Макроекономічні проблеми та економічна політика держави, Детальна інформація

Yt = СВt + It + ДЗt (9),



а формула (8) записується таким чином:



де ДЗt=(1+R)ДЗt-1; R – константа, яка дорівнює темпу зростання державних закупок.

Неспроможність моделі Домара – Харрода відобразити умови рівноваги в економіці з урахуванням безробіття, неповного використання виробничих потужностей та інфляції викликали її критику з боку неокласиків.

Неокласична модель в умовах рівноваги між попитом і пропозицією враховує мінливість коефіціента капіталовіддачі. Співвідношення капітал – виробництво стає гнучким унаслідок того, що неокласичні моделі враховують не один, а два виробничі фактори і допускають їх взаємозамінність. Припускаються різноманітні комбінації виробничих факторів, що дає змогу навіть за незмінної техніки одержувати зростання обсягів виробництва.

Серед аналітичних інструментів неокласичних моделей головне місце належить виробничій функції: Y = f(К,П), де Y – продукт, а К і П - витрати капіталу та праці. Обсяг і динаміка продукту пов'язується з обсягом і динамікою сукупних витрат та їх ефективністю:



де d – коефіціент, який відображає відношення величини факторів К і П або їх добутку КП до величини продукту Y. Він може відображати також вплив на зростання Y неврахованих у моделі факторів виробництва; \x03B2 і \x03B5 – параметри функції, які характризують еластичність обсягів та динаміки продукту від витрат факторів виробництва, тобто параметри, які показують наскільки збільшиться обсяг виробництва, якщо певний виробничий фактор зросте на 1%; К\x03B5 і П \x03B5 – темпи зростання відповідно капіталу та праці.

ШЛЯХИ РОЗВ'ЯЗАННЯ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Подолавши епоху радянщини, більшість країн соціалістичного табору Європи почали поступово прямувати до ринку. Щоб структурно перебудувати економіку і перейти від командно-адміністративної моделі до ринкової моделі економіки, треба було створити, так би мовити, перехідну модель від однієї системи до іншої, в якій з плином часу всі рудименти командно-адміністративної системи повинні були б змінитися на відповідні їм елементи ринкової системи. Так як такий шлях торувався вперше, то багатьом країнам потрібно було вперше розробляти концепції перехідної економіки. Зрозуміло, що на новому, непротоптаному шляху важко не зробити помилки, ступивши не в ту сторону, коли видно тільки ціль, а шлях остаточно не окреслений.

Одними із перших по шляху переходу до ринкової економіки пішли польські економісти; важливо розглянути шлях, яким пішли поляки, та ті макроекономічні проблеми, з якими вони зіткнулися. Головними перепонами на шляху економічної реформи в першу чергу були: гіперінфляція, спад виробництво, що в свою чергу викликало підвищення рівня безробіття.

Щодо економіки, загальний перехід, як вважають, складається з трьох елементів:

макроекономічна стабілізація

лібералізація цін, ринків та умов вступу до них

глибокі інституційні зміни

Як пише Лешек Бальцерович, “…політика макроекономічної стабілізації за переходу має здійснюватися посеред глибоких змін у політичних інституціях та в системних рамках відповідної економіки. За таких великих змін наслідки, що їх зазвичай приписують макрополітиці, можуть задати сильного впливу з боку системних та політичних зрушень. І навпаки, макрополітика може значною мірою вплинути на наслідки, що їх традиційно відносять на рахунок структурної та інституційної політики”.

Ще одним дуже важливим аспектом перехідної економіки має стати нова податкова система. Трансформування економіки країн Центральної та Східної Європи від центрального планування до ринкової орієнтації матиме велике значення для податкових систем цих країн. Для того, щоб залишитися продуктивними та реагувати на стимулювання заохоченням, як того потребує ринкова економіка, законодавчі та адміністративні аспекти податкових систем слід реформвуати. Мова йде про те, що значна частина податкових надходжень одержується від податків з обороту, податків на прибуток та податків із заробітної платні. Встановлено, що податки з обороту дуже чутливі до контролю над цінами, методу виплати та переважання державних підприємств. Ці податки не можуть “пережити” у своїй традиційній формі лібералізацію цін та способи платежу, приватизацію підприємтсв та розширення діяльності в приватному секторі.

Питання про податки на прибуток пов'язане з визначенням прибутків, структурою ставки та передумовами ефективності. Визначення прибутків раніше було швидше довільним, ніж об'єктивним. Податкові ставки були дуже великими, а міркування ефективності не бралися до уваги при розробці цих податків. Податки із заробітної платні біли впроваджені відповідно до критеріїв, що не дуже відрізняються від тих, які використовуються в західних країнах. Зрозуміло, що необхідно трансформувати податки з обороту в податки на додану вартість, щоб зменшити податкові ставки на підприємтсва, та пристосувати ці ставки до більш ефективної концепції прибутку. Окрім того, оскільки приватний прибуток зростає, необхідно, щоб відігравав більшу роль паралельний прибутковий податок. Фундаментальні реформи вимагають змін в законодавчих характеристиках податкових систем та в їхній адміністратівній організації.

Одним із фундаментальних допущень ринкової економіки є те, що прибутки та високі доходи значною мірою відбивають позитивні внески окремих осіб до матеріального добробуту суспільства через кращі ініціативи, більший ризик, більші зусилля та кращі економічні рішенняю таким чином, прибутки мають розглядатися як достойна компенсація за пошуки ефективності. Це допущення потребує, щоб той, хто одержує високі прибутки, був у змозі утримати принаймні велику їх частину. Побачимо, як швидко політики цих країн повністю зрозуміють важливість цього допущення та сприймуть його. Необхідно нагадати, що протягом десятиліть громадяни країн з економіками центрального планування перебували в середовищі, де приватні прибутки вважалися гріхом, і де податкова система використовувалася для того, щоб знищити ці прибутки. Тому слід визнати існування взаємозв'язку між ринковими цінами, ефективністю та прибутками.

Певні аспекти утруднюватимуть систему оподаткування. Деякі з них – це ускладнення з податками з обороту, що випливають з вільних цін. Існують і такі, що їх важко розрізнити. Наприклад, приватизація та усунення державного планування призведе до створення багатьох тисяч видів приватної діяльності. Ці види діяльності важко оподаткувати, адже вони є переважно невеликі і орієнтовані на сферу послуг, до яких податкові адміністрації не готові. Між тим, частини сумарної продукції, привнесеної державними підприємтсвами, очевидно, зменшуються. Іншими словами, частка від ВНП, яку найскладніше оподаткувати, буде найдинамічнішою. Ця тенденція ще більше ускладнює підтримку співвідношення між податками і ВНП.

Перші кроки України на шляху до ринку були дуже важкими. Спочатку адміністарція Кравчука і парламент, які перебували під впливом екс-комуністичних керівників промисловості намагалися зберегти підтримку громадськості, за будь-яку ціну пілтримуючи роботу фабрик і установ. Структурних змін, відкритого безробіття та закриття фабрик уникали за допомогою друкарського преса: уряд випустив автоматичні кредити для державних установ, що призвело до величезного дефіциту бюджета, і протягом періоду, що розглядається, Національний банк видав підприємствам справді безпроцентні кредити, щоб покрити несплачені борги і уможливити випуск продукції хоч би для запасу. В зв'язку з цим в країні збільшується інфляція. На відміну від інших постсоціалістичних країн, Україна мала проблеми із розподілом спільного майна СРСР. Плюс до цього Україна мала серйозний структурний дефіцит торгівлі з Росією. Основним джерелом торгового дефіциту є нееластичний попит на імпортовану російську нафту та бензин, надмірне використання енергії в промисловості, надмірна торгівля машинним обладнанням та деталями.

На думку Гелен Босс [7], складовими успішного переходу є такі елементи: “По-перше, треба зупинити гіперінфляцію,яка супроводжується економічним спадом. Потрібно виробляти більше товарів та надавати більше послуг; більше видів майна, таких як земля, підприємства, квартири повинні стати предметом торгівлі. Інфляцію слід знизити до прийнятних щомісячних рівнів. Види продукції, що виробляється, мають зазнати змін у напрямку зменшення виробництва в галузях важкої і оборонної промисловості і збільшення виробництва товарів народного споживання, споживчих та виробничих послуг, а також підтримання чистоти навколишнього середовища. Виходячи з припущення, що внутрішній надлишок, підлягаючий інвестуванню, залишатиметься занадто малим для фінансування істотного приросту основного капіталу, особливо беручи до уваги, що в ідеалі найновіше капіталовкладення включати найякісніше обладнання та послуги, імпортовані з-за кордону, слід зацікавити в таких інвестиціях іноземців з їхніми знаннями та ресурсами, які можуть сприяти тому, щоб практика бізнесу та обладнання були на сучасному рівні, та пеерконати іноземців у тому, щоб вони робили інвестиції. Структура імпорту та експорту також має зазнати змін у напрямку структури, яку можна було б підтримувати протягом довгого періоду і співзвучнішої з динамічними відносними перевагами України”.

