Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика ( на прикладі Тиврівського району Вінницької області)” за програмою “Адміністративний менеджмент”, Детальна інформація

Обидві системи мають свої переваги і недоліки, проте суспільний інтерес на боці змішаної системи. Вона забезпечує, з одного боку, потрібний рівень медичного обслуговування населення, а з іншого – створює повну зацікавленість у населення в посиленні турботи про здоров(я, а також забезпечує відповідальність медичних працівників за якість роботи. [55.c.25]

Ефективною є система охорони здоров(я у ФРН. Її основою є державне страхування на медичні потреби. Об’єм послуг, які отримує хворий в меншій мірі залежить від його матеріального достатку в момент звернення до лікаря і зовсім не залежить від розміру внесків до страхових фондів, які формують: а) працюючі; б) держава. Внески у вигляді певного відсотка від заробітної плати.

Право на отримання медичної допомоги засвідчує сертифікат, який видається раз на 3 місяці. Якщо людина не звертається по допомогу до лікаря на протязі дії сертифікату, то отримує невелику грошову суму (10 – 15 марок) у вигляді винагороди за економію. Кожний візит до лікаря реєструється на спеціальних бланках, які потім надсилаються в страхові фонди. А ті проплачують витрати за лікування у відповідності зі списком послуг, що належать до оплати. (Ряд послуг не оплачується з соціальних фондів. Наприклад, стоматологія, оплата за рецептами). [67.c.44]

Цікавим є досвід організацій охорони здоров(я в Ізраілі, де утвердився принцип загального медичного обслуговування. Фінансування здійснюється державою – 20%, від населення у вигляді добровільних членських внесків в лікарняні каси – 20%, від працедавців зобов’язаних робити внески за своїх робітників – 25%, інші кошти надходять від приватних служб і різних комерційних організацій.

Значну допомогу в роботі служби швидкої допомоги надають волонтери (4500), більшість з них старшокласники, які бажають в майбутньому присвятити себе медицині. [73.c.14]

Перехід до нової системи організації охорони здоров(я – дуже складний і тривалий процес, проте це питання в Україні набуло особливої актуальності. Через інертність мислення частина медиків загалом не бажає ніяких змін, вважаючи за краще йти второваною стежкою. Але, Україна обрала шлях інтеграції в Європейське співтовариство і, тому нам необхідно і для швидкого просування вперед по цій дорозі, і, що головне, для захисту інтересів наших громадян – споживачів медичної допомоги, докорінно реформувати систему охорони здоров(я, бо та, яку ми дістали у спадок від колишнього СРСР виявилась фінансово й організаційно неспроможною. В нових історичних умовах вона нездатна виконувати основоположні функції охорони здоров(я: попередження і лікування захворювань, продовження життя і зміцнення здоров(я населення.

Які ж головні негаразди заважають нині більш-менш успішному функціонуванню медичної галузі в Україні? Адекватність системи охорони здоров(я стану здоров(я населення України залежить від достатності і повноти лікувально-профілактичних послуг. В нас же нормативно-правова база недостатня, еклектична, така що суперечить міжнародним зобов(язанням України, несистематизована і не кодифікована. Законодавчий процес в даній сфері хаотичний і відіграє дезорієнтуючу роль по відношенню до національних пріоритетів. Наприклад, несумісними з міжнародними є національні стандарти якості і відповідні санітарно-гігієнічні норми виробництва ліків, вати, медичного обладнання, продуктів харчування, питної води. Відсутні гарантії якості і безпеки національної служби донорства, що обумовлено платним її порядком і дозволом переливати неперевірену на ВІЛ\СНІД кров. Негативним є адміністративно-правове і функціональне об’єднання санітарно-епідеміологічного нагляду і органів Міністерства охорони здоров(я України. Нерозвинутий суспільний контроль, профспілки медиків в повній залежності від держави.

