Інвестиційний клімат в Україні, Детальна інформація

Сумним, але незаперечним фактом є те, що Україна програє у цьому змаганні, причому програє значно. Іноземні інвестиції у Румунії приблизно в чотири рази вищі на душу населення, ніж в Україні. У Словаччині - в п’ять разів вищі. Американські іноземні інвестиції в Угорщині на душу населення вищі у дванадять-вісімнадцять разів, ніж в Україні.

Україна з 1992 по 1998 рр. має в цілому більше 2 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. Для країни такого розміру й такого багатого потенціалу, як Україна, це мізерна сума. Польща, з меншим населенням і ресурсами, які й близько не схожі на ресурси України, сподівається отримати 10 мільярдів доларів іноземних інвестицій тільки у 1998 році.

Багато потенційних інвесторів в Україну зараз вичікують. Вони зацікавлені у великому ринку України, у її щедрих ресурсах, у її кваліфікованій робочій силі, проте не поспішають зробити рішучий крок. Чому? Потенційні американські інвестори побоюються таких негативних факторів формування інвестиційного клімату як надмірне регулювання; складні, плутані й високі податки; постійно змінювані правила гри; неможливість виконувати контракти. Все це створює несприятливе середовище для бізнесу й інвестицій. Українські підприємці називають той самий список негативних факторів.

Дійсно фіскальна структура є дуже важливим фактором хоча часто рівень оподаткування і не вважають найважливішим фактором. Такі країни, як Нідерланди, Швеція і Данія, відомі своїм високим рівнем оподаткування, проте вони не відчувають браку інвестицій. Найважливішими для інвестора є ясність, прозорість і передбачуваність. Неясні чи суперечливі закони спричиняють до конфліктів з податковими інспекторами. У гіршому випадку це призводить до корупції з боку податкового інспектора, компанії або з обох сторін разом. Але навіть без корупції непередбачувано високі податки означають великий ризик, низькі прибутки і несприятливий інвестиційний клімат.

В той же час американські бізнесмени певні, що президент Кучма і його економічна команда висловлюють правильні думки про економічну реформу і бажання України приймати інвестиції. Президент Кучма дав ясно зрозуміти, що він хоче збільшення іноземних інвестицій в Україні. Він висловив бажання привабити в Україну протягом наступних п’яти років іноземні інвестиції в розмірі 40 мільярдів доларів.

Але для інвестора чи бізнесмена у їхній щоденній праці найважливішими чиновниками є не президент, не прем’єр і не голова Національного банку. Для інвестора чи бізнесмена головними є податковий інспектор, що приходить перевіряти його фірму, місцевий адміністратор, що видає жадані дозволи та ліцензії, митник, від якого залежить ввіз необхідного устаткування й сировини, представник Держстандарту, що оцінює продукт і дає дозвіл на його продаж.

Саме ці чиновники насправді дають знати іноземному інвесторові, чи чекають на нього в Україні. І до сьогоднішнього дня ці чиновники кажуть іноземному бізнесові, що на нього в Україні не чекають. Вони дають зрозуміти інвесторові, що провадити бізнес буде важко, що виникне сила силенна перешкод, що неможливо заздалегідь передбачити, якими саме будуть ці перешкоди, і що бюрократичні вигадки, примхи і присікування весь час стоятимуть на порядку денному. Вони надто часто дають зрозуміти інвесторові, що краще б він ішов зі своїми інвестиціями до якоїсь іншої країни.

Принаймні так розуміють іноземні інвестори постійні і довготривалі податкові перевірки. Про це здогадуються, коли чиновники на місцях вигадують безкінечні бюрократичні процедури, затягують видачу ліцензій або вимагають хабарів Коли митники затримують ввезені матеріали. Коли Держстандарт висуває нереальні умови сертифікації продукції.

Інвестори, які зараз міркують, чи варто йти до України, ще чекають на таку нормативну базу і податкову систему, які б заохочували, а не карали інвестиції, створення робочих місць та інновації; вони хочуть мати справу з чиновниками, які б полегшували, а не ускладнювали провадження бізнесу.

Щоб іноземні інвестори були готові вкладати свої капітали в Україну, вони постійно повинні відчувати послідовну політику на найвищому, середньому і нижчому щаблях урядування. Вони повинні відчувати політику підтримки бізнесу.

Адміністрація президента, Кабінет міністрів повинні запровадити достатню дисципліну в різних міністерствах і відомствах, які щодня працюють з бізнесом; інакше бізнес і надалі відчуватиме, що він не потрібний, а капітал і надалі плинутиме до інших країн замість України.

