/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Макроекономічні проблеми та економічна політика держави, Детальна інформація

Тема: Макроекономічні проблеми та економічна політика держави
Тип документу: Курсова
Предмет: Економіка
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1246
Скачати "Курсова на тему Макроекономічні проблеми та економічна політика держави"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Нееквівалентний обмін упродовж останніх років негативно позначився на матеріально-технічній базі сільского господарства, її якісних і кількісних показниках. Відомо, що в окремих господарствах майже 70 відсотків тракторів та комбайнів вичерпали свій технічний ресурс. Оновлення машинно-тракторного парку здійснюється вкрай незадовільно. Зараз іде закупівля великих партій американських комбайнів фірми “Джон Дір”. Але завезення та експлуатація закордонної техніки призведе до створення великої кількості автономних структур агросервісного обслуговування, які дорого коштують. А тому основний шлях на зміцнення матеріально-технічної бази сільского господарства країни – це раціональне використання власного наукового та виробничого потенціалу. На сьогоднішньому етапі досить важко вишукати кошти для серійного випуску вітчизняних комбайнів, які за технічними показниками не поступатимуться закордонним аналогам.

Давно назріло питання тимчасового запровадження державного регулювання відпускних цін на основні матеріально-технічні ресурси для потреб сільского господарства, які необхідно здешевити щонайменше в два рази. Це може стати цілеспрямованою державною підтримкою села. Як відомо, в США на підтримку аграрного сектора виділяється приблизно $340 в розрахунку на гектар земельних угідь. Важливим напрямком стабілізації та піднесення сільскої економіки є хімізація землеробства, за рахунок чого можна одержати до 50 відсотків усього додаткового приросту врожаю сільскогосподарських культур. Проте рівень застосування мінеральних добрив у зв'язку з високою їх дорожнечею в багатьох господарствах зменшився у десять і більше разів. Фактична вартість однієї тонни добрив дорівнює вартості трьох-чотирьох тонн озимої. Тим часом на одну тонну добрив в виробничих умовах одержуємо лише 2 – 2,5 тонни зернової продукції, а тому хімізація в такому випадку задає збитків. Відрегулювання цінового механізму в підприємствах хімічної промисловості на користь аграрного сектора стане важливою умовою збільшення обсягів використання добрив, підвищення ефективності родючості грунтів. У нових економічних умовах слід повернутися до рівня хімізації землеробства 1990 року, а потім поступово нарощувати інтенсивність застосування хімічних продуктів із використанням досягнень аграрної науки та світового досвіду. Саме таким шляхом у масштабах всієї країни можна додатково одержати мільйони тонн зерна, соняшника, цукрових буряків та іншіх видів товарної продукції.

Досить актуального значення набуває розробка і реалізація в життя таких програм: насінництво, селекційно-племінна справа, наукове забезпечення агропромислового комплексу; підготовка фахівців в умовах ринку, соціальний розвиток села. Частка державного сектора в їхньому виконаннї повинна бути вирішальною.

Слід досягти соціальної рівноваги між містом і селом, виконати в сільській місцевості державні програми з газифікації, водопостачання, будівництва шляхів і телефонних мереж, забезпечити докорінне покращення всіх форм обслуговування населення. Вкрай важливо відновити і посилити матеріальні стимули до праці. Рівень реальної оплати праці селян повинен зрівнятися з рівнем оплати працівників базових галузей промисловості.

Здійснення на практиці викладених вище положень щодо крупномасштабних перетворень у сільському господарстві сприятиме також активному відродженню усього переробного комплексу країни, пожвавленню діяльності вазємопов'язаних галузей промислового виробництва. Все це і буде вкрай потрібною основою для піднесення ефективності матеріальної сфери і значного поповнення держбюджету.

Економічними передумовами соціального спокою в державі, її стабільності і перспективи є достатнє фінансування соціальних програм (пенсійного забезпечення, охорони здоров'я, освіти, культури, оборонних програм, науки). Джерелом цього фінансування є Пенсійний фонд, а також Державний і місцевий бюджети. Державний і місцевий бюджети в сумі складають зведений бюджет держави. Сьогодні фінансування перерахованих вище програм є недостатнім. Видаткова частина зведеного бюджету на 1998 рік складає 33 млрд. грн., в т.ч. Державного бюджету 24 млрд. Багато це чи мало? Так скажімо, Закон України про освіту (ст. 61, п.2) визначає щорічні видатки на освіту не менше 10% від ВВП. Сьогодні ВВП приблизно дорівнює 100 млрд. грн. Отже, зведений бюджет мав би виділити на річні потреби освіти біля 10 млрд. А у бюджеті-98 ці видатки складають всього 4,2 млрд. грн. (наймінімальніша потреба освіти – 6 млрд. грн.). Отже, фінансування освіти є заниженим більш ніж удвічі. Те саме можна сказати про фінансування і науки, і культури, і охорони здоров'я. Висновок: отже, 33 млрд. грн. видаткової частини бюджету – це явно замало. Видаткова частина бюджету визначається його дохідною частиною, яка у зведеному бюджеті дорівнює близько 30 млрд., в т.ч. у Державному – 21 млрд. грн. Основа дохідної частини бюджету – це платежі суб'єктів господарювання та фізичних осіб: різноманітні податки і збори до державних цільових фондів. На 1998 рік загальна сума податків визначена в розмірі 19,1 млрд. грн., а сума зборів до цільових фондів – 6,3 млрд., що є близько 85% дохідної частини бюджету.

