Макроекономічні проблеми та економічна політика держави, Детальна інформація

Макроекономічні проблеми та економічна політика держави
Тип документу: Курсова
Сторінок: 10
Предмет: Економіка
Автор: фелікс
Розмір: 58.3
Скачувань: 1428
природні ресурси;

трудові ресурси;

основний капітал (основні фонди);

науково-технічний прогрес;

сукупний попит;

сукупний розподіл.

Перші чотири фактори ЕЗ об'єднуються під назвою фактори пропозиції. Завдяки їм забезпечується фізичне зростання, тобто збільшується виробництво реального продукту. Але ці фактори створюють лише передумови для ЕЗ. Щоб воно відбулося насправді, відповідно повинен зрости сукупний попит.

Вплив факторів, які стосуються пропозиції, на ЕЗ відображається за допомогою кривої виробничих можливостей (рис.3). Збільшення кількості окремих факторів або всієї їх сукупності приводить до зміщення кривої виробничих можливостей із положення АБ до положення ВГ. Причому положення кривої ВГ визначається двома моментами: по-перше, співвідношенням попиту та пропозиції товарів; по-друге, абсолютною величиною пропозиції, тобто дійсною величиною виробничих потужностей.

Вплив факторів на ЕЗ можна зобразити графічно (рис.4).

n

u

\xC651\xFF08\xFFFF\x0400Ё\x6000\xC584\x6102\x0324\x1300акторів, серед яких головними є технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили та ін.

Поряд з факторами, які зумовлюють ЕЗ. Існують і такі, які стримують його. До них належать законодавча діяльність держави в галузі охорони праці, навколишнього середовища та ін. Це виражається в тому, що державне втручання в приватний бізнес з метою поліпшення охорони навколишнього середовища чи безпеки праці вимагає відповідного відволікання ресурсів не на виробничі цілі. Це, звичайно, зменшує можливості збільшення інвестицій в основний капітал, необхідний для розширення виробництва та підвищення продуктивності праці. Але слід зазначити, що підвищення безпеки праці, поліпшення навколишнього середовища, з одного боку, уповільнює зростання продуктивності праці, а з іншого – підвищення продуктивності праці створює передумови для збільшення ресурсів на ці цілі.

Існує також ряд факторів, які справляють значний вплив на темпи ЕЗ, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість і якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальну, культурну та політичну атмосферу в країні і навіть національні традиції.

Як уже підкреслювалося вище, ЕЗ є важливою метою суспільства. До нього прагнуть усі суб'єкти ринкових відносин; воно є головним мотивом постійного збільшення інвестицій і, як наслідок, зростання споживання. В ЕЗ заінтересовані не тільки приватні господарські суб'єкти, а й держава, тому що воно створює їй сприятлівіші умови для виконання своїх економічних функцій. Останнє ставить державу перед необхідністю застосувати такі заходи, які стимулювали б ЕЗ. Ці заходи дуже різноманітні.

Ми знаємо, що відповідно до положень кейнсіанської теорії держава повинна стимулювати ЕЗ через вплив на сукупний попит. Це пояснюється тим, що економічний розвиток може стримуватися недостатнім рівнем сукупних витрат. Збільшуючи державні закупки вона сприяє розширенню сукупного попиту, який створює передумови для зростання виробництва. Але такий захід доцільний лише за неповної зайнтості. В умовах повної зайнятості з метою збільшення сукупних витрат держава повинна проводити політику “дешевих” грошей, з тим щоб стимулювати підвищення норми нагромадження з боку приватного сектора. В додаток до цього вона може застосувати фіскальні заходи у формі обмеження урядових витрат з метою стримання інфляції, яка може виникати в разі збільшення капіталовкладень.

Стимулювання ЕЗ можна досягти, якщо спиратися на теорію “економіки пропозиції”. Згідно з цією теорією, ефективнішим способом стимулювання економічного розвитку є зменшення податків. За допомогою такого заходу можна стимулювати підвищення рівня заощаджень та нагромадження. Ааналогічний результат досягається за рахунок зменшення або скасування податків на доходи від процентів за вкладами. Значний ефект має запровадження податкових пільг на інвестиції та застосування режиму прискореної амортизації.

Важливою умовою стимулбвання ЕЗ є розширення участі держави в інвестуванні фундаментальних досліджень та розробок, зростанні державних витрат на освіту, що сприяє підвищенню якості робочої сили та продуктивності праці. Як показує практика деяких країн світу, уповільнення економічного розвитку може бути викликане недостатніми капіталовкладеннями в інфраструктуру економіки: в будівництво дамб, електростанцій, автошляхів, аеропортів, міських комунікацій тощо. Збільшення долі держави в інвестуванні економічної інфраструктури сприяє пожвавленню приватного інвестування і на цій основі ЕЗ.

Таким чином, державне регулювання ЕЗ – це багатопланова проблема. Її вирішення залежить від індивідуальних умов і приоритетів конкретної країни.

Економічне зростання

Основні моделі прогнозування економічного зростання

Моделі ЕЗ – це різновиди одномірних або багатомірних макроекономічних моделей довгострокового розвитку. Макроекономічні моделі використовуються для здійснення формалізованого аналізу та прогнозування укрупнених народногосподарських систем. Метою побудови та застосування таких моделей є прогноз основних показників, які характеризують розвиток економіки та її структуру.

Виділяються два основні підходи до моделювання ЕЗ – неокейнсіалський та неокласичний. Неокейнсіанські моделі, як і кейнсіанська теорія взагалі, грунтується на попиті. Один із фактрів попиту – капітальні вкладення (інвестиції), які мультиплікативно збільшують прибуток. Водночас капіталовкладення самі обумовлюються зростанням прибутку (ефект акселератора).

Найпростішим прикладом моделей даного напряму є односекторна модель Домара – Харрода. В цій моделі зростання продукту пов'язується з нормою та ефективністю нагромадження. Центральне рівняння цієї моделі має такий вигляд:



де Y0 і Yt - обсяги національного продукту (ВНП або ЧНП) в початковому та кінцевому роках періоду, що аналізується, y – темп приросту продукту; \x03B1 – норма нагромадження; \x03B2 – ефективність нагромадження (коефіціент капіталовіддачі).

При обчисленні норми нагромадження (\x03B1) слід враховувати, що, по-перше, частина нагромадження здійснюється за рахунок амортизаційного фонду і використовується для відшкодування вибування основного капіталу; по-друге, із фонду нагромадження забезпечується вкладення не тільки в основний, а й в обіговий капітал, включаючи резерви.

У центральній моделі Домара – Харрода (1) норма нагромадження приймається як незмінна величина. Насправді ж, коли розглядається досить тривалий період часу, величина норми нагромадження змінюється у формі синусоїди. На початкових етапах індустріалізації вона зростає, а після завершення промислового сплеску – знижується. Для врахування цієї обставини базова модель модифікується в таку модель:



де \x03B1с – середня норма нагромадження в передпрогнозовий період; \x03B1r – гранична норма нагромадження.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes