Малі підприємства в Україні, Детальна інформація

Дані пропозиції перегукуються з рекомендаціями МФК, основні з яких: спростити процедури реєстрації нових підприємств; пояснити та обмежити процедури ліцензування; знизити рівень податків; обмежити кількість податків; обмежити та спростити урядові нормативні акти; перейти до загальних міжнародних засад бухгалтерського обліку.

Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва, визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише „об’єктивною необхідністю” переходу до ринку, а й невід’ємною частиною загальнодержавної доктрини соціально-економічних перетворень в Україні. Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільства, який є основою ринкових перетворень та гарантом незворотності економічних процесів [17, с.91-93].

3.2. Удосконалення форм державної та регіональної підтримки малих підприємств

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Зокрема, йдеться про створення відповідної правової бази розвитку малого підприємництва, фінансово-кредитну та матеріально-технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультативне та кадрове забезпечення малого підприємництва.

Формування державної політики розвитку малого підприємництва, створення цілісної системи його державно-громадської підтримки – складний і тривалий процес, однак вже сьогодні можливо і необхідно закласти організаційно-правові та економічні засади відповідної державної політики.

Міністерством економіки, відповідно з положенням Концепції державної політики розвитку малого підприємництва, розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 086 від 29 січня 1997 р. державна Програма розвитку малого підприємництва в Україні.

Головними завданнями Програми визначені:

створення правових, економічних і організаційних умов для сталого розвитку малого підприємництва;

цілеспрямоване формування системи державної і суспільної підтримки малого підприємництва;

розвиток малих підприємств у виробничій, інноваційній та соціальних сферах, створення нових робочих місць, підтримка ділової та інвестиційної діяльності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;

ініціювання фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, а також нових джерел фінансування підприємницької діяльності;

формування розвинутої інфраструктури малого підприємництва на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях;

створення широкого прошарку підприємців-власників;

формування стимулів для саморозвитку малого підприємництва.

Особливу увагу слід приділити розвитку та вдосконаленню фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва, в тому числі створити механізми його кредитування та страхування. Треба створити державні та громадські структури для підтримки підприємництва, удосконалити організаційне забезпечення розвитку малого підприємництва, знизити адміністративні бар’єри, удосконалити систему реєстрації суб’єктів підприємництва та ліцензування видів підприємницької діяльності, звітності та обліку.

Важливим моментом є врахування регіональних особливостей розвитку малого підприємництва, соціально-економічної ситуації, стану виробничої інфраструктури і низки інших чинників. Для цього треба розробляти ефективні Регіональні цільові програми підтримки малого підприємництва. У програмах необхідно удосконалити формування ефективних інститутів ринкової інфраструктури, товарного ринку й ринку цінних паперів, інвестиційного й венчурного підприємництва, інформаційної, консультаційної й аудиторської діяльності, варто також визначити міри, що забезпечують підтримку зовнішньоекономічної діяльності й залучати іноземні інвестицій.

Для реалізації даних програм повинні бути притягнуті не стільки засоби державного бюджету, а при необхідності й іноземного капіталу. Основним напрямком використання державних ресурсів повинне стати не виділення прямих інвестицій, а страхування й надання гарантій під кредит. Перш за все необхідно забезпечити малий бізнес належною правовою підтримкою. Багато законів, які дали поштовх розвиткові підприємництва в країні, вже не відповідають вимогам часу і потребують удосконалення.

Одне з ключових місць серед перспективних заходів державної політики повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільгових кредитів, їх гарантування, створення державних фондів та спеціалізованих фінансових інституцій, тощо. Проте ці напрямки підтримки можливі лише в майбутньому, коли вітчизняна економіка досягне певної стабільності. Сьогодні до таких заходів вона ще не готова.

Незважаючи на запровадження єдиного пільгового податку для мікропідприємств у січні 1999 року, податкова система в Україні ще не є сприятливою для розвитку малого бізнесу. Потрібно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, розширення бази оподаткування тощо. Зниження рівня податків допомогло б зробити рівень українських капіталовкладень менш залежним від вливань іноземного капіталу. Малі підприємства менше залежали б від урядових кредитних ліній.

Одним із напрямків реформування податкового законодавства повинно стати перетворення податкової системи на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” необхідно поширити на всі малі підприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб’єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності. Таким чином, держава не створюватиме у малих підприємців ілюзії постійної опіки та підтримки, що відповідно відіграватиме роль заохочуючого механізму до боротьби за виживання на ринку.

Інші напрямки допомоги повинні передбачати: кадрове забезпечення, створення баз даних про ринки, компанії, фонди підтримки; підтримка інноваційної діяльності; розміщення державних замовлень серед малих підприємств; сприяння співпраці великого та малого бізнесу; сприяння зовнішньоекономічній діяльності малих підприємств; забезпечення розвитку програм виробництва спеціалізованого обладнання для малих підприємств; розробка програм розвитку та підтримки малого бізнесу у великих містах.

В майбутньому фінансово-кредитна й інвестиційна підтримка малого підприємництва повинна сполучати оптимізацію податкових пільг, розвиток системи кредитування й створення сприятливого інвестиційного клімату за участю спеціалізованих фондів й інших фінансових інститутів. Сполучення мір прямої й непрямої підтримки повинно сприяти формуванню необхідного стартового капіталу для знову створюваних, а також розвитку існуючих малих підприємств і подоланню негативної тенденції відходу цих підприємств від оподатковування. В майбутньому повинні бути збережені встановлені чинним законодавством податкові пільги для суб’єктів малого підприємництва. Має бути спрощена система обліку й звітності суб’єктів малого підприємництва з метою одержання основної інформації, необхідної для рішення питань оподатковування. У ході реалізації програм треба передбачити формування гарантійного й лізингового фондів, що сприятимуть кредитуванню й інвестуванню в найбільш ефективні малі підприємства.

Реалізація Програм за умов економічної стабілізації створить умови для збільшення кількості діючих малих підприємств в 1-2 рази, що дозволить забезпечити значний (близько 1 млн.) приріст нових робочих місць, ріст частки малих підприємств у валовому внутрішньому продукті (10-15%). Це дозволить забезпечити додаткові надходження до бюджету від діяльності суб’єктів малого підприємництва, отримати додаткові товарні ресурси, підвищити рівень конкуренції серед вітчизняних товаровиробників.

У порівнянні з іншими країнами перехідного періоду підприємства та підприємці в Україні витрачають багато часу на вирішення питань регулятивного характеру. Сьогодні надмірні регулятивні вимоги, а також часті зміни в цих вимогах призводять до величезних витрат з боку українського приватного підприємництва. Спрощення регулятивних актів дозволило б знизити рівень корупції.

Вдосконалення заходів щодо забезпечення розвитку малого підприємництва допоможе вирішенню соціально-політичних завдань; формуванню широкого прошарку дрібних власників (середнього класу), який є основою соціально-економічних реформ, гарантом політичної стабільності та демократичного розвитку суспільства, і, відповідно, послаблення тенденції до соціальної диференціації населення [12, c.228-236].

3.3. Використання зарубіжного досвіду розвитку малого підприємництва

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє по-новому подивитись на розвиток економіки в 80-90 роках XX століття і уявити процес незвичайного росту малого підприємництва, використати позитивні аспекти цього досвіду для України.

В кінці 80-х років XX століття у всіх індустріально розвинених країнах частка малого підприємництва за кількістю була значною. Так, в США, Японії, Франції до малих відносилось 99% з числа всіх підприємств.

За статистичними даними, в США нараховується 13 млн. малих підприємств, в Англії – 2,37 млн., в Японії – 6,5 млн. Нині у багатьох країнах з розвинутою економікою в малому бізнесі зайнято від 5 до 15% населення. У США в малому бізнесі працює 70% зайнятих (у приватному секторі, і на нього припадає 47% загального обсягу продажу товарів у країні, а також 50% валового внутрішнього продукту).

Революцією в галузі малого бізнесу стала концепція франчайзингу. У США лише протягом кількох десятиліть обсяг продажу франчайзингових компаній склав 40% від загального обсягу роздрібної торгівлі, загальний валовий продаж перевищив 800 млрд. доларів. Основною причиною такого успіху є структура франчайзингу, яка поєднує в собі ефект масштабу із можливістю надання персоніфікованих послуг. Нерозвиненість франчайзингу в Україні значно звужує діапазон фінансування бізнесу, тому необхідно розвивати франчанзингові відносини, спираючись на зарубіжний досвід.