Духовне життя України в литовсько-польський добі, Детальна інформація
Духовне життя України в литовсько-польський добі
кальвіністичну. Але співпраця двох конфесій не наладналась, бо духовні кола
вороже поставилися до кальвіністів і вимагали благословення патріярха.
Благословення патріярх не дав, і Віденська Генеральна Конференція фактично на
тому й скінчилася.
Найбільше значення в справі оборони Православної Церкви мала релігійна
полеміка, участь в якій взяло чимало видатних, талановитих авторів. Ця полеміка
велася з завзяттям, твори поширювалося переважно в рукописах, і вони викликали
захоплення читачів. Тим часом православні втрачали свої храми, церковні маєтки,
які переходили до уніятських владик.
Справу православних та уніятів розглядалося майже щороку на соймі, в сенаті.
Важливим було те, що нарешті король примушений був визнати, що український
народ поділився на дві частини, і що уніяти не можуть репрезентувати всього
народу.
Року 1603-1605 польський уряд пішов на поступки: з митрополії уніятського
митрополита вилучено Києво-Печерський манастир і дозволено обрати там
православного архимандрита — Слісея Плетенецького; визнано права братств і
вилучено їх з-під юрисдикції міярополита-уніята.
Безоглядна політика Сігізмунда Ш викликала незадоволення протестантів та
православних, до яких приєдналося чимало десидентів католиків, і 1606 р. проти
короля вибухло повстання («рокопі») з Краківським воєводою Зебжидовським на
чолі. Хоч це повстання було придушене польським військом, але в ньому чітко
висловили свої вимоги православні, зокрема — деградувати уніятських владик,
роздавати церковні добра тільки православним, припинити всі судові процеси
проти духовенства.
Після смерте Кирила Терлецького король поспішив надати луцьку катедру уніятові
Остафієві Єловичу-Малинському.
На тлі цих подій поглиблювалася денаціоналізація української шляхти: нащадки
знатних родів переходили на католицтво або унію. Року 1608 помер князь К.
Острозький, і серед української шляхти вже не було нікого, хто міг би заступити
його, бо й діти князя перейшли на католицтво.
вороже поставилися до кальвіністів і вимагали благословення патріярха.
Благословення патріярх не дав, і Віденська Генеральна Конференція фактично на
тому й скінчилася.
Найбільше значення в справі оборони Православної Церкви мала релігійна
полеміка, участь в якій взяло чимало видатних, талановитих авторів. Ця полеміка
велася з завзяттям, твори поширювалося переважно в рукописах, і вони викликали
захоплення читачів. Тим часом православні втрачали свої храми, церковні маєтки,
які переходили до уніятських владик.
Справу православних та уніятів розглядалося майже щороку на соймі, в сенаті.
Важливим було те, що нарешті король примушений був визнати, що український
народ поділився на дві частини, і що уніяти не можуть репрезентувати всього
народу.
Року 1603-1605 польський уряд пішов на поступки: з митрополії уніятського
митрополита вилучено Києво-Печерський манастир і дозволено обрати там
православного архимандрита — Слісея Плетенецького; визнано права братств і
вилучено їх з-під юрисдикції міярополита-уніята.
Безоглядна політика Сігізмунда Ш викликала незадоволення протестантів та
православних, до яких приєдналося чимало десидентів католиків, і 1606 р. проти
короля вибухло повстання («рокопі») з Краківським воєводою Зебжидовським на
чолі. Хоч це повстання було придушене польським військом, але в ньому чітко
висловили свої вимоги православні, зокрема — деградувати уніятських владик,
роздавати церковні добра тільки православним, припинити всі судові процеси
проти духовенства.
Після смерте Кирила Терлецького король поспішив надати луцьку катедру уніятові
Остафієві Єловичу-Малинському.
На тлі цих подій поглиблювалася денаціоналізація української шляхти: нащадки
знатних родів переходили на католицтво або унію. Року 1608 помер князь К.
Острозький, і серед української шляхти вже не було нікого, хто міг би заступити
його, бо й діти князя перейшли на католицтво.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021