За останні роки в Україні різко зменшилася база оподаткування внаслідок значного падіння виробництва. Варто згадати про існування такого явища, як “тіньова економіка”. Це та економіка, яка товари і послуги виробляє, але грошова маса, яка їх обслуговує, здійснює позабанковий обіг. Вона невидима для виконавчої влади, в тому числі ДПА, отже, податків не платить. Залучені в неї працівники користуються всіма благами, що їх фінансує бюджет. Статистичні служби і окремі експерти, виходячи із розмірів грошової маси, яка має позабанковий обіг, указують на розміри тіньової економіки – від 40 до 60 відсотків. Отже, офіційний ВВП – це тільки десь половина реального ВВП. Друга половина виробляється тими підприємствами, що є чи частково, чи повністю в “тіні”. Несплата податків тіньової економіки – ось, на мою думку, чи не найголовніша причина непомірного податкового тиску на легального виробника: він мусить сам забезпечити доходну частину бюджету і тягнути на своїх плечах усі необхідні державні видатки.

Якби витягнути із тіні другу половину нашої економіки при нині існуючих податках, наповнення бюджету зросло би удвічі. Однак є очевидним, що залучення до бази оподаткування всіх тіньовиків при нинішніх розмірах податків – річ нереальна. Адже в тінь сховалася значна частина виробництва саме з причин занадто високих податків. Якщо ж знизити податки без леґалізації тіньової економіки (чи хоч би її частини), то просто впаде доходна частина бюджету. Виникне так звана бюджетна яма. Це тільки погіршить ситуацію в бюджетній сфері. І ця яма може мати значну часову тривалість, бо з послабленням подактового пресу легальне виробництво почне зростати, та не відразу, а поступово, тому що ця система інерційна. Отже, є очевидним, що зниження податкового тиску і леґалізація тіньової економіки мають відбуватись одночасно і сінхронно.

Базуючись на даних статистики і експертних оцінках фахівців, допустимо такий нинішній розподіл на групи нашої економіки як платника податків (див. табл. 1):

Вид підрозділу економіки Відсоток

1 Легальна економіка, яка працює і платить податки 30

2 Легальна економіка, яка не працює, податків не платить і платити не може 12

3



3б «Сіра» економіка, яка працює, але частину прибутку ховає в тінь, тому

одна її частина податки сплачує

а друга не платить

12

6

4 Тіньова економіка, яка податків не платить, хоч платити може 40



Очевидно, що полегшення від зниження податкового тиску мають відчути лише розділи 1 і 3а. Зменшеня платежів до бюджету дасть їм можливість збільшити об'єм обігових коштів і одержати реальні можливості для розширення і зростання виробництва, розв'язання кризи неплатежів. Далі ці підрозділи будемо називати групою А. Її розмір дорівнює 49 відсотків. Примемо також, що не всю тіньову економіку одразу можна легалізувати. Нехай із 40% економіки, що є тіньовою, залишаться у тіні 15%; 25% буде легалізовано. Легалізовані частини тіньової та “сірої” економік, обсяг яких 31%, надалі називатимемо групою Б. Група В – це та частина економіки, яка і далі податки не платитиме: 15% тіньової економіки і 12% легального виробництва, що потребує реструктуризації. Кількісно податковий тиск надалі будемо оцінювати умовною відносною ставкою оподаткування. Під нею будемо розуміти відношення суми всіх платежів до бюджету, які мають здійснити платники податків, до тієї суми платежів, яка визначається нині чинним податковим законодавством. Залежність сум платежів до бюджету і приросту доходної частини бюджету від значення відносної ставки оподаткування з врахуванням вище описаних допущень наведено в табл.2:

Відносна ставка оподат-кування Сума платежів групи А

млрд.грн. Сума платежів групи Б

млрд.грн. Сума платежів групи В

млрд.грн. Сумарні платежі

млрд.грн Приріст дохідної частини бюджету

млрд.грн.

1,0 25,0 (0,0) 18,5 0 43,5 18,4

0,9 22,5 (-2,5) 16,6 0 39,1 14,1

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар