Макроекономічні проблеми та економічна політика держави, Детальна інформація

Для пояснення суті інфляції розглянемо криву сукупної пропозиції. Вона налічує три відрізки. Для з'ясування процесу нарощення інфляції розглянемо їх.

На першому відрізку сукупні витрати недостатні й обсяг валового національного продукту значно відстає від свого потенційного рівня за умови повної зайнятості. Іншими словами, існує значне відставання реального обсягу валового національного продукту. Виробничі потужності використовуються неповністю, рівень безробіття високий. За умов збільшення, наприклад, прпозиції грошей або державних витрат (при застосуванні державою політики експансії) сукупний попит поступово зростає, збільшується одночасно й обсяг виробництва. Але на першому відрізку кривої сукупної пропозиції рівень цін при цьому ще не зміниться, тобто інфляція поки що відсутня. Це пояснюється тим, що існує велика кількість незалучених у виробництво трудових і матеріальних ресурсів, які ще не можна залучити за існуючих на них цін.

Поступово зростання попиту підштовхує розвиток сукупної прпозиції до другого відрізку (перехідний період). Для цього стану економіки притаманне повніше використання ресурсів, а тому запаси їх поступово скорочуються і вони стають дорожчими. Починається зростання цін, тобто інфляція.

Інфляцію, що виникає на другому відрізку кривої сукупної прпоозиції, називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятості і повного використання виробничих потужностей у країні.

Подальше зростання сукупного попиту підштовхує сукупну пропозицію до потенційно можливого обсягу ВНП, зображеного третім відрізком. На цьому відрізку реальний валовий національний продут досягає свого максимуму, і тому подальше зростання сукупного попиту зумовлює інфляцію, яку називають уже “чистою” на відміну від передчасної. Отже, сукупний попит, що перевищує виробничі можливості суспільства, викликає підвищення цін – інфляцію.

За стабільного рівня цін (відрізок 1 кривої) номінальний і реальний валовий національний продукт збільшуються одинаково. Але в умовах передчасної інфляції (відрізок 2) валовий національний продукт необхідно дефлірувати, щоб визначити зміну реального обсягу продукції. За “чистої” інфляції (відрізок 3) зростає тільки номінальний валовий національний продукт, а реальний ВНП залишається незмінним.

Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли збільшуються витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати за даного обсягу виробництва. Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який може бути запропонований за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів і послуг, що , в свою чергу, підвищує рівень цін – інфляцію. Таким чином, витрати, а не попит збільшують ціни. Найважливіші чинники інфляції витрат – це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергоресурси.

Існують дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна. Прихильники першої концепції вбачають неминучість інфляції в процесі економічного зростання за умов наявності структурних “вузьких місць” в економіці. До таких “вузьких місць” вони відносять диспропорції суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету. З точик зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.

Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, що зумовлений “м'якою” грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту та помилкові операції національного банку на валютних ринках). Вони вважають струкутурні “вузькі місця” наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, спричинене інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.

Щодо причин інфляцї в країнах, що розвиваються, і посткомуністичних країнах, то тут головною причиною інфляції називають ціновий механізм, який за відсутності або недосконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушення міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення. В таких умовах зростання цін сприяє перерозподілу доходів із галузей споживчого комплексу на діяльність неефективних структур. Урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які не задовільняються існуючими можливостями сільского господарства. Підвищення цін на продовольство неминуче призводить до компенсаційного збільшення грошових доходів, а далі – до зростання витрат і цін. Таким чином розкручується інфляційна спіраль.

Однією з причин інфляції є також характерне для зазначених країн завищеня офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це зававжає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів. Інфляція розвивається також унаслідок покриття дефіциту державного бюджету грошово-кредитною емісією.

