місцях вселення. У зв'язку з прискоренням старінням населення у районах вибуття в них зростає смертність.

Міграційні процеси справляють і побічний вплив на відтворення населення. Міграції є одним з головних каналів соціальної мобільності населення, їх супроводжують зміни соціального статусу мігрантів, їх професії, культурно-освітнього рівня, способу життя. В результаті соціальних переміщень мігранти поступово прилучаються до зразків демографічної поведінки та відтворювальної моделі нової для них соціальної групи. На цей процес потрібно звичайно близько 10 років. Таким чином, міграції навіть усередині закритого населення виявляються потужним чинником змін у режимі відтворення населення загалом.

“Приживаність” новоселів.

Термін "приживаність" з'явився наприкінці XIX - на початку XX сторіччя й пов'язаний з російським переселенським рухом. Аналогів у західноєвропейських мовах цей термін не має. В останні 15-20 років у вітчизняній літературі дістав поширення інший термін - адаптація. Хоча адаптація і є засадовою стосовно приживаності, проте перша не вичерпує повністю феномен переходу новоселів до складу постійного населення району вселення.

Приживаність новоселів - це остання стадія міграційного процесу, їх адаптація до різних компонентів умов та способу життя населення в районах вселення перебігає нерівномірно. У деяких своїх формах вона завершується швидко, особливо якщо відмінності в умовах та способі життя у місцях виходу та районах вселення незначні або в останніх кращі, ніж у перших; в інших формах - це доволі тривалий процес. У низці випадків він триває й після того, як новосел стає старожилом. Це пояснюється тим, що приживаність, крім адаптації переселенців до умов та способу життя у місцях вселення, має й інший бік - пристосування цих умов до потреб самих переселенців. Останній процес часто-густо буває більш важливим для приживаності новоселів. Пристосування матеріальних умов до своїх потреб переселенська література називала в минулому "облаштуванням новоселів".

Отже, і адаптація, і облаштування являють собою взаємодію суб'єктивного та об'єктивного, проте адаптація - це пристосування суб'єкта до об'єктивних умов довколишнього середовища, а облаштування - перебудова зовнішніх умов відповідно до потреб суб'єкта. Без поєднання цих двох процесів приживаність новоселів не може бути остаточною.

Але адаптується не лише сам іммігрант. Часом суспільству набагато важче прийняти і адаптуватись до нього. Такого роду питання стосують соціальних, або суспільних наслідків міграції. Серед них несприйняття іммігрантів громадянами країни, зростання расового/етнічного, а відтак і суспільного напруження. Часом доходить до парадоксів, які цілком можна зрозуміти з позиції першовартісної самооцінки пов’язаної з приналежністю людей до “розвинених” країн, які багато іммігрантів мали можливість відчути на власній шкірі, як от неприйняття іммігрантів тими, хто ще в недалекому минулому самі були такими ж іммігрантами. За даними Інтернет опитування ВВС про міжрасові відносини у 2002 році, чверть респондентів африканського чи азійського походження відповіли, що нові іммігранти ані інтегруються, ані вносять будь-який позитивний внесок в суспільство (!!!).

Державна та міждержавна політика стосовно міграції. Механізми регулювання її обсягу

По мірі того, як розвивався міжнародний рук робочої сил, створювались і вдосконалювались, в свою чергу, і механізми державного управління міграційними потоками. Головним інструментом регуляції міграції, звичайно ж є закон. В той час, коли всі країни світу просуваються до лібералізації торгівлі, практично всі вони проводять заходи щодо обмеження міжнародної міграції. Причиною цього є проблеми, які несе з собою міжнародна міграція, вона і веде до створення широкої системи державного і міждержавного регулювання. Втручання держави в міжнародний рух робочої сили почалось значно раніше ніж його участь в регулюванні міжнародній торгівлі. Вже в кінці 18 століття в Англії були прийняті закони, що забороняли еміграцію робітникам промисловості. Протягом 21 століття багато європейських країн приймали закони, які обмежують в’їзд небажаних нелегальних осіб. Тоді ж країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання міграції, частина який діє і до цього часу.

Законодавство більшості країн, в першу чергу, проводить чітке розмежування між іммігрантами, тобто людьми, що переїжджають в країну на постійне місце проживання, і людьми, які знаходяться в країні тимчасово. За звичай державне регулювання здійснюється через фінансовані з бюджету програми обмеження притоку міжнародної робочої сили, або ж стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину.

Більшість країн в’їзду, використовують селективний підхід до регулювання міграції, тобто не перешкоджають в’їзду тих категорій робітників, які потрібні в даній країні, і обмежують в’їзд всіх інших.

Нормативно-правова база для імміграції в більшості країн, що приймають іммігрантів, представлена величезною кількістю законів і підзаконних актів. Основні риси імміграційного законодавства є наступними:

Професійна кваліфікація. Законодавства всіх країн, що приймають іммігрантів встановлюють жорсткі вимоги до рівня освіти і робочого стажу за спеціальністю. Мінімальними вимогами є закінчення середньої школи або профтехучилища, що повинно підтверджуватись відповідним дипломом. В більшості випадків диплом необхідно підтвердити або оцінювати в країні в’їзду, на предмет відповідності вимог до спеціаліста у відповідній сфері діяльності даної країни. В більшості випадків, лише не велика кількість іммігрантів працюють за спеціальністю в країні в’їзду (в основному ті, яких влаштовано на роботу перед прийняттям в країну). Більшість тих, хто не достатньо володіє професійною термінологією, або ж самою мовою країни в’їзду, немає матеріальної можливості оплатити атестацію, чи часу на підготовку до екзамену, з очевидних причин нагальності задоволення потреб першої необхідності, поступово втрачаючи навики і вміння, так ніколи і не підтверджують свою професійну здатність, влаштовуючись на "чорні" невдячні, низькооплачувані роботи. Так розвінчується ще один великий міф про те, що з того боку паркану, трава завжди зеленіша, або краще там, де нас нема.

Обмеження особистого характеру, що включають відповідні вимоги до стану здоров’я іммігранта. Присутній також і віковий ценз.

Кількісні квоти.

Економічне регулювання, що вводить фінансові обмеження, які забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. ЩО ж стосується юридичних осіб, то в деяких країнах, фірми мають право наймати іноземну робочу силу, лише тоді, коли ними досягається відповідний об’єм продажу чи обороту, або після внесення спеціальних виплат в державний бюджет.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes