Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика ( на прикладі Тиврівського району Вінницької області)” за програмою “Адміністративний менеджмент”, Детальна інформація

Ресурси охорони здоров'я та їх використання 1997 рік 1998 рік 1999 рік

Кількість медичних закладів  49 49  49 

Кількість лікарняних ліжок в них  270  270  270

Кількість ліжок на 1000 населення  5,33 5,521  5,61 

Станції швидкої допомоги 3  3  3 

Амбулаторії  2  2  2

Дільничні лікарні  4 4  4 

ФАП  41  41  41

В таких умовах необхідність швидкого реформування охорони здоров(я стає ще більш очевидною і необхідною. Оскільки очікувати на радикальне покращення фінансування в найближчій перспективі не доводиться, то лише за рахунок кардинальної реформи медицини можна змінити ситуацію на краще, добитись того, щоб галузь охорони здоров(я змогла виконувати свою суспільну місію: рятувати людей, покращувати їхнє здоров(я. Зберігати генофонд української нації.

3.2. Напрямки реформування закладів охорони здоров(я в нинішніх умовах.

Охорона здоров(я – один з чутливих

барометрів самопочуття суспільства,

вимірів його гуманності та цивілізо-

ваності.

Любомир Пиріг.

Значення здоров(я людей для розвитку суспільства розумілось ще з часів античності. А в працях Сен-Сімона, Фур(є, Оуена, які мріяли про ідеальну організацію суспільства здатного забезпечити прекрасне здоров(я його громадянам – це одна з необхідних умов високої продуктивності праці. І хоча, праця лікаря не створює того фонду, за рахунок якого вона оплачується, однак входить до складу загального фонду сформованого із затрат на підготовку робочої сили. Адже, інвестиції в сферу охорони здоров(я мають велику економічну ефективність (гривня на профілактику і лікування серцево-судинних недуг зберігає 2-3 гривні потенційних збитків). Тільки від інфекційних захворювань економіка втрачає більше, ніж витрати системи охорони здоров(я України в 1997 році. [42.c.68]

Важливе суспільне значення має термін “потенціал здоров(я нації”. Адже, - це ті запаси або можливості, які держава і суспільство здатні використати для досягнення поставленої мети і розв’язання завдань у певній галузі, включає комплекс заходів, здійснюваних державою, суспільством, органами охорони здоров(я і спрямованих на оптимізацію стану здоров(я громадян.

Отже, важливість існування ефективної системи охорони здоров(я не викликає сумнівів. Тому, в умовах, коли стан даної галузі назвати зразковим важко, необхідність її реформування не підлягає сумніву.

Але як організувати службу охорони здоров(я, щоб за існуючих умов забезпечити доступність та ефективність медичної допомоги? Як зробити, щоб населення не компенсувало власними прямими платежами відсутність державного фінансування? Як, зрештою, запровадити засади страхової медицини, про яку ми безперервно ведемо мову? Яким шляхом йти?

Для обрання можливого напрямку реформування доцільно проаналізувати світовий досвід і обрати з нього те, що є адекватним нашим національним традиціям та особливостям.

У розвинених країнах діють дві базові моделі фінансування здоров(я. Перша – державна. За якої фінансування здійснюється з державного бюджету. Таку модель застосовують Великобританія, Канада, Італія, Австралія.

Друга модель є змішаною бюджетно-страховою. Яка передбачає фінансування цільових програм і оплату медичної допомоги малозабезпеченим, соціально – незахищеним верствам населення (пенсіонерам, дітям, студентам, інвалідам) за рахунок держави і органів місцевого самоврядування. За тих, хто працює, платять підприємства і установи. Ця модель характерна для Швеції, Норвегії, Фінляндії, де держава фінансує до 70% усіх витрат на охорону здоров(я, США – до 50%.

Обидві системи і насамперед змішана, націлені на досягнення повної рівноваги між джерелами коштів, що витрачаються на охорону здоров(я, і ефективність діяльності медичних закладів.

З фінансової точки зору державна модель вимагає менших витрат коштів. Проте в нашій країні ця модель скомпрометована багаторічною економією на соціальній сфері та іншими бюрократичними атрибутами адміністративної системи.

Змішана система побудована за такою схемою. Першу медичну допомогу пацієнтам надають сімейні лікарі, які об’єднуються в групи. Коли сімейний лікар наполягає на госпіталізації, тоді вступає в дію друга ланка – лікарні, консультаційні пункти та діагностичні центри, які фінансуються з страхових фондів.

Сімейні лікарі повинні ощадливо використовувати кошти страхових фондів, без зайвої потреби не користуватися послугами лікарень і діагностичних центрів. В свою чергу, лікарні, консультаційні та діагностичні центри при неефективній роботі не витримують конкуренції і банкрутують. Крім того, для громадян існує система захисту прав, включаючи систему судового захисту.