Тому, нерідко доводиться чути, що в Україні, практично, відсутня система охорони здоров(я і надання медичної допомоги в європейському розумінні. А причинами цього є: миттєва дезорганізація радянської медицини і насильницьке, хаотичне, вибіркове впровадження так званих ринкових засад у правовідносини сфери охорони здоров(я. [33.c.5]

Конституційні засади проведення реформи охорони здоров(я намічено в Посланні президента України до Верховної ради: “Україна: поступ у ХХІ століття”. Де, зокрема, сказано, що система охорони здоров(я має удосконалюватись як за рахунок платних медичних послуг, так і поетапного впровадження системи загально - обов(язкового соціального медичного страхування, створення конкуренції між надавачами медичних послуг та свободи вибору цих послуг при збереженні гарантії безкоштовного медичного обслуговування соціально незахищених верств населення.

Пріоритетною має бути первинна медико-санітарна допомога, особливо людям похилого віку та жителям села. Потрібно вдосконалити надання спеціалізованої допомоги та зниження впливу на дітей, підлітків і вагітних жінок шкідливих чинників Чорнобильської катастрофи.

Слід запровадити нові механізми забезпечення медичних закладів необхідними ліками та медобладнанням вітчизняного виробництва.

При розгляді питання охорони здоров(я Президент цілком закономірно значну увагу приділяє проблемі близькій і пов’язаній з нею – демографічному стану України. Відмічено, що найважливішими пріоритетами демографічної політики мають стати:

зниження смертності у всіх вікових групах населення, особливо населення працездатного віку, підвищення тривалості життя;

виховання у населення бережливого ставлення до свого здоров(я та здоров(я оточуючих, пропаганда здорового способу життя, соціальний захист і моральне заохочення материнства, посилення боротьби з пияцтвом, палінням та іншими шкідливими звичками, сприяння розвитку фізкультури та спорту, служб гігієни;

розробка та реалізація нової стратегії міграційної політики, перш за все у сфері зовнішньої та внутрішньої трудової міграції;

адресна підтримка малозабезпечених сімей з дітьми, реалізація прийнятих у попередні роки державних програм поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім(ї. [14.c.12]

Плануючи можливі напрямки реформування закладів охорони

здоров(я в нинішніх умовах необхідно намітити ймовірні шляхи їх фінансування після запровадження змін у систему надання медичної допомоги населенню країни.

Відразу відзначимо, що є два основні варіанти забезпечення необхідними коштами охорони здоров(я: непряме та пряме фінансування.

При непрямому фінансуванні медичні заклади отримують кошти від:

уряду, центральних та місцевих органів влади;

за рахунок обов’язкового страхування, яке може бути державне, приватне, комерційне, некомерційне;

за рахунок добровільного страхування: державного, приватного, комерційного, некомерційного;

благодійництва.

Пряме фінансування – це оплата медичних послуг у закладах

охорони здоров(я безпосередньо самими споживачами цих послуг (тобто, хворими, звичайно, за винятком страхових внесків).

В умовах сучасної України є і пряме, і непряме фінансування. А оскільки правова (в тому числі і податкова) база ще не достатньо розроблена, то закономірно, що це викликає масу питань, і правових, і економічних, і морально-етичних. Адже, значна частина суспільства вважає, що державні та комунальні медичні заклади повинні надавати безоплатну допомогу людям. А сучасна тенденція до введення платних послуг в медицині фактично останню не виручає. Вони проти введення платних послуг в державних установах, оскільки такий процес порушує громадянські права, гальмує розвиток приватної медицини. А лікарям, які мають голову й руки, які хочуть працювати самостійно, потрібно дати можливість створювати власні медичні заклади, займатись приватною лікарською практикою.

Крім того, не слід забувати й про рішення Конституційного Суду України 1998 року про незаконність надання платних послуг в державних закладах охорони здоров(я. [48.c.6]

Створення приватних закладів в галузі медицини не викликає заперечення. Але, щодо того яким чином їх створювати, виникають дискусії. Так, колишній міністр охорони здоров(я Раїса Богатирьова вважала за необхідне для розвантаження державного бюджету до 20% існуючих нині державних та комунальних медичних закладів приватизувати. (Як відомо з досвіду приватизації інших сфер суспільного життя, питання це надзвичайно складне, оскільки виникає маса варіантів, нюансів та деталей, які здатні заблокувати і більш безальтернативну програму, ніж ця).

Прийнятним же для більшості фахівців – медиків, управлінців і самого населення є варіант, коли приватні заклади охорони здоров(я створюватимуться не замість державних, а поряд з ними для появи конкуренції. Саме цей варіант є більш виваженим та раціональним.