Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика ( на прикладі Тиврівського району Вінницької області)” за програмою “Адміністративний менеджмент”, Детальна інформація

відчувається навіть у теперішньому хаосі,

безладді та бездоріжжі.

Сергій Єфремов

Ми живемо у суспільстві, що переживає епоху бурхливих змін. Реформується економічна сфера, правова, політична, не залишається осторонь цих процесів і гуманітарна складова суспільного життя.

Дуже важливим є усвідомити роль держави в ході цих перетворень. Ким вона має бути? Зацікавленим спостерігачем чи активним учасником, а можливо і натхненником і творцем нових реалій? Яким має бути місце державної гуманітарної політики в сучасних умовах?

В результаті проведеної роботи під час написання даного дослідження довелось під іншим кутом подивитись на ряд давно відомих проблем, ознайомитися із тими сторонами суспільного життя, які раніше були маловідомі широкому загалу.

Результатом є усвідомлення тієї особливої, без сумніву вирішальної ролі, яка належить органам державної влади і в центрі, і в регіонах при здійсненні в країні гуманітарної політики, головним завданням якої є створення умов для всебічного розвитку творчого, освітнього, наукового, культурного потенціалу кожної особистості й суспільства в цілому, послідовної інтелектуалізації суспільства як головного резерву його прогресу. Збагачення та піднесення його духовності.

Вивчення проблем гуманітарного розвитку є неможливим без аналізу його головних складових як кожної зокрема. Так і їх взаємозв’язків і взаємозалежностей з врахуванням впливу на них визначальних принципів гуманітарної політики. При цьому пріоритетними в її здійсненні є саме інтереси людини, а не держави. Повторюючи давньогрецького філософа Протагора можна сказати про визначення суті суспільних цінностей: ”Людина – міра всіх речей”.

Специфіка роботи полягає в тому, що за базу дослідження взято не загальнодержавний, а районний рівень.

Внаслідок цього розглядаються не всі об’єкти гуманітарної політики, а лише ті, які більш-менш відчутно представлені в конкретному районі Центральної України.

Розглядаючи стан справ в освіті, охороні здоров(я, культурі відзначено безперечну необхідність їхнього реформування, як і подібних закладів по всій державі. проблеми, що є болючими для усіх українських закладів і установ гуманітарної сфери накладають негативний відбиток на їхню роботу в нинішніх умовах. Найбільш гострою, що зрозуміло, є проблема недостатнього фінансування, а за нею – невідповідність управлінських та організаційних структур новим історичним та соціальним умовам.

В ході роботи запропоновано деякі зміни, які на думку автора, дозволять покращати стан в галузі гуманітарного розвитку.

В освіті, що є, безперечно, наймасовішою серед інших складових гуманітарної політики, пропонується здійснити перехід до диференційованого навчання. Для чого створити три типи навчальних закладів: академічні – ліцеї, гімназії, професійні навчальні заклади, реальні школи з відповідно різними завданнями, що будуть перед ними стояти. Запропонована схема, на наш погляд, дуже вдало вписується саме в масштаби району. Важливим резервом для покращення стану справ в освіті є реформування в самій системі управління нею. Кроком в потрібній бік має стати створення представницької Районної ради з питань освіти, та реорганізація районного відділу освіти в районний координаційно-методичний центр з цілком новими принципами організації та функціонування.

Необхідними діями є і якнайшвидша комп’ютеризація шкіл і управління ними та впровадження в роботу закладів і установ освіти служби практичної психології.

Зрозуміло. Що без залучення додаткових коштів в нинішніх умовах не обійтись і освітянські заклади мають також їх заробляти. Але, перетворення школи на виробниче підприємство неприпустимо, закріплена в Конституції України безоплатність середньої освіти є аксіомою і абсолютним правилом.

Само собою є зрозуміла необхідність оновлення і галузі охорони здоров(я. Особливо відчутним це є в базовому районі, який вже не один рік перебуває в стані глибокої демографічної кризи. Зміни, що пропонуються, вже досить давно обговорюються, аргументуються за і проти в Україні. Суть пропозицій зводиться до переходу української медицини до системи загальнообов’язкового соціального медичного страхування при якому оплата медичних послуг диференційовано залежить від особистих доходів громадян та запровадити європейську структуру системи охорони здоров(я, що макроскопічно являє собою трьохступеневий рівень надання медичної допомоги: сімейний лікар, територіально-діагностичний центр та лікарня-госпіталь.

Пропонується змінити і управління лікувальними закладами. Очолювати їх мають директор – відповідальний за фінансово-господарські питання і головний лікар – турбується про організацію та координацію медичної допомоги.

В особливо загрозливому становищі перебуває в сільських районах України культура. Непродумано-авантюрний експеримент з передачею закладів галузі на утримання колективних сільгосппідприємств завдав їм важких збитків, а в окремих випадках привів до повної деградації і закриття.

Тому, проаналізувавши стан культурної сфери нині та моделі її можливого фінансування пропонується перейти до моделі взаємин культури і держави по типу, в основному, британської, коли держава надає кошти на підтримку культури, але розподіл здійснюється через недержавні інституції: Асоціації закладів культури та дозвілля та Районного методичного центру з культурно-освітньої роботи. Пропонується, в перспективі, створити об’єднаний Районний відділ освіти, культури і спорту.

На думку автора, пропоновані зміни по комплексу гуманітарного розвитку дозволяють отримати певний соціально-економічний ефект. Їхня доцільність є реальною і в фінансовому і в суспільному плані. Головним же є те, не очікуючи неблизького ще економічного підйому та достатку дасть можливість покращати стан справ в гуманітарній сфері, забезпечить більш раціональне використання бюджетних коштів, сприятиме залученню громадськості до вирішення існуючих проблем, зробить гуманітарну політику держави ближчою до потреб конкретної людини, раціональнішою і ефективнішою.

Зрозуміло, що всіх проблем вирішити не вдасться ні запровадженням пропонованих нововведень, ні виконанням будь-якої іншої програми реформ. Але проводити зміни необхідно, часу на зволікання уже немає, ресурси існуючої раніше системи відносин в гуманітарній сфері вичерпані. І це є ще одним з висновків до яких приходить в своїй роботі автор.

Безперечно, що дана дипломна робота не вирішує і претендує на безальтернативне і єдино вірне вирішення всіх питань, що стоять в нинішніх умовах перед суспільством і державою в гуманітарній сфері. Є і недоліки і, можливо, прорахунки. Та, в будь-якому випадку її написання дозволило автору конкретизувати і узагальнити свої знання, свій погляд, свою позицію по відношенню до проблем гуманітарної сфери. Сфери суспільного і державного життя, що близька і цікава кожній людині.

Література

Конституція України: Прийнята на п(ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. –С.141.

Акт Проголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - №38. – С.429.

Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - №3. – С.425.

Державна національна програма “Освіта”: Україна ХХІ ст. – К.: - 1994.

Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993. №3723-12.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997. №280197-ВР.

Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999. №586-04.