Поступово зростаючи, інфляція перетворюється в більш жорстку гіперінфляцію, яка характеризується надмірно швидкими темпами . Гіперінфляція руйнує нормальні процеси відтворення, негативно впливає на обсяг національного виробництва та зайнятість. За умов зростання цін населення і підприємства починають скорочувати свої заощадження, намагаючись витратити гроші швидше. Це посилює тиск на ціни, й інфляція починає “годувати” сама себе. Більше того, оскільки вартість життя зростає, робітники вимагають і отримують вищу заробітну плату. Підприємства компенсують свої витрати на збільшення заробітної плати зростанням цін. Починається новий виток підвищення заробітної плати й цін. Гіперінфляція сприяє тому, що зусилля спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Підприємствам стає вигідніше нагромаджувати готову продукцію й сировину, передбачаючи нове підвищеня цін. Але це ще більше поглиблює розрив між попитом і пропозицією і посилює інфляцію. Замість того, щоб вкладати гроші в інвестиційні товари, виробники й населення, захищаючись від інфляції, намагаються придбати невиробничі цінності. Нормальні виробничі відносини порушуються. Гроші припиняють виконувати свої функції і втрачають свою реальну ціну. Виникає депресія.

Описані вище інфляція та гіперінфляція можуть бути відображені графічно.

На рис.1 економічна система під впливом зміни рівноваги між попитом і пропозицією рухається від стану Е1 до Е2 і Е3. При цьому спостерігається зростання цін – інфляція. Зміщення сукупного попиту (СПо1(СПо2) за рахунок нецінових факторів відносно стабільного рівня сукупної пропозиції (СПр1) призведе до зростання цін і обсягів виробництва. Зміщення сукупної пропозиції (СПр1(СПр2) спричинить зростання цін і зменшення обсягів виробництва.

Розглянемо процес гіперінфляції. На рис.2 точка Е1 показує початкову рівновагу економічної системи. Далі продовжується економічна активність, одночасно збільшуються сукупні доходи й економічна система внаслідок зростання сукупного попиту (СПо1(СПо2) досягає рівноваги в точці Е2, де сукупна пропозиція дорівнює потенційному валовому національному продукту. Якщо доходи і сукупний попит і далі збільшуються (СПо2(СПо3(СПо4), сукупна пропозиція номінально зростає, залишаючись реально в межах потенційного ВНП. таке зростання сукупної пропозиції можливе тільки за рахунок стрімкого збільшення цін. Економічна система досягає рівноваги в точках Е2, Е3, Е4, …, спрямовуючись угору. Це і є гіперінфляція.

Головною причиною інфляції, що супроводжується спадом виробництва, є інерція в очікуванні інфляційних процесів. Це продовжує тягнути вгору криву сукупної пропозиції навіть після обмежуючих заходів з боку уряду.

Крім розглянутої інфляції, розрізняють також інфляцію збалансовану, коли ціни на різні товари відносно одна одної незмінні, та незбалансовану, коли ціни на різні товари постійно змінюються відносно одна до одної, причому в різних пропорціях, а також очікувану і й неочікувану інфляцію. Ососбливо небезпечним є збіг незбалансованої й неочікуваної інфляції, тому що в такому випадку знижується ефективність виробництва, виникає перерозподіл доходів.

Головними негативними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної інформації, падіння реальної процентної ставки.

Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна політика займає найважливіше місце серед засобів державного регулювання економіки. Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів що спираються на кредитно-грошову політику. Це – заходи або адаптації, або рішучої боротьби з інфляцією.

Адаптаційні заходи пов'язані з індексацією доходів, обмеженням і контролем за зростанням цін. У приватному сеткорі індексація доходів здійснюється через колективний договір профспілок з підприємцями, де зростання заробітної плати стає залежним від темпів інфляції. Індексація доходів людей з фіксованою оплатою праці має за мету не погіршити їхній стан порівняно із зайнятими в приватному секторі. Адаптаційна антиінфляційна політика може бути посилена антимонопольними заходами. Однак слід підкреслити, що вона є малоефективною: загальна індексація зарплати породжує безперервну мультиплікацію цін, інфляційну нестабільність. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки з населення і підприємства, або робити грошову емісію, що знову ж приведе до зростання інфляції.

Активне зниження інфдяції здійснюється засобами рестриктивної політики, що означає стримання розвитку економіки. Для цього застосовуються заходи кредитно-грошової та фіскальної політики: зниження рівня або темпу зростання грошової маси через продаж цінних паперів на відкритому ринку, підвищення процентної ставки, а також завдяки скороченню державних витрат; збільшення податків, усе це спрямовано на зменшення споживчої спроможності та скупуного попиту, скорочення бюджетного дефіциту. Пропонується також “компромісна” теорія, згідно з якою для зниження інфляції на 1% безробіття має підвищитися протягом року на 2% більше від свого природного рівня. Такі заходи є жорсткими, але їх результати більш відчутні.

 ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

Під економічним зростанням (ЕЗ) розуміють збільшення обсягів виробничих потужностей або ВНП в умовах повної зайнятості. Рівень ЕЗ залежить до найважливіших показників, які характеризують розвиток національного господарства і використовуються для міжнародних порівнянь. Його визначають двома способами: як збільшення абсолютного реального ВНП чи ЧНП за певний період або як зростання реального ВНП чи ЧНП на душу населення. Вимірюється ЕЗ за допомогою обчислення річних темпів зростання у процентах.

Збільшення ВНП в розрахунку на душу населення є показником зростання реального продукту, тобто таким,який характеризує збільшення фізичних обсягів виробництва. Зростаюча економіка має здатність розв'язувати складні соціальні проблеми як усередині країни, так і на міжнародному рівні, здійснювати програми боротьби з бідністю, із забрудненням навколишнього середовища без зниження рівня споживання та нагромадження.

Кінцевою метою ЕЗ є збільшення споживання, зокрема невиробничого, яке включає в себе невиробничі капітальні вкладення та фонд споживання. Досягнення цієї мети здійснюється на основі виробничого нагромадження. Завдяки нагромадженню відбувається розширення обсягів засобів праці, в результаті чого зростають масштаби виробництва. Оскільки капітальні вкладення та ресурси споживання формуються з одного джерела, то за фіксованого розміру виробленого продукту кожна із цих частин може зростати тільки за рахунок скорочення іншої. Від того, як вирішується ця супречність, залежить співвідношення між поточним підвищенням життєвого рівня населення і розширенням виробництва, спрямованого на задоволення перспективних потреб суспільства.

ЕЗ може здійснюватися на кількісній або якісній основі. Тому розрізняють два його типи: екстенсивний та інтенсивний. Сутність екстенсивного типу ЕЗ полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва матеріальних благ та послуг досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів. Інтесивний тип ЕЗ характризується тим, що приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування досконаліших факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності.

Екстенсивний та інтенсивний типи ЕЗ – це протилежності, які перебувають в органічній єдності. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються, переплітаються та взаємно зрощуються, у зв'язку з чим важко відмежувати один тип ЕЗ від іншого. Тому часто говорять про переважно екстенсивний чи переважно інтенсивний шляхи ЕЗ. Ознаками першого є такі: кількісне нарощування обсягів виробничих ресурсів, яке зумовлює більш ніж 50% приросту виробленоо продукту; одиничне введення в дію виробничих ресурсів підвищеної ефективності; активний розвиток окремих галузей народного господарства на основі використання традіційних технологій та матеріалів.

Ознаки другого типу: якісне вдосконалення засобів виробництва та робочої сили; підвищення економічної ефективності виробництва, яке забезпечує понад 50% приросту продукту; безперервне введення в дію виробничих ресурів підвищеної ефективності; активний розвиток усіх ланок народного господарства на основі застосування прогресивної техніки та технологій.

Перехід від переважно екстенсивного до переважно інтенсивного типу ЕЗ – це процес, який пов'язаний із зрушеннями в структурі суспільного виробництва та зміною приоритетів економічного розвитку. Під час переходу від одного типу до іншого відбувається уповільнення темпів ЕЗ, але водночас активізуються структурні зрушення. Саме по собі уповільнення не слід розглядати як негативне явище, якщо при цьому здійснюється перебудова відтворювальних пропорцій. Негативним слід вважати таке падіння темпів ЕЗ, яке супроводжується консервацією структури народного господарства в умовах незбалансованого розвитку і тому зумовлює уповльнення динаміки суспільного виробництва.

Темпи ЕЗ, його масштаби та якість, повністю визначаються тими факторами, які на це впливають. До основних факторів, які впливають на ЕЗ будь-якої країни, належать: