Міжнародний міграційний рух населення: теорія, аналіз сучасної структури, Детальна інформація

Міграційні потоки

Для кожної окремої людини міграція становить одиничну подію. Але як масовий процес міграції населення складені з потоків, що належать до певного часу й території. Під міграційними потоками у демографії розуміють сукупності одиничних міграційних переміщень, об'єднуваних спільністю напрямку, який визначається районами вибуття або прибуття мігрантів упродовж певного календарного проміжку часу. Однією з істотних закономірностей міграційних процесів є наявність зустрічних потоків між місцями прибуття та вибуття мігрантів, їх називають прямими та зворотними потоками. Більший за розмірами з двох спрямованих назустріч один одному міграційних потоків позначають як домінуючий, а менш інтенсивний — як протилежний. Різницю між ними називають чистим потоком, а їхню суму — обміном населення між двома районами.

Міграційна когорта.

Сукупність мігрантів, об'єднувану спільним періодом міграцій у певний населений пункт або район, називають міграційною когортою, її виокремлюють на підставі даних переписів населення про тривалість проживання мігрантів у місцях вселення. Відомості про міграційні когорти становлять інтерес з точки зору історії міграцій, їх територіальних і часових закономірностей, їхнього внеску у формування населення — зміну його чисельності та складу. Слід розрізняти чисельність фактичних та чисельність таких, що дожили у певному місці, міграційних когорт, поза як фактичні когорти поступово зменшуються у зв'язку з наступними міграціями та смертністю переселенців. Вплив цих чинників зростає мірою збільшення тривалості проживання міграційних когорт у місцях вселення.

Міграційна поведінка, міграційна установка, міграційна мотивація.

Міграційна поведінка є одним з видів демографічної поведінки і являє собою сукупність дій та відносин, які опосередковують переселення індивідів або відмову від них. У рамках вивчення міграційної поведінки досліджують соціально-психологічні аспекти індивідуального, групового та масового ставлення людей до зміни місця проживання.

Процес міграції населення включає три стадії: перша з них — потенційна міграція, друга — власне міграція населення, третя й остання — адаптація переселенців до умов життя в місцях їх вселення. На початковій стадії міграційного процесу під впливом можливих перспектив зміни деяких умов життя відбувається формування тих чи тих установок міграційної поведінки.

Міграційна установка являє собою психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість дій, детермінованих позитивним або негативним ставленням до зміни місця та умов життя. Міграційна установка відображає готовність до певного результату міграційної поведінки. Відомості про міграційні установки отримують, як правило, із соціологічних опитувань потенційних мігрантів. Спонукальним компонентом міграційної установки є міграційна мотивація, яка розкриває якісний бік потреби індивіда у зміні місця проживання, умов праці, реалізації певних життєвих планів.

Вимірювання міграцій населення.

Основні показники та визначення.

Кількісний аналіз міграцій починається з визначення її розмірів. Розмір міграцій можна розглядати з двох точок зору.

По-перше, для будь-якого відкритого населення можна визначити показники, що характеризують його міграційну взаємодію з іншим відкритим населенням. З точки зору кожного такого населення (країни, району, населеного пункту) міграції поділяють на сукупність прибуттів з-за меж території його розселення та сукупність вибуттів за її межі. Різницю між кількістю вибуттів та кількістю прибуттів за певний період називають чистою міграцією, а у низці літературних джерел використовують рівнозначні терміни нетто міграціяабо сальдо міграції'. Отже, тією мірою, якою розмір міграцій виражає міграційну взаємодію конкретного населення з усіма іншими, його характеризують чотири показники: кількість прибуттів, кількість вибуттів, величина чистої міграції та розміри валової міграції. Остання являє собою суму кількостей прибуттів та вибуттів.

По-друге, для кожного населення, як відкритого, так і закритого, можна визначити показник, який відображає загальний рівень рухливості цього населення. Такий показник називають рухливістю. Для закритого населення рухливість збігається з прибуттям або вибуттям, які теоретично дорівнюють одне одному. Для відкритого населення рухливість дорівнює кількості всіх вибуттів плюс кількість всіх прибуттів з-за меж його території або, що те саме кількості всіх прибуттів плюс кількість вибуттів поза межі території.

Розміри міграцій залежать від вибору територіальних одиниць, стосовно яких вивчають обмін населенням. Тому при визначенні розмірів міграцій необхідно зазначати, про міграції між якими територіями йдеться: зовнішні чи внутрішні, міжреспубліканські, міжобласні, між окремими регіонами, між містом та селом, між окремими містами.

При аналізі міграційних процесів часто виникає необхідність в їх розрізненні й порівняльному аналізі отриманих частин. У цьому разі можуть бути використані різні ознаки. Зокрема, широко розповсюджені класифікації, що ґрунтуються на демографічних, соціальних, професійних характеристиках мігрантів. Так, наприклад, можна виокремити міграції чоловіків та жінок різних вікових груп, міських та сільських мешканців, за національною приналежністю тощо. Важливе значення для аналізу має поділ загального обсягу міграцій на окремі міграційні потоки, тобто сукупності мігрантів (або міграцій), які мають спільні території вибуття та прибуття. Не менш продуктивним з точки зору демографічного аналізу є поділ загального обсягу міграції за тривалий період на міграційні когорти - сукупності мігрантів, об'єднувані спільним періодом міграцій, а також виокремлення міграцій за порядком (перша, друга тощо) та напрямком (пряма й зворотна).

Проте дослідження з визначення абсолютних розмірів міграцій мають обмежені аналітичні можливості. Вони завжди пов'язані із загальною чисельністю населення, з якого виходять або до якого входять мігранти, але ці зв'язки саме й не знаходять відображення в абсолютних показниках. Тому наступним етапом аналізу є обчислення відносних величин - показників інтенсивності міграцій. Коефіцієнтами інтенсивності міграцій називають показники, що характеризують відношення розмірів міграцій до загальної чисельності населень розглядуваних територій. Як і коефіцієнти природного руху населення, коефіцієнти міграцій обчислюють у проміле - з розрахунку на 1000 чоловік середньорічного населення. Вони дозволяють оцінити інтенсивність міграційних процесів для окремих територій і є мірилом, придатним для часових і просторових зіставлень.

Загальний коефіцієнт рухливості населення, на відміну від усіх інших показників інтенсивності міграцій, використовують для характеристики міграцій незалежно від напрямку потоків; він є відносною мірою загальної кількості міграційних переміщень, що відбуваються у певному населенні. Його називають ще коефіцієнтом інтенсивності міграційного обігу й обчислюють як відношення валової міграції до чисельності населення певної території.

До загальних коефіцієнтів міграції належать коефіцієнт інтенсивності прибуттів - відношення кількості прибулих мігрантів до населення певної території; коефіцієнт інтенсивності вибуттів- відношення кількості вибулих мігрантів до населення певної території; коефіцієнт інтенсивності чистої міграції (сальдо міграції) - відношення чистої міграції до чисельності населення певної території. Останній показник є характеристикою результативності міграції.

При обчисленнях спеціальних (часткових) коефіцієнтів інтенсивності міграції аналізують тільки мігрантів (міграції) з характеристиками, які цікавлять дослідника, - стать, вік, фах тощо. Базою порівняння є чисельність населення з цими самими характеристиками. Так, наприклад, частковий коефіцієнт вікової рухливості населення є частка від ділення чисельності мігрантів певного віку на кількість осіб цього самого віку в населенні.

Мірилом ефективності міжрайонного обміну мігрантами є коефіцієнт ефективності міграцій. Його обчислюють як відношення різниці між прибулими на певну територію та вибулими з неї до їхньої суми, в розрахунку на 1000 чоловік.

Хоча коефіцієнти інтенсивності міграції ззовні й нагадують показники природного руху населення, проте між ними існують важливі відмінності. Якщо смерті, народження та інші демографічні події відбуваються завжди всередині певної сукупності населення, стосовно якої й змінюється їхня інтенсивність, то міграційні потоки пов'язують між собою принаймні дві сукупності населення.

При вивченні диференційної міграції використання часткових коефіцієнтів мало придатне для часових і просторових зіставлень, поза як вони відображають не тільки групові, але й загальні відмінності в інтенсивності міграції. Тому в демографічному аналізі міграцій використовують індекс відносної інтенсивності міграцій, який є відношенням часткового коефіцієнта інтенсивності для певної групи до загального коефіцієнта інтенсивності міграції. Індекс відносної інтенсивності дозволяє значною мірою елімінувати вплив відмінностей у загальній інтенсивності міграцій і виявити специфіку міграційної поведінки певної групи у порівнянні з усіма іншими. Індекси відносної інтенсивності міграцій значно меншою мірою, ніж часткові коефіцієнти, зазнають випадкових коливань, яких може зазнавати загальна інтенсивність міграції рік у рік, завдяки чому вони дозволяють виявити тенденцію у зміні міграційної поведінки певної групи.

