Оптимізація роботи "Львівміськбуд", Детальна інформація

Процес економічних перетворень, який проходить сьогодні в країнах Центральної та Східної Європи, передбачає, зокрема, зміни меж між державними і недержавними секторами економіки. Створення ринкової економіки також вимагає ясності в тому, що стосується активів і пасивів різних економічних об’єктів. Ось чому набуває такого великого значення, як частина процесу проведення нових розмежувальних ліній, написання про розміри державного боргу. Виявлення успадкованих від минулого зобов’язань уряду – процес політичних і економічних спроб і помилок, і на визначення повної суми рахунку, який виставляється уряду в кожній країні, потрібен буде певний час. А коли це буде зроблено, до старих зобов’язань уже додадуться нові, прийняті на себе урядами вже в ході самого процесу перетворень.

Чиста державна заборгованість, успадкована урядами, є різницею між величиною їх пасивів і вартістю активів. І одне з найскладніших завдань уряду в цей перехідний період полягає в тому, щоб якомога більшою мірою підвищити цінність активів, призначених для передачі приватному сектору, аби звести до мімімуму прикінцеві розміри свого чистого заборгування по закінченню цього процесу.

Нова заборгованість. Окрім виконання старих боргів, уряди Країн Центральної та Східної Європи беруть на себе також нові боргові зобов’язання. Частина нового боргу є результатом дефіциту бюджету. Інші боргові зобов’язання випускаються з метою створення фінансових інструментів, які необхідні для поліпшення управліннягрошовою сферою. І нарешті, що в силу неспроможності відразу повністю розірвати з минулим процес переходу зобов’язань не вдається обмежити лише зобов’язаннями, які виникли до приходу до влади нових урядів.

Становище з бюджетом у країнах Центральної і Східної Європи досить не стабільне. Не викликає сумнівів той факт, що урядам необхідно направляти кошти в соціальну сферу і на завдання капіталовкладень, в той самий час база доходів скорочується через збої, викликані змінами в системах збору податків, а також через скорочення старої бази доходів у державному секторі. Хоч уряди вводять жорстку бюджетно-податкову і грошову політику, зростання внутрішньої заборгованості видається неминучим. Уряди ведуть пошуки нових боргових інструмунтів, які б допомогли зменшити рівень своєї залежності від банківського кредиту для покриття державних дефіцитів.

З розвитком банківської системи і початком переходу центральних банків до проведення грошової політики, більшою мірою заснованої на ринкових засадах, виникла потреба в інструментах грошового ринку. Для задоволення цієї потреби, а також для того, щоб дозволити центальному банку проводити операціїї на відкритому ринку, всі країни застосовують політику випуску коротко термінових цінних паперів.

Однак в умовах, коли основна маса зайнята в державному секторі, а деякі міста повністю залежать від єдиного працедавця державного сектора; коли податкова база грунтується на надходженнях коштів від державних підприємств; враховуючи також необхідність запобігання порушень функціонування банківської системи, які викликані масовими банкрутствами, і збереження підприємств як функціонуючих економічних одиниць для завдань приватизації, уряди бувають змушені обмежити число банкрутств державних підприємств. Окрім цього, як уявляється, уряди не готові допустити банкрутства крупних вітчизняних банків під тягарем минулих боргів або ж у наслідок надання банками державному сектору ресурсів, достатніх для продовження операцій. Слід зазначити, що окрім неявних гарантій платоспроможності банків у країнах Центральної і Східної Європи зараз розробляються спеціальні програми страхування депозитів. Немлжливість повністю розірвати з минулим або ж неприйнятність наслідків такого розриву означають, що уряди йдуть на великий психологічний ризик. Вони нагромаджують значні неявні забалансові зобов’язання, і цілком можливо, що відповідати за них їх попросять в недалекому майбутньому. Ця прблема, найскоріше, буде наявною протягом всього перехідного періоду.

Основна частина визнаного внутрішнього державного боргу в країнах Східної і Центральної Європи – це за боргованість перед фінансрвими установами (банками), що має форму банківського кредиту уряду чи державним відомствам. Випуск держав них цінних паперів – справа для цих держав абсолютно нова. Однак деякі види державних цінних паперів уже існують, а інші розробляються в цей час. Що стосується ринкових цінних паперів, то уряди Центральної і Східної Європи випустили певну кількість короткотермінових інструментів, переважно з метою створення інструментів грошового ринку. У деяких країнах були випущені державні векселі із термінами погашення до одного року. У нинішніх умовах економічної невизначеності уряди, як правило, дотримуються того погляду, що переконати інвесторів стати власниками тривалотермінових внутрішніх цінних паперів надто складно. Випуск цінних паперів з тривалішими термінами погашення дасть користь в силу ряду причин. Він, зокрема, дозволить фінансувати дефіцити бюджету з допомогою інструментів, що віддалено нагадують гроші, а також зменшити обсяг цінних паперів, за якими уряду потрібно буде здійснити пролангацію кредиту. Для інвесторів такі цінні папери стануть орієнтиром більш тривалішої вартості капіталу. Однак перш ніж перейти до випуску цінних паперів в дещо ширшому маштабі, уряду необхідно буде зміцнити довір’я до своєї антиінфляційної політики.

Наявність потенціалу для розвитку фінансового ринку визнана в тому, що стосується грошових ринків. Як уже згадувалося, більшість країн Центральної і Східної Європи почали впрвадження крроткотермінових урядових цінних паперів чи цінних паперів центрального банку, з метою надати у розпорядження банків інструмент щодо управління ліквідністю; планується поступовий перегід до операцій відкритого ринку з метою контролю над грошшовою сферою, причому такі операції заміняють застосовувані сьогодні заклики і адміністративні обмеження. Уцьому прцесі може виникнути спокуса штучно підвищити попит на державні цінні папери шляхом впровадження вимог щодо того, щоб банки певні суми таких паперів або ж в рахунок частини обов’язкових резервів, або ж з іншою метою. При цьому ринок державних цінних паперів втрачає частину своєї спроможності визначати орієнтир для процентних ставок в економіці країни, а уряд може фактично фінансувати свій дефіцит через опосередковані, неявні податки на фіксовані установи.

У процесі створення інфраструктури для приватизації державних підприємств уряд створює або ж відновлює роботу фондових бірж з метою створення вторинного ринку акцій підприємств. Поки що уряд мало використовує або зовсім не використовує ці ринки для створення вторинного ринку державних цінних паперів. Якби це він зробив, він би значною мірою сприяв створенню розвинутіших, ліквідніших фінансових ринків, які б використовувалися не лише для фінансування уряду, а й для мобілізації капіталу на завдання приватизації і розвитку приватного сектора.

Як перший крок, уряд міг би гарантувати частину свого боргу баківській системі і стимулювати банки до продажу цього боргу через фондову біржу інвесторам та установам приватного сектора. При цьому буде потрібна урядова допомога для забезпечення того, щоб діючі на ринку брокери мали належний рівень капіталізації і щоб ринок зберігав ліквідність. Як уже згадувалося, за межами банківської системи існує значний потенційний попит на державні цінні папери, і такий механізм може допомогти уряду користуватися цими ждерелами коштів. Стимулювання банків до продажу урядових зобов’язань перед ними іншим інвесторам буде сприяти вивільненню ресурсів для проведення операцій щодо кредитування приватного сектора. У міру розвитку цього ринку буде підвищуватися інформаційна цінність процентних ставок і спрощуватися фінансування бюджетних дефіцитів. В умовах, коли комерційні банки малодосвідчені і входять в картелі, процентні ставки, визначені на ринку за участю приватного капіталу, ймовірно, стануть найнадійнішими показниками справжньої вартості грошей.

Ще одним важливим наслідком активного стимулювання вторинного ринку державних боргових зобов’язань буде притягнення капіталу на ринок акцій і на первинний ринок, що може сприяти мобілізації фінансових і людських ресурсів, необхідних для здійснення широкомаштабного випуску акцій в рамках програми приватизації. Окрім цього, воно допоможе сектору операцій з цінними паперами нагромадити досвід торгівлі інструментами, вільними від кредитного ризику, а також буде сприяти створенню основи розвитку інструментів, що використовуються для страхування від втрат і які будуть засвоюватися приватним сектором.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерствомт фінансів України через банківську систему України шляхом прведення операцій з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхноьго погашення і виплати у вигляді процентів та в іншій формі. Обслуговування боргу – це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов’язань України у складі державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До нього зараховують кошти у розмірі 50%, одержані від приватизації майна державних підприємств.

Міністерство фінансів України щороку публікує в загальнодоступному виданні відомості про державний внутрішній борг України.

Методами управління державним боргом конверсія, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відтермінування погашення і анулювання позики.

Конверсія – це зміна доходності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення термінів діїї випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитись також одночасно. Ініфікація позик – це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В окремих випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової облігації. Цей метод економічних обгрунтувань немає.

Відтермінування погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують по відношенню до внутрішнього боргу.

Відтермінування погашення боргових зобов’язань, а також анулювання боргу може застосовуватись як щодо внутрішніх, так і до зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

Управління державним боргомУкраїни здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

1.6. Страхування підприємства

Сутність страхових відносин між страховиком та страхувальником виражають дві класифікації: 1) за об'єктами страхування; 2) за родом небезпеки.

За об'єктами страхування класифікація являє собою систему поділу страхування на галузі, підгалузі та види, які є основними ланками класифікації. Вищою ланкою є галузь, середньою – підгалузь, нижчою – вид страхування.

Через відмінності у об'єктах страхування всю сукупність страхових відносин поділяють на 4 галузі:

Майнове страхування.

Страхування рівня життя громадян.

Страхування відповідальності.

Страхування підприємницьких ризиків.

Але даний поділ на галузі ще не дозволяє виділити ті конкретні інтереси підприємств, організацій, що дають можливість здійснювати страхування.

Із метою конкретизації тих процесів необхідно виділити підгалузі та види.

До підгалузей майнового страхування входять: страхування майна підприємств, колгоспів, орендарів, кооперативних організацій, громадських організацій та майно громадян.