Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика ( на прикладі Тиврівського району Вінницької області)” за програмою “Адміністративний менеджмент”, Детальна інформація

Крім питань фінансування значна роль в успіху роботи закладів та установ культурної сфери належить управлінню та організаційній діяльності. Адже, вони охоплюють всі основні підсистеми об’єкта, яким управляють, вирішуючи при цьому дві основні задачі: а) підтримують функціонування цих підсистем у відповідності з нормативними вимогами (тобто, приводять ці підсистеми до норми, коли вони відходять від неї) і б) ціле направлено впливають на функціонування керованого об’єкту, примушуючи його змінюватись в запланованому напрямку.

Управління об’єктом культури включає:

теоретичне і інформаційне забезпечення його діяльності;

розробку програми та планів дій;

підтримку позитивних культурних тенденцій серед споживачів культурних послуг.

Враховуючи тенденції до децентралізації управління

культурною політикою, перенесення значної частини прав і повноважень на місця, в регіони, регіонально будувати управління в цій галузі по принципу відповідальності за вчинені дії і схвалені плани. Це має орієнтувати на пошук шляхів розвитку, а не на отримання директив. Тому основний процес планування (і прогнозування) розвитку культури у відповідності з культурною політикою країни має відбуватись на рівні місцевих (територіальних) органів управління – адже складається цей план з врахуванням певних осіб, що можуть і будуть вирішувати ті чи інші культурні завдання, що стоять перед даним регіоном. Заклади ж культури стануть тоді засобом виявлення і інтеграції цих осіб, тобто засобом формування суб’єкту певної культурної діяльності.

Має відбутись кардинальний перехід від управління тільки закладами і установами до більш гнучкого механізму регулювання розвитку культури (культурних процесів) на основі інтеграції всіх можливих суб’єктів культурної діяльності.

У відповідності з цим пропонується і більш чітке розділення функцій управління в галузі культури. Інтеграція суб’єктів, що мають різну мету, інтереси, засоби діяльності, вимагає більш вільного, демократичного господарського механізму націленого на розвиток самостійних галузевих одиниць. Такі галузеві господарські одиниці можуть також формуватись на рівні територіального об’єднання, які зможуть не тільки використовувати залучені кошти, але і вступати в самостійні товарні відносини в рамках традиційно налагоджених культурних послуг.

Не дивлячись на те, що культурна діяльність в районі має носити єдиний суб’єктно-інтеграційний характер, по механізму дії (соціальним нормам) організаційні відносини в культурі (менеджмент) і господарські (товарні) – різні, тому раціонально утвердити їх у вигляді взаємодіючих і функціонально поєднаних, але різних підрозділів.

Регулюванням розвитку культурних процесів мають зайнятись органи управління культурою, а функціями управління виробництвом культурних благ і послуг – виробничий сектор галузі.

Таке розмежування дозволить: створити в органах культури принципово нові організаційно-функціональні структури, а на основі надання платних послуг – створити сектор виробництва і продажу цих послуг.

Відповідальним за розвиток культури в районі має бути заступник голови місцевої державної адміністрації. Головним органом управління закладами галузі є районний відділ культури (завідуючий, інспектор, централізована бухгалтерія(ю методичне керівництво покладено на районний Будинок культури (РБК). Вони мають здійснювати і функції організації, координації, керування, обліку й контроль.

Доводиться визнавати, що при даній системі управління практично відсутнє прогнозування, що має враховувати реальні суспільні і культурні процеси; слабко розвинуте планування, що обмежується в основному затвердженням планів роботи закладів культури. В більшості випадків відповідні органи управління на рівні району ставлять перед собою локальні цілі внутрішньо-галузевого характеру.

Таким чином: управління зводиться до регламентації і контролю діяльності закладів і установ культури, а не до регулювання розвитку культурних процесів.

Доцільним є створення в районі асоціації закладів культури та дозвілля та Районного методичного центру з культурно-освітньої роботи при Районному відділі культури, але не безпосередньо-структурно в ньому.