Якщо говорити про сьогоднішне становище України, то мало що змінилося на краще. Жорсткими монетаристськими заходами було зупинено інфляцію, що дещо стабілізувало економічну ситуацію. Але були і негативні наслідки. Ідеалізація монетаристських принципів міжнародних фінансових структур та непродумана політика голови Національного банку призвели до найжорстокішої фінансової кризи в Україні. Тільки дебіторська та кредиторська заборгованості підприємств в 1997 році виросли відповідно в 1,4 та 1,3 рази, що в абсолютних цифрах на 1 листопада 1997 року становило відповідно 74 млрд. грн. та 104,2 млрд. грн.

В 1,7 раза виросла заборгованість підприємтсв перед бюджетом, що становило 2,4 млрд. гривень. Суттєво збільшилася частка готівки в загальній структурі грошової маси (1995 р. – 37,9%; 1996 р. – 43,2%; 1997 р. – 49,4%). В умовах загальних неплатежів, коли багато підприємств відчувають хронічну нестачу фінансових ресурсів, невгамовними темпами зростає бартер. Так, в 1997 році частка продукції, що була реалізована за бартерними угодами, становила в промисловості будивельних матеріалів 59,2%, хімічній і нафтохімічній промисловості – 48,9%, у чорній металургії – 47,9%. У брортьбі з зростанням бартеризації української економіки безпосереднім аргументом виступає крах усієї фінансово-розрахункової системи України. Адже бартер виключає з торгівельного обігу гроші, дозволяє приховувати прибутки, не сплачувати податки та інші відрахування до бюджету, підриває товарне покриття гривні. Але бажаючих уживати заходи майже немає. Адже за стабільність національної валюти у 1995 – 1997 рр., тобто за її ревальвацію, треба платити, а іноді і розплачуватися.

Підтвердженням помилкової, непродуманої і незваженої політики НБУ у 1995 – 1997 рр. може бути досвід Польщи, де повільне зниження курсу національної валюти за допомогою системи гнучких курсових коридорів призвело до значного зростання ВНП та реально зростаючого рівня життя населення. НБУ ж вибрав шлях девальвації національної валюти, чим і створив ревальваційний запас. Після цього гривня “попливла”.

Ще недавно Україна була відомою в світі державою з високорозвиненим сільским господарством. У 1990 році за показниками виробництва на душу населення по пятьох видах продуктів харчування (цукор, картопля, овочі, молоко, яйця) посідала перші та другі місця. Сьогодні прикро говорити, що сільскогосподарська галузь здала темпи і за обсягом виробництва продукції впритул наблизилась до рівня 60-х. Останні сім років характеризуються значним скороченням обсягів виробництва сільскогосподарської продукції, падінням продуктивності землі й худоби, дестабілізацією всього агропромислового комплексу. Прискорений демонтаж командно-адміністративної системи та державних регуляторів. Віддсуьтність необхідного досвіду в реформуванні економічних відносин сприяли динамічному поглибленню кризової ситуації та негативних явищ в аграрному секторі, в інших сферах матеріального виробництва.

Кредиторська заборгованість сільськогосподарських підприємств країни у вигляді невиплачених державі податків, відрахувань до пенсійного фонду та по інших статтях уже давно сягнула астрономічних сум, які мають тенденцію подальшого зростання. Без перебільшення, можна сказати, що нині кожне господарство стало заручником системи, її примитивної управлінської системи. Багатьма спробами законодавчих та виконавчих органів, що вживалися на всіх рівнях, на жаль, ще не вдалося зупинити скорочення обсягів агропромислового виробництва, досягти реальної стабілізації та запобігти погіршенню соціально-економічної ситуації в країні. Намагання сільскогосподарських підприємств подолати самотужки кризове становище за нині діючих економічних відносин та кон'юнктури цін були приречені на невдачу.

З-поміж крупномасштабних причин критичного становища в аграрній сфері слід виділити лібералізацію цін на матеріально-технічні ресурси, зокрема техніку, добрива та пальне. Значне перевищення темпів зростання цін на ресурси та різні послуги порівняно з темпами зростання цін на сільскогосподарську продукцію, створило сприятливе середовище для фінансового паралічу агропромислової економіки.