Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика ( на прикладі Тиврівського району Вінницької області)” за програмою “Адміністративний менеджмент”, Детальна інформація

Існує розуміння культури як системи цінностей, уявлень про світ і правил поведінки, спільних для людей, пов’язаних певним способом життя. Культура створюється людьми і їй навчаються. Культура не набувається біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступним поколінням. Саме вона як скарбниця історичного досвіду постає в ролі важливого фактора невпинного розвитку людства (як духовного, так і матеріального).

Справжня культура – це чи не основний форпост протидії бездуховності. Нестримній комерціалізації цієї сфери, натиску ерзаців, зорієнтованих на примітивні смаки та низькі інстинкти. Саме така, якісна і вартісна культура, що збагачує внутрішній світ людини, розширює її інтелектуальні обрії, має бути неодмінним атрибутом усього нашого способу життя. Бо спустошення людських душ небезпечніше, ніж економічна криза.

Культурна політика є однією з головних складових гуманітарного розвитку держави. Культура і держава – взаємопов’язані, взаємозалежні і взаємозобов(язуючі системи.

Діяльність держави має бути направлена на розвиток культура українського народу, охорону його культурної спадщини, збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, повернення в Україну культурних цінностей, які знаходяться за межами держави. [1.c.141].

Правовою базою розвитку закладів культури і мистецтва в Україні є Конституція України та ціла низка законів прийнятих Верховною Радою. Серед них необхідно виділити “Основи законодавства України про культуру”, Закони України: “Про бібліотеки та бібліотечну справу”, “Про музеї та музейну справу”, “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”.

У відповідності з “Основами законодавства України про культуру” саме держава в особі її органів влади і управління:

дбає про збереження і використання культурних цінностей, що знаходяться на території України чи за її межами;

забезпечує охорону пам’яток історії та культури України, захист історичного середовища, схоронність музейного, бібліотечного і архівного фондів;

сприяє розвитку мережі державних, громадських і приватних музеїв, бібліотек. Формуванню їх фондів;

створює умови для збереження і розвитку народної культури, сприяє відродженню осередків традиційної народної творчості, художніх промислів і ремесел, створенню музеїв народної творчості та побуту, шкіл народного мистецтва, фольклорно-етнографічних ансамблів, забезпечує їх організаційну і фінансову підтримку;

забезпечує окремим соціальним групам доступ до культурних цінностей на пільгових умовах. [11.c.11].

Здійснення культурної політики в Україні відбувається на основі таких визначальних принципів:

визнання культури як одного з головних чинників самобутності української нації та національних меншин, які проживають на території України;

утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними та класовими інтересами;

збереження і примноження культурних надбань українського народу та національних меншин, які проживають на території України;

гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об’єднань;

рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширені культурних цінностей;

доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;

забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;

заохочення благодійної діяльності у сфері культури підприємств, організацій, громадських об’єднань, релігійних організацій, окремих громадян;

поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури. [11.c.11].

Безпосереднє управління в сфері культури здійснюють Міністерство культури і його підрозділи на місцях. Саме вони здійснюють державну гуманітарну політику в цій галузі, розробляють і забезпечують впровадження науково обґрунтованих суспільно необхідних нормативів культурного обслуговування населення, матеріальних і фінансових норм забезпечення закладів культури. [11.c.12].

В управлінні культурою є два головні моменти: економічний

культурно-художній. При цьому потрібно враховувати такі чинники успішності закладів культури як:

соціально-економічну ефективність культурного будівництва;

ступінь задоволення потреб населення в культурних благах;

ступінь відповідності результатів функціонування галузі суспільним цілям в області духовного розвитку особистості.

Надзвичайно важливим є питання фінансування культури. Воно має здійснюватись на нормативній основі за рахунок республіканського і місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, організацій і громадських об’єднань та інших джерел. [11.c.12].

Культурні заклади державної та комунальної форми власності фінансуються кошторисно-бюджетним способом. У відповідності з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво до них відносяться витрати на: мистецтво, бібліотеки, музеї, заповідники, клуби та інші культурні заклади. Кошти на фінансування підприємств, організацій та закладів культури відпускаються за статтями відповідно до бюджетної класифікації. В її окремий розділ 201 виділені видатки на “культуру і засоби масової інформації”.

При фінансуванні з районного бюджету, воно здійснюється місцевим фінансовим відділом шляхом перерахування коштів з рахунків відповідних бюджетів на поточні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів в установах комерційних банків, у яких відкриті бюджетні рахунки.