Інвестиційний клімат в Україні, Детальна інформація

Зроблено кроки до відновлення важелів державного регулювання інвестиційного процесу, підвищення вимог до ефективності використання державних інвестицій. Мобілізовано кошти амортизаційних відрахувань суб'єктів господарювання за рахунок знижувального коефіцієнта амортизації. Здійснюється децентралізація управління державними інвестиціями шляхом розмежування повноважень між центром і регіонами.

Це дало певні результати. Обсяг капітальних вкладень у 1998 р. перевищив рівень 1997 р. на 6,1%, а будівельно-монтажних робіт — майже на 3%. Але при цьому 29% будівельно-монтажних робіт не було оплачено замовником. Введено в дію основних фондів на 10% менше рівня 1997 р., а житла — на 9%.

У галузевій структурі капітальних вкладень триває тенденція зменшення частки промисловості, а серед промислових інвестицій домінують інвестиції в паливно-сировинні галузі: вугільну, газову промисловість, чорну металургію та електроенергетику.

За оцінками Світового банку країни із середнім рівнем доходу майже 20% державних витрат спрямовують на інвестування, прагнучи створити базу для майбутнього зростання. Україна — менше ніж 2%. Порівняно з іншими країнами колишнього Радянського Союзу, які пройшли через ті ж проблеми перехідного періоду, Україна інвестує в 5 раз менше.

Це свідчить, що інвестиційна політика у державі все ще є недостньо дієвою. Є гостра необхідність системної реалізації заходів на макро- і мікро-рівнях, які істотно змінять мотивацію до інвестування та весь інвестиційний механізм, забезпечать необхідну консолідацію ресурсів для проведення структурної перебудови.

Ще в травні минулого року у своєму черговому посланні Верховній Раді України він намітив завдання відродження України як високотехнологічної індустріальної держави та окреслив основні кроки для поліпшення інвестиційного клімату. Це:

доведення до цивілізованих розмірів податкової системи, яка б стимулювала виробничий процес і структурні зміни;

податкове стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, малого підприємництва, експорту високотехнологічної продукції;

перегляд податкових пільг, не пов'язаних зі стимулюванням виробництва;

створення раціональної, націленої на стимулювання виробництва амортизаційної системи, інститутів фінансового лізингу і фондового ринку, страхування інвестиційних ризиків;

перегулювання економіки;

удосконалення механізму використання централізованих капітальних вкладень.

Для довгострокового кредитування інноваційних проектів доручалося:

виділення в структурі державних витрат бюджету розвитку, створення Українського банку реконструкції і розвитку.

У своїх указах і розпорядженнях, підписаних протягом 1998—1999 рр., Президент України послідовно домагається виконання цих завдань. Це дерегулювання підприємницької діяльності і підтримка вітчизняних виробників, зниження податкового навантаження на фонд заробітної плати, оздоровлення державних фінансів і скорочення державних витрат, реструктуризація економіки (демонополізація, банкрутство, приватизація), введення спеціального режиму інвестиційної діяльності в регіонах.

Однак не все вдалося зробити у 1998 р. І не тільки з вини Верховної Ради України. Так і не вдалося досягти зрушень у питанні скорочення податкових пільг. Дуже повільно вирішуються питання кредитування виробництва, створення Українського банку реконструкції і розвитку.

Ще в 1997 р. і Президентом України і Урядом ставилося завдання активізації нетрадиційних для української економіки джерел інвестування через фондовий ринок.

Сьогодні головні акценти в діяльності фондового ринку зміщаються в бік організації повноцінного повторного ринку корпоративних цінних паперів і залучення широкого кола внутрішніх інвесторів.

Ключові завдання державного регулювання тут пов'язані з підвищенням ліквідності ринку, активізацією таких структурних перетворень:

проведення більш дієвої політики реформування власності, зміщення акцентів у бік залучення стратегічних інвесторів, законодавчого закріплення прав власності на інвестиції;

скорочення термінів і спрощення процедури банкрутства неліквідних підприємств;

законодавче регулювання основних принципів управління державною власністю і й частинами;

жорстке державне регулювання інститутів спільного інвестування, які працюють з коштами населення, підвищення відповідальності за невиконання норм законів;

створення фонду захисту прав громадян - інвесторів на фондовому ринку.

Багато з цих конче необхідних заходів гальмується через повільний розгляд Верховною Радою України законопроектів про цінні папери і фондовий ринок, про акціонерні товариства, про інститути спільного інвестування, про недержавні пенсійні фонди тощо.

Тому Президент України вимушений своїми указами і розпорядженнями заповнювати прогалини у правовому полі з рішення найбільш гострих економічних питань. Так, прийняте Розпорядження Глави держави «Про заходи щодо прискорення розвитку фондового ринку», видано Указ, який регулює діяльність Національного депозитарію, відповідними указами було створено Національне агентство України з управління державними корпоративними правами, спрощено порядок створення промислово-фінансових груп, врегульовано порядок внутрішніх і зовнішніх запозичень місцевих органів самоврядування, затверджено Державну програму приватизації на 1999 р.

Нині гостро стоїть питання трансформації інститутів спільного інвестування, їх переорієнтації на грошову приватизацію, на ефективне управління. Абсолютно не вирішені питання незавершеного будівництва. Близько 30 тисяч таких об'єктів в Україні, а приватизовано за всі роки лише близько тисячі. Зірвано і приватизацію об'єктів соціальної сфери.

Далеко не всі питання, пов'язані із структурними перетвореннями, впровадженням ринкових механізмів, вирішуються так швидко, як того вимагає час.

Наболілими є питання реструктуризації підприємств реального сектора економіки, форм і важелів державного регулювання, ефективності роботи акціонерних підприємств, впровадження дієвих методів корпоративного управління і, нарешті, легалізації реальних власників, зацікавлених у накопиченні і збереженні національного капіталу.

На серпень 1998 року закордонні інвестиції були порівняно невеликими. Адже від 1991 р. вони сягнули лише суми 2,5 млрд. доларів США, чи приблизно 50 доларів на душу населення, в той час як у Польщі цей показник становить 700 доларів, а в Угорщині - 2300 доларів. Серед причин відносно невеликого зацікавлення Україною з боку закордонних інвесторів слід виділити не дуже сприятливе і часто змінюване законодавство, значний розмір ризику, а також відсутність розуміння з боку органів державної влади під час вирішення наявних проблем. Разом з тим, навіть у таких важких умовах закордонні фірми отримують досить великі прибутки в Україні.