Особливо це стосується малого і середнього бізнесу. Цей сектор, про який часто забувають, може бути колосальним генератором робочих місць, інновацій та економічного росту. В Польщі малий бізнес створив два мільйони нових робочих місць лише за п’ять років. У Сполучених Штатах малий бізнес створює 52 відсотки валового національного продукту і забезпечує 54 відсотки всієї зайнятості.

Доки Україна не створить сприятливого інвестиційного клімату, тобто умов, за яких українські – й іноземні також – підприємці зможуть процвітати, Україна обділятиме саму себе, втрачаючи економічний ріст, робочі місця і доходи з податків, які можна було б збирати з таких підприємств. Український бізнес продовжуватиме діяти в тіні, з усіма викривленнями і втратами, що несе тіньова економіка для української господарської та фіскальної політики. А іноземний бізнес просто сторонитиметься України.

Серед інших важливих факторів формування сприятливого інвестиційного клімату можна назвати наступні:

Вивіз грошей за кордон. Як вже зазначалося, курс валют один з основних економічних ризиків інвестора, який існує в усьому світі, за винятком єврозони. Між тим, Національний банк України, намагаючись захистити курс гривні, ввів значну кількість обмежень на переказ грошей за кордон та з-за кордону. Гірше те, що ці обмеження щодня змінюються і дуже часто повідомляються комерційним банкам факсом у короткий проміжок часу. Не треба доводити, як це підриває впевненість інвесторів і зменшує їх бажання щодо інвестування.

Трудове законодавство. Інвестор, який наймає новий штат, хоче знати принципи поведінки з працівниками у разі згортання бізнесу і обсягів своїх операцій. Чи може він скоротити штат, чи повинен забезпечити людей робочими місцями до їх пенсійного віку? Чим важче звільнити людей з робочих місць, тим обережнішим буде інвестор при найманні працівників. Українське трудове законодавство зберігає комуністичні тенденції захисту прав працюючих, і, що дивно, дуже мало іноземних інвесторів висловлює скарги з цього приводу.

Непрозорість бізнесу. Дуже ненадійними є щорічні доповіді про баланс прибутків і витрат, що їх надають українські компанії (до того ж, їх важко одержати). Для запровадження у банках були створені західні облікові стандарти, але й досі вони залишаються невідомими багатьом бізнесменам. Звичайно, це стримує прагнення іноземних інвесторів співпрацювати з українськими компаніями. Більше того, в Україні чимало ділових операцій грунтується на особистих стосунках між керівництвом компаній і банків, які (операції) рідко бувають узаконеними.

Високий рівень злочинності. Злочинність загрожує безпеці, добробуту, здоров'ю і навіть життю людей. В економічному плані вона є серйозним фактором, який впливає на поведінку інвестора. Він вимушений турбуватися про охорону, оплату захисту тощо. Зрозуміло, що створення безпечного середовища для бізнесу є важливим завданням уряду.

Втручання уряду у справи бізнесу. Незважаючи на обіцянки розвивати ринкову економіку, український уряд постійно втручається у справи бізнесу. Це особливо помітно у банківській галузі, де здійснюється вплив на банки:

- щодо надання позик компаніям (особливо державним), які зазнали труднощів;

- щодо придбання в уряду облігацій скарбу при конвертації цих облігацій у довгострокові і менш прибуткові форми надання кредиту уряду.

Така практика підірвала фінансову спроможність банків, багато з яких, за західними стандартами, є банкрутами, а також довіру іноземних інвесторів до місцевих банків.

Уряд втручається і в діяльність інших галузей, наприклад, дозволяє, підтримує або навіть створює монополії на місцевому, обласному або державному рівнях. ДАК "Хліб України" та його різноманітні місцеві зернові елеватори або газовий сектор можуть бути прикладом такого втручання. Це, мабуть, забезпечує дуже великий прибуток певним компаніям і урядові, який отримує податок на прибуток, але жодний іноземний інвестор не захоче інвестувати у підприємства цих галузей.

Ключовими умовами, які можуть спонукати іноземного інвестора до діяльності в Україні, є:

рівноправність між місцевими та іноземними компаніями;

чесні умови конкуренції (однакове “поле для гри”);

антимонопольне (антитрастове) законодавство, гарантоване урядом і судом (зауважу, що антитрастове законодавство в Україні — це “табула раса”).

Отже, очевидно, що інвестування (особливо за кордон) — справа ризикована. Певні види ризику, властиві бізнесу (наприклад конкуренція), є здоровими, позаяк стимулюють нововведення, прогрес і процвітання. Інших видів ризику зусиллями уряду або інших організацій можна позбутися, забезпечивши сприятливіший інвестиційний клімат в Україні.

Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди на шляху іноземного інвестування. Впевнений, що це сприятиме розквіту України.

Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і вторинні фактори: