Космонінічна лексика, Детальна інформація

Вивчення космонімічної лексики має істотне значення для становлення ономастики як системи, бо космонімія оперує назвами реальних об”єктів дійсності і представляє лексики іноді дуже давню за походженням (наприклад, Ю.О.Карпенком зроблено висновок, що сузір”я Великої Ведмедиці мало 100 тис.років тому зовсім інший вигляд, а назва цього сузір”я пішла мало не з початку виникнення мови).

В той же час треба зазначити, що сама космонімія як галузь ономастики ще не має чіткого статусу, про що свідчить, зокрема, нечіткість терміносистеми космонімікону.

У “Словнику російської ономастичної термінології” наявні два терміни, що позначають об”єкти цього розділу ономастики: астронім і космонім.

Згідно із “Словником”, астронім – “Вид оніма.Власна назва окремого небесного тіла, в тому числі зірки, планети, комети, астероїда (планетоїда)”, а космонім – “Вид оніма.Власна назва зони космічного простору, галактики, зоряної системи (сузір”я).” У працях вчених, що займаються цим розділом ономастики, наявні обидва ці терміни, які не можуть “… поділити між собою сферу впливу.”Так, у працях В.А.Ніконова, В.Д.Бондалєтова вживається термін космонім (і відповідно до цього, наука, яка вивчає космоніми – космонімікою). У М.Е.Рут, Л.Ф.Фоміної – астронім (і відповідно – астроніміка).

Відсутність стійкої термінології є наслідкм не лише недостатньої вівченості космонімічної лексики, а й результатом нечітких критеріїв у даних визначеннях. Ю.О.Карпенко зазначив з цього приводу: “… в обох термінів є свої “за” і “проти” – вибір зробить практика.”

В нашій роботі розрізнення цих термінів не є виключно суттєвим. Проте нами враховується поділ назв реалій небесної сфери взагалі на “… дві групи. Йдеться про розрізнення назв космічних об”єктів – реальних природних тіл и назв зоряного неба – проекцій космічних об”єктів на нічне небо Землі. Скажіми, сузір”я відносяться лише до другої групи: адже…це сполучення зірок, об”єднуваних лише земним спостерігачем.”

Таким чином, референтами космонімічної лексики є об”єкти неба, точечні (зірка, планета ) чи просторові, видимі з поверхні Землі. Космоніміка за своєю предметною

Віднесеністю (тобто за позамовними харатеристиками) є досить близькою до топоніміки: в обох референтами є реальні географічні об”єкти. І недаремно космоніміку іноді називають “небесною топонімікою”.

Основні напрямки досліджень космонімічної лексики.

Серед праць з космоніміки особливо виділяються дослідження етимологічного напрямку. Ю.О.Карпенко, аналізуючи назви сузір”я Велика Ведмедиця у різних мовах та регіонах світу, довів, що назва цього сузір”я зі значенням “ведмідь” належить до належить до найдавнішої старожитності, “яку можна зіставити лише з часом появи самої мови.” Автором також аналізуються синхронні стани назв багатьох інших сузір”їв, а також вся система космонімікому взагалі.

Значний внесок у вивчення народної космоніміки зробила М.Е.Рут (див.Рут М.Е. 1974,1975,1987 та ін.).Автор розглядає принципи номінації космічних об”єктів і робить висновок про метафоричну основу їх найменувань.

Зіставний аналіз астронімічної та метеорологічної термінології у слов”янских та тюркських мовах проведено Е.Азім-Заде (див.Азим-Заде, 1979,1980), де авторка робить висновок про слов”янське зоряне небо як про відповідник земної поверхні, а ось у мовах тюркських семантична домінанта сприйняття зоряного неба інша і відображає національну специфіку.

Порівняльний аналіз космонімічної лексики у різних мовах можна знайти у працях багатьох вчених, таких, зокрема, як В.А.Ніконов, Д.Нуржанова.Паламарчук,М.Рут

та інших.

В.А.Ніконов виконав чималу роботу, коли зібрав і дав наукове обгрунтування російським оригінальним назвам сузір”їв.