Районний методичний центр з культурно-освітньої роботи має надавати методичну і практичну допомогу закладам культури та колективам художньої самодіяльності, організовувати й проводити районні заходи, семінари і навчання спеціалістів. Має очолювати централізовану клубну систему.

Асоціація закладів культури має включати централізовані бібліотечні і клубні системи, дитячу музичну школу, при наявності інші заклади культури, наприклад, музей. Керівництво асоціацією має здійснювати рада директорів, функції якої мають бути визначені в положенні про асоціацію, яке має бути зареєстроване в установленому порядку.

Фінансування з районного бюджету Асоціації має здійснюватись через відділ культури.

В перспективі в сільських районах було б доцільно створювати Районні відділи освіти, культури і спорту. Зрозуміло, що це викликає ряд питань організаційного характеру, проблеми підпорядкованості і відповідальності перед відповідними обласними структурами. Але опираючись на соціально-економічну ефективність цього наміру і на правові положення Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” це можна було б здійснити. Оскільки переваг більше, ніж недоліків. Засновником відділу повинна бути місцева державна адміністрація. Його робота має бути забезпечена всіма нормативними документами: положенням-статутом, ліцензіями, програмами, штатними розписами, кошторисами витрат.

Створення відповідного відділу розширить поле спільних інтересів учнів, батьків, вчителів і представників управління. Покращиться інформаційне, навчальне і методичне обслуговування учнів через інформаційно-методичний кабінет і об’єднану бібліотечну систему. Вчителі і працівники культури зможуть вибирати у відповідності з своєю спеціальністю програми навчання, місце проведення занять, форми їх організації. Через спільні кафедри працівників розшириться можливість обміну досвідом, підвищення кваліфікації. Навантаження працівників можна буде доповнити роботою в іншому підрозділі. При скороченні штатів можлива їх перепідготовка. Ефективне використання матеріально-технічної бази вплине на якість навчального процесу, що дозволить добитись кращих результатів в процесі соціалізації нового покоління. Розширяться можливості для організації культурно-масових, оздоровчих і спортивних заходів, збільшиться можливість надання додаткових послуг населенню.

Але при будь-якій системі управління основною ланкою культури на селі будуть відповідні заклади і установи. Адже, саме тут зосереджена матеріальна база культури, поруч живуть люди, і саме через культурну діяльність закладів і самого населення розвиваються культурні процеси.

Перспективними для запровадження, але обов’язково з врахуванням місцевих особливостей, а не директивно зверху, є нові типи закладів культури: клуб-театр; центр української культури з народним хоровим колективом і танцювальним колективом; центр культури та дозвілля – хор, танцювальний та вокально-інструментальний колективи; студія образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва; будинок народних традицій – хор, театр малих форм; клуб-бібліотека; клуб-кафе; бібліотека-музей.

Звичайно, покращення умов функціонування закладів та установ культури можна добитись лише при постійній підтримці культурної галузі з боку представників влади. Особливо це актуально для сільських районів України, де можливостей для розвитку галузі без державної опіки практично немає. І навіть в умовах нинішньої економічної кризи це потрібно і можна робити, оскільки і коштів на це піде не так вже й багато. А от соціальний ефект від такої підтримки буде значний. (Як позитивний приклад можна навести Всеукраїнський огляд народної творчості 1999 року).

Підтримці державою культури просто немає альтернативи. Ми живемо у світі, що не перестає бути жорстким і жорстоким і виживуть в ньому лише ті, хто зуміє відстояти у глобальному значенні свою культуру. Адже, протягом століть бездержавності саме рідна культура рятувала український народ від асиміляції, духовного поневолення і занепаду. Держава має забезпечити майбутнє для української культури і це буде найкращою гарантією майбутнього для самої держави.

Заключна частина

Хай очі й думки тягнуться до майбутнього –

це так, зате ногами твердо треба стояти

на ґрунті минулого, і тоді справді прийде

той час, якого хода тверда й непохитна