Проте й індекс відносної інтенсивності міграцій не можна розглядати як бездоганний показник, поза як він зазнає певного впливу структури населення. Зміна співвідношення часток груп населення з різною рухливістю змінює й загальну рухливість, від якої, у свою чергу, залежать значення індексів відносної інтенсивності. Один із способів пом'якшити це ускладнення - обчислення стандартизованих індексів, які, у свою чергу, не вільні від певних недоліків стандартизованих показників.

Поглиблення демографічного аналізу міграцій передбачає використання часткових повікових коефіцієнтів рухливості населення. Поряд з ними можуть бути обчислені й повікові ймовірності міграції, які являють собою відношення кількості мігрантів певного віку до загальної чисельності осіб цього віку на початку певного періоду часу. Знання повікових ймовірностей першої міграції дає можливість простежити, як певна вихідна сукупність тих, хто ніколи не мігрував, з віком поступово залучається до процесу міграції. Систематичне описання цього процесу дає таблиця рухливості, яку будують за тим самим принципом, що й усі демометричні таблиці. Така таблиця містить рубрику кількостей тих, хто ніколи не мігрував, які зменшуються під впливом ймовірності міграції у певному віці (X), рубрику ймовірностей та рубрику кількостей мігрантів того чи того віку.

Чиста таблиця рухливості не враховує того, що кількість тих, хто ніколи не мігрував, може зменшуватися не тільки під впливом міграцій, але й у результаті смертності. Тому більш точно залучення до міграційного процесу відображає комбінована таблиця рухливості, яка враховує ще й вплив смертності й яку будують так само, як комбіновану таблицю шлюбності. Аналогія з таблицею шлюбності полягає ще й у тому, що таблиця рухливості враховує лише перші міграції, так само як таблиці шлюбності - перші шлюби; наступні ж міграції не знаходять у ній відображення. Між тим повторні міграції становлять значну частку міграційних переміщень узагалі.

Повікові ймовірності повторних міграцій зменшуються з підвищенням порядку міграції. Тому для адекватного відображення міграційної рухливості певного населення необхідно побудувати таблицю, диференційовану за порядком міграцій, - за аналогією з таблицею народжуваності, диференційованою за порядком народжувань. У такій таблиці при переході до міграції n-го порядку як вихідну розглядають сукупність тих, хто вже здійснив міграцію (n-1)-го порядку, наприклад, розглядають зменшення кількості тих, хто мігрував лише двічі, у результаті третьої міграції.

Таблиця рухливості, диференційована за порядком міграцій, так само як і таблиця перших міграцій, може бути і чистою, і комбінованою, її можна складати як для умовної, так і для реальної генерації. Розробка таблиць рухливості - трудомісткий процес, який вимагає для побудови вихідних даних, що вони нині можуть бути отримані лише за допомоги спеціальних вибіркових обстежень населення. А проте жодна інша система показників не дозволяє з такою повнотою судити про головні тенденції у змінах рухливості населення, про зв'язки рухливості з віком, про інтервал між двома послідовними міграціями різних порядків та про ряд інших важливих характеристик.

Одним з видів статистичної оцінки активності мігрантів є оцінка за показниками платіжного балансу. Таким показником є перерахунок коштів робітниками своїм родичам на Батьківщині, що в деяких країнах може складати до 10% ВВП.

Особливості та труднощі вимірювання міжнародної міграції.

Щодо методів вимірювання обсягів міграції в світі, то слід зазначити, що переписами населення кількість іммігрантів була встановлена у 159-ти країнах з 228 країн світу, станом на 2000 рік. Це число і було використано для приблизного визначення загальної кількості іммігрантів в цих країнах. Цей метод статистичного підрахунку характерний для країн, що стабільно проводять статистичні дослідження. Для решти - 51 країни, кількість мігрантів обчислюється на основі даних про всіх іноземців, що знаходяться в країні. Жодних даних немає про 18 країн, що залишились і їх рівні міграції обчислюються (станом на 2002 р.) за допомогою математичної моделі.