У дисертаційній роботі Л.Ф.Фоміної детально аналізується і відтворюється шлях становлення і розвитку назв об”єктів зоряного неба в цікавій діахронічній перспективі.

Треба також відзначити роботи, створені на терені науково-популярної літератури, де увага приділяється й аналізу космонімів (див.роботи Г.Бовіна, Ф.Зігеля,Н.Левітана,І. Неяченка,Б.Розенфельда та ін.).

1.3. Особливості онімів у художній літературі. Космоніми в поетичному мовленні.

“В ономастичному просторі твору значущою є роль конотативних власних назв із стійко закріпленим у широкому вживанні колом емоційно-логічних асоціацій. Від того, якою є їх синтагматика в тексті, наскільки вони частотні в ньому, в багатьох випадках залежить організація тексту.

Вивчення функціонування, “поведінки” своєрідного лексичного шару – ономастичних одиниць – в замкненому просторі художнього тексту викриває їхню особливо навантажену семантичну роль і вагомість в системі даного естетичного об”єкта. Конкретизація і ідентифікація об”єкта за допомогою власних назв обумовлює його легку “опізнаність” навіть в макроконтексті, за умови розчленованості фрагментів, які містять дану власну назву.”

“Власні назви – це немов би вікно в інший світ, зовнішній для твору – завдяки багатій асоціативності власних назв на рівні мовної системи”, і взагалі “будь-яка мовна одиниця, що міститься у художньому творі є образною настільки, наскільки в її вживанні виявляється особистість суб”єкта – автора чи персонажа”. Усе це характерне і для образної лексики, до якої, безсумнівно, належить і лексико-семантичне поле “небесні тіла”.

Вивченням власних назв, які функціонують у тексті(або літературною ономастикою), займається багато вчених, причому ними вивчаються усі особливості вживання власних назв у тесті художнього твору та за його межами. “Онімні фактори в художнньому тексті мають виключно важливе значення для створення художньої монолітності твору.”

В поетичному мовленні найбільш явно відкривається семантичний бік образного слова. Семантична навантаженість поетичного слова, яка зумовлюється особливим поетичним контекстом, є основною і постійною ознакою цього слова, тобто в поетичному тексті відбувається функціональне ускладнення усіх мовних одиниць.

Вивчаючи поетичне мовлення, ми перш за все звертаємося до проблеми функціонування поетичного слова і способів перетворення його значення в ідіолекті письменника, бо слово в поетичному мовленні перестає бути простим поняттям, знаком поняття, а стає складовим елементом тексту, вступає у взаємодію із його складниками, набуває особливих якостей і особливої сили.

Багато майстрів слова були заворожені зоряним небом, звертались до нього, і вони поділились з нами своїми почуттями і думками. Та найсуттєвішм є те, що з кариною зоряного неби пов”язані у різних авторів такі дивовижні, часом навіть несподівані асоціації, що виникає враження про безмежність потенційних семантичних можливостей слова. Поезія ніби виявляє ці приховані сили слова, а “космічна тематика у поезії кількісно досягла до онтології і самоводосконалюється якісно, жанрово і тематично.”

У тканині літературного твору, в поетичному мовленні зокрема, космонімічна лексика посідає особливе місце. Як і усі власні назви, що функціонують у художньому тексті, космоніми є образними, семантично насиченими.Але коли йдеться про космоніми в поетичному

мовленні, то вони стають майже протилежністю топонімам, бо якщо топоніми найчастіше створюють “неприкрашеність, приземленість”, то космонімічна лексика покликана ромнтизувати, емоційно забарвити художній текст.

Та ж підвищена образність відрізняє космоніми як фрагменти ономастичної системи у поетичному мовленні і від апелятивної лексики: “Емоційність власних назв за будь-яких умов буде вищою за емоційність загальних назв.Таким чином, уживана в мовленнєвому акті власна назва завжди є емоційною.”

Підсумовуючи все віще сказане, ми можемо зробити певні висновки:

Хоча космоніміка як системна галузь ономастики ще і не має чіткого статусу, але вона привертає до себе увагу багатьох вчених